Микола Працьовитий: У Києві — великий дефіцит учителів математики й фізики

19.12.2017
Микола Працьовитий: У Києві — великий дефіцит учителів математики й фізики

Микола Працьовитий — декан фізико-математичного факультету педагогічного університету ім. М. Драгоманова.

До Національного педуніверситету ім. Драгоманова (колишнього педінституту ім. Горького, фізмат якого автор цих рядків закінчив у 1989 році) заходив із певним трепетом: рідні стіни навіяли чимало спогадів про безтурботне студентське життя, а зустрічі в коридорах альма-матер із колишніми викладачами, яких давно не бачив, і, звістки, що чимало моїх наставників уже відійшли в засвіти, лише додали мінорного настрою. 

Мені ж цікаво було дізнатися про теперішні будні й клопоти рідного факультету.

Говоримо про це з доктором фізико-математичних наук, професором Миколою Працьовитим, який з 1997 завідував кафедрою вищої математики, а з 2008 року очолює фізмат педуніверситету.

Микола Вікторович родом із Вінниччини: спершу закінчив Немирівське педучилище, а згодом — столичний педінститут за спеціальністю «Математика».

Після аспірантури в Інституті математики НАНУ з 1986 року пов’язав професійну діяльність із «Драгомановим» уже назавжди. 

 

«Через два місяці навчання студенти кажуть, що не туди потрапили» 

— Пане Миколо, як багато випускників iде до вас на фізмат? Пригадую далекий 1982 рік: тоді був конкурс 2-2,5 особи на місце й математиків набрали 100 чоловік, а нас, фізиків-астрономів, — 60.
 
— Цьогоріч ми мали випускників бакалаврату (математиків) майже 80, а ось набрати на перший курс вдалося лише 34: такий от шалений спад бажаючих стати педагогами лише за декілька років. А на фізичних спеціальностях справи ще гірші: три роки поспіль набираємо... 14-15 осіб. Сьогоднішня система вступу до вишів така, що відсів дуже великий і причини різні. Люди через 2-3 місяці навчання кажуть, що не туди потрапили й неправильно вибрали спеціальність. А ми насправді купуємо кота в мішку тому, що, наприклад, у 2017 році з абітурієнтами вже не зустрічалися — вони реєструвалися через інтернет.
 
Але ж ви чудово розумієте специфіку нашої професії: інколи поспілкувавшись із людьми, варто їм рекомендувати не обирати педагогіку, а йти до іншого навчального закладу. Є й інший аспект. Якщо випускник коледжу, а згодом абітурієнт хоче пов’язати свою долю з математикою, то він має чітко уявляти, ким же хоче бути: математиком-освітянином чи математиком-науковцем. Якщо він хоче стати науковцем, то у нас є умови для цього.
 
Якщо ж він бачить у собі надпотужні сили, то йому можна запропонувати механіко-математичний факультет Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. Якщо ж він хоче стати педагогом-математиком, то кращого навчального закладу, ніж наш, годі й шукати. Адже в нас — потужний професорсько-викладацький склад, існують свої наукові школи, діють наукові семінари, видаються наукові журнали, функціонують аспірантура та докторантура. Також у нас є спільний підрозділ з Інститутом математики Національної академії наук України. Реалізується тісна співпраця з Малою академією наук.
 
— Чи проводите роботу з залучення абітурієнтів і підготовки талановитої молоді, можливо, навіть для заміни в майбутньому далеко не молодих викладачів? 
 
— (Сміється). Багато років тому я був головою журі обласної олімпіади з математики, яка проходила на базі Фастівського ліцею-інтернату, і познайомився з восьмикласником, який посів друге місце. Ми потім організували такі собі тренувальні збори для підготовки до всеукраїнського туру, викликавши всіх призерів, а цього хлопчину Миколу Мороза делегували на всеукраїнський етап олімпіади. Вiдтодi я з ним займаюся науковою роботою, він ставав призером Всеукраїнської олімпіади з математики для школярів, дипломантом конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт членів МАН України.
 
Сьогодні це наш студент четвертого курсу, а першокурсником та другокурсником виграв Всеукраїнську олімпіаду з математики серед студентів педвишів з великим відривом від інших. Микола вже має чимало публікацій: наукових і науково-популярних. Торік виграв Всеукраїнський конкурс на кращу наукову роботу не лише серед педуніверситетів, а й серед усіх університетів України. Оце і є наше майбутнє наукове покоління!
 
Якщо є бажання, то умови для занять науковою роботою маємо. І не лише через систему гурткової роботи, а й завдяки неперевершеним педагогам. Один із них — Ісаак Кушнір, котрий по четвергах проводить заняття зі студентами на волонтерських засадах. Також у нас є непогані умови для занять, наприклад, фізичним експериментом або ж занять з астрономії. 
 
— Коли ми навчалися, то практичні заняття з астрономії частенько проводились із використанням старенького, з цейсівською оптикою, телескопа, який встановлено на будівлі вишу...
 
— Сам телескоп у робочому стані, але будівля й система опалення обсерваторії вимагають ремонту. Ми все надіялися на одну з програм Європейського банку реконструкцій та розвитку, за якою нам обіцяли профінансувати цей ремонт, але далі обіцянок вже три роки справа не рухається. Але ми обсерваторію все ж використовуємо, щоправда запускаємо студентів лише по четверо-п’ятеро — це скрупульозно кон­тролює Геннадій Опанасович Грищенко (колишній декан фізмату, а нині завкафедрою експериментальної та теоретичної фізики й астрономії. — Авт.). 

«Зарплата у вишах сьогодні набагато нижча, ніж у вчителя»

— Чи легко поповнювати викладацькі ряди вишу молодими педагогами?
 
— Не завжди... Наведу показовий приклад. Одна з моїх колишніх учениць-аспіранток Тетяна Ісаєва, яка захистила дисертацію, зрештою вибрала школу. Хоча її запрошували кілька вишів. Але ж зарплата у вишах викладача-асистента сьогодні нижча, ніж у вчителя, бо в нас працюють в основному на ставку, а у вчителів є можливість брати більше годин. Зараз у школах Києва існує великий дефіцит вчителів математики й фізики, незважаючи на нещодавні підвищення зарплати.
 
Тож і не дивно, що в нашому виші чимало працюючих студентів: десь до 80% наших магістрантів «підпрацьовують» у школах столиці. Був період, що в магістратурі навчалися рік, згодом зробили «дворічку». Зараз у нас є різні програми: одна називається освітньо-наукова (тривалість навчання в магістратурі 1 рік і 9 місяців), а є — освітньо-професійна (1 рік і 4 місяці). Аби потрапити після четвертого курсу до магістратури, треба здати два екзамени: за спеціальністю та з іноземної мови. 
 
У 2015 році з усіх українських педуніверситетів наш, київський, був єдиний, що набрав фізиків у кількості, яка виражалася двоцифровим числом. Інші ж набрали по 3-6 людини. Думаю, тут потрібні якісь кардинальні рішення, тому що це — не державний підхід. Як при такому «напливі» можна якісно й економно організовувати навчальний процес?!
 
Що на сьогодні означає термін «група»? Це коли є мінімум десять чоловік, а якщо ж студентів менше, то нам рекомендують організовувати індивідуальне навчання. Але ж коли начитують лекції, то це зменшує час між почутим і зрозумілим. Я взагалі переконую студентів, що на лекції вони повинні засвоїти не менше 50% нового матеріалу: саме на занятті, а не вдома. Чимало студентів думає: формально запишу те, що пояснює викладач, а вдома розберуся. Починає розбиратися, але ж математика така наука, що іноді на якій сторінці книжку відкрив, то на тій і закриєш, якщо хтось не допоможе, не розтлумачить.
 
Тижневі навантаження зараз набагато менші, ніж були у нас із вами у цьому ж виші у 1980-х. А ще — лише п’ятиденний робочий тиждень: у студентів по 2-3 пари. Зараз, чого гріха таїти, студент-першокурсник не той, якого хотілося б мати: не та готовність до навчання у виші і вмотивованість є далеко не в кожного. 
 
Кілька років тому в нас був випадок, коли дівчинка-фізик після першого семестру (який склала на дві «5» й одну «4») пішла в монастир. Ми її відмов­ляли, але все марно — душа в неї лежала до духовного. Вона якось сказала: «Я по всіх монастирях України вже поїздила й подивилася. Я з десятирічного віку була в церкві, співала в хорі». Була ще ситуація: торік лише через тиждень навчання дівчина забрала документи, бо «не знала, що це не моє, хоча в класі математику знала найкраще і вчителька рекомендувала вступати до вас». Як виявилося, клас був слабким, а вчитель орієнтувався на середняка.
 
Тому дуже важливою є «жива» співбесіда перед вступом, і щоб ще у школі майбутні абітурієнти були долучені до складніших задач, до умов життя й праці студентства. Для цього ми й проводимо кілька разів на рік день відкритих дверей. Більше двадцяти років у нас також функціонує Університет майбутнього вчителя — проводимо безкоштовні заняття з математики та фізики для наших майбутніх студентів.
 
На жаль, за теперішньої системи вступу, коли абітурієнт може подавати документи в кілька навчальних закладів, далеко не всі, у кого ми вкладали надію, душу і знання, до нас приходять. Та ще й наше співробітництво з фастівським ліцеєм (який має статус обласного природничо-математичного закладу) в останні роки майже зруйнувалося: ще 5-6 років тому чимало його випускників приходили до нас. І хоча й донині ми проводимо заняття для цих школярів, керуємо їх роботи в структурі Малої академії наук, але коли запитуєш, куди вони вступатимуть, то відповідають, що хочуть вчитися за кордоном... 
 
Хай там як, але загальними зусиллями нашого педколективу намагаємося формувати контингент і кількісно, і якісно. Сказати, що ті, кого цьогоріч ми набрали на перший курс, нас не влаштовують, — це не зовсім так. От якби з десяток із них вибрали іншу професію, було б краще, а решта — досить -таки вмотивована.

«Україні потрібні хороші вчителі, тут не треба економити»

— Як багато «відсіюється» студентів у процесі навчання? 
 
— Чимало. Наприклад, цьогорічний випуск магістрів: математиків на першому курсі було 56, а закінчило магістратуру лише 19. І вони, до речі, мають можливість перейти на іншу спеціальність. Зокрема, дехто пішов на «Освітні вимірювання» — нову спеціальність, яка нещодавно з’явилася в університеті. 
 
Україні потрібні хороші вчителі, i не треба економити ні фінанси, ні час. І добре, що в нашому виші є ще «ті» віддані педагоги, які не ставлять на перше місце заробітну платню, а зранку до ночі готові працювати зі студентами. Ми підтримуємо наших працюючих студентів (а це вже третьо-, четвертокурсники), якщо вони працюють за фахом. Хоч дехто із завідувачів кафедр сердиться, що вони йдуть на індивідуальний графік, бо це у викладачів забирає занадто багато часу. 
 
— У мої часи по закінченні вишу був розподіл. Як із цим зараз?
 
— Зберігся він і донині, але дещо в специфічній формі. Проводиться ярмарок вакансій, куди приходять із пропозиція «купці» — представники від шкіл та районних управлінь освіти (в основному з м. Києва та Київської області, в ньому студенти беруть участь по черзі з урахуванням рейтингу). Хоча більшість студентів нам приносять листи-прохання зі шкіл, в яких їх уже чекають на роботу. 
 

МАЙТЕ НА УВАЗІ 

— Яке у вас співвідношення бюджетників і контрактників і яка вартість навчання? Бачив у коридорах чимало іноземців-азіатів...
 
— Українські «контрактники» за рік навчання сплачують 12 тисяч гривень. Є й іноземці: зокрема, на нашому факультеті в цьому році навчається  32 туркмени (у минулому році їх було 56), два азербайджанці й китаянка. Торік був випускник іранець. За навчання вони платять мінімум — півтори тисячі доларів. Тож фактично за рахунок іноземних студентів наш університет може викладачам призначити 10-відсоткову надбавку до зарплати. На інших факультетах є й корейці, чимало китайців. 
 
Останнiм часом ми на першому курсі майже не маємо контрактників-українців. Два роки вже реалізовується не зовсім зрозуміла формула, яка використовується в програмах єдиної державної бази освіти, що рекомендує до вступу: або ти підеш туди, куди тебе база рекомендувала на бюджет, або ти підеш куди хочеш, але тільки на контракт. У 2016 році було троє людей, котрі все ж вибрали навчання у нас за контрактом, хоча могли піти на безкоштовне навчання до інших вишів, куди їх відправляла база.
 
Причому кількість бюджетних місць, які давали по Україні на фізику й математику, була більша, ніж кількість бажаючих, і жодного контрактника-математика по країні могло б і не бути. А отих трьох студентів, як їм і обіцяв, після першого курсу перевели на бюджет за рахунок природного відсіву. До речі, як не парадоксально, але в цьому році нам виставили прохідний бал — 147,5, а на механіко-математичному факультеті КНУ імені Шевченка був 129.
 
— Чим можете привабити майбутніх абітурієнтів?
 
— Одним із козирів нашого факультету є те, що ми в одному дипломі даємо три спеціальності: «Математика. Фізика. Інформатика». Це особливо добре для молодих учителів, які підуть працювати у сільську місцевість, бо якби була тільки одна спеціальність, то де він там «назбирає» годин на повну ставку? Крім того, є в нас спеціальність «Математика. Економіка. Інформатика». А у фізиків є ще «Фізика. Математика. Інформатика» й «Фізика. Інформатика. Астрономія». У нашій магістратурі є також «Фінансова математика».