Шановна редакціє, пишу вам, бо всі ці роздуми визрівали роками. Мені болить майбутнє прийдешніх поколінь.
Я бачу, що гіподинамія є великою загрозою для підростаючого покоління.
Навіть у сільській місцевості вже не видно дітей на ковзанах чи на лижах. Усі сидять дома за комп’ютером чи планшетом.
Сьогодні школа на слуху майже в кожній сім’ї. Із нею пов’язані дитячі та юнацькі роки кожного. Хочу висловити своє післяслово після ухвалення Закону «Про освіту».
Підростаюче покоління — найдорожчий скарб української нації. Фізичне і психічне здоров’я дітей — понад усе! Ці дві тези мають бути провідними і визначальними.
Треба постійно дбати про здоров’я школярів, цікавитись, як вони харчуються, яку воду п’ють, чи не мерзнуть у класах, на холодних стільцях, чи мають комфортний туалет. Кому потрібна сьогодні молода людина з купою хронічних захворювань?
Діти повинні мати час не лише для навчання, а й для розвитку фізичної досконалості, бо в жорсткому, а іноді й жорстокому глобалізованому світі треба дбати не просто про здоров’я, а й про виживання. За статистикою, більшість юнаків непридатні до служби в армії.
Після семи уроків сидіння в короткі осінні і зимові дні учні повертаються додому надвечір. Поспіхом поївши, знову сидіння, але тепер уже перед комп’ютером або телевізором, а потім починається третя зміна сидіння — за домашнім завданням. І так день у день, а коли ж рухатися, відпочивати на свіжому повітрі?
Для дітей сидіти — неприродно, адже рух — це життя. Бліді, сірі обличчя, дітей зі здоровим рум’янцем на щоках — одиниці! Для порівняння: вчителі-предметники переважно мають тижневе навантаження — 18 уроків, а учні-дев’ятикласники — 33 уроки!
Українська школа все ще залишається авторитарною, радянською, в якій учителі застосовують методи примусу до навчання.
А такий примус шкідливо впливає на здоров’я школярів. Учень найбільше любить те, що лягає йому на душу. Знаннями у школі буквально напихують.
Ще не повністю сформований дитячий мозок, без великого життєвого досвіду працює на склад, а вчені довели, що він живе і нормально функціонує тільки в постійному пошуку. Мозок не комора, а постійно діючий орган, як серце, скажімо.
Скільки знань візьмуть учні з цієї комори для обраної професії? Надмірна розумова праця найбільше виснажує людину. У результаті — маємо нервові зриви і депресивні стани. Треба переосмислити існуючий процес навчання.
Ще Шевченко писав, що треба вчитись, як на світі жити. Школа має працювати за принципом: учень, навчається, а вчитель йому тільки допомагає, спрямовує.
А ще кожен учитель повинен сповідувати наступні принципи: не погаси вогонь добра, правди, справедливості, радості життя, пізнання, відкриття, перемоги над собою, радості пошуку і хоча б маленького, але успіху. Всі перемоги починаються з перемоги над собою.
Стосунки з дітьми потрібно будувати на довірі, повазі і свободі. Кожна дитина — неповторна квітка, яка розцвітає. Милуймось нею і любімо її.
Запалює той, хто сам горить. Недопустимо вбивати дитячі і юнацькі роки ненависними домашніми завданнями, зубрінням, залякуванням, приниженням, погрозами, образами, а іноді — й фізичним насиллям.
Учням потрібно давати не тільки знання, а більше виділяти часу й можливостей для всебічного і гармонійного розвитку, а життя їх навчить, як на світі жити, бо саме воно — найкращий Учитель.
