Письменник від верстата: служака московських окупантів Гітлер зламав життя сім’ї Рублевських (архівна розвідка)
Українську сім’ю Рублевських, яка жила в Києві, занапастив Гітлер. >>
Так вовчо повзли людомори: як про винищення голодом українців розповідає Тимоті Снайдер
22.11.2017
Запали Свічу пам’яті про безневинно замучених голодом.
Четверта субота листопада — національний День пам’яті жертв голодоморів.
Безневинно зморених згадаємо у сім’ях — небагато тих, чиї родини не зачепило винищення голодом; і на поминальних богослужіннях; о 16.00 запалимо Свічу пам’яті; і понесемо символічні горщики з зерном та свічками до пам’ятників: дівчинці з колосками біля меморіалу в Києві, матері з дитям у Львові, кам’яного хреста у Миколаєві, скорботного ангела у Житомирі...
Трагедію українського народу згадають і біля пам’ятного масивного 10-метрового бронзового поля колосків у Вашингтоні у США, і в Німеччині, Аргентині, Італії, Угорщині, містах Канади і Польщі...
За даними дослідження, проведеного Інститутом демографії та соціальних досліджень НАНУ спільно з американськими дослідниками, в Україні в 1932—1934 роках від голоду померло понад 4 мільйони людей.
Згідно з іншими даними, у цей період загинуло 4,5 мільйона українців: в пікові місяці Голодомору щохвилини в Україні вмирало 24 особи, щогодини — 1 440, щодоби — 34 560.
«Так вовчо повзли людомори// По наші серця і комори,// По хліб наш, і жорна, і млин», — написала у вірші «Запалюй свічу, Україно!» Наталія Дзюбенко-Мейс, дружина, помічник, однодумець і послідовник дослідника Голодомору в Україні Джеймса Мейса (1952—2004).
Фермери у США ніколи не голодували
Американський історик Тимоті Снайдер у монографії «Криваві землі. Європа поміж Гітлером та Сталіним», яка побачила світ у 2010 році і була перекладена 26 мовами, багато оповідає про злочинне масове винищення людей голодомором в Україні.
Перший розділ книжки, яку в нас видали українською і російською мовами, — «Голод у Радянському Союзі». І вже у другому абзаці читаємо: «...1933-й був роком голоду в радянських містах, особливо в Українській РСР. У Харкові, Києві, Сталіно і Дніпропетровську сотні тисяч людей щоденно стояли у чергах по окраєць хліба».
Тимоті Снайдер для свого дослідження долучає спогади свідків Голодомору й історичні розвідки страшної теми інших науковців.
Перший екскурс в Українську РСР — від валлійського журналіста Гарета Джоунса, який бачив, як у Берліні заслуховувалися промовами Гітлера безробітні німці, а в Нью-Йорку у США через три роки після початку Великої депресії сотні бідняків чекали, коли їм видадуть по два бутерброди, пончику, чашці кави і цигарці.
Але Харків — столиця УРСР — однак вразила: люди о другій ночі займали чергу у магазин, що відкривався о сьомій ранку.
Звичайного дня у таких чергах стояло, за підрахунками американського журналіста, по 40 тисяч людей. І ніяких поблажок вагітним і калікам-ветеранам, навіть якщо доводилося стояти і два дні.
Гарет Джоунс констатував: у Німеччині чи США практично ніколи не голодували фермери, навіть у часи Великої депресії — світової економічної кризи, яка тривала з осені 1929 року і до кінця 30-х років, коли безробітнним у США був кожен четвертий, а в деяких країнах показник безробіття сягав 33%.
Робітники та службовці в містах мусили продавати яблука або красти їх, — пише про США Тимоті Снайдер, — але деінде, в Альтеланді чи в Айові, завжди був фруктовий сад, зерносховище чи комірчина з м’ясом.
Натомість в Україні у селян конфісковували усе до останньої зернинки, і лише дехто з голодних землеробів добирався до міста, де були продовольчі картки; і лише одиницям вдавалося вижити, а не спухнути від голоду поблизу вокзалу чи десь у парку.
Змучені голодом села — як ГУЛАГ
Моторошні картини супроводжували іноземців, які зовсім недовго були в Україні 1933 року: поділитися крихтами благали чоловіки і жінки, тримаючи дітей iз худющими тілами і деформовано великими від голоду головами; у парках, зокрема у Харкові, не раз можна було побачити уже мертву матір, з холодного соска якої кволе немовля ще намагається ввібрати останні краплини життя... І можна уявляти, що було щодень у різних куточках найбагатшої чорноземами країни, яку більшовики зробили житницею СРСР.
«Масовий голод 1933 року був результатом першої сталінської п’ятирічки, яка тривала у 1928—1932 роках, — пише Тимоті Снайдер. — У ці роки Сталін здобув усю повноту партійної влади, почав політику форсованої індустріалізації та колективізації й перетворився на суворого батька змученого населення країни. Він зробив з ринкової економіки планову, з селян — рабів, а Сибір і Казахстан перетворив на концентраційні табори».
Ще у кінці грудня 1929 року диктатор проголосив, що як клас треба ліквідувати «куркулів» — після розвінчування пропагандистських міфів ми знаємо, що цим словом називали справжніх умілих землеробів, чию землю і майно конфісковували.
А тоді їх малювали на плакатах або в образі мавпи, або під колесами трактора — як символу нового життя; розстрілювали на місці або виселяли в Сибір чи на Урал (лише за перші чотири місяці 1930 року насильно вивезли у «телятниках» 113 637 українських «кулаків»)...
Масова депортація селян збіглася з масовим використанням примусової робочої сили у радянській економіці.
І вже у 1931 році спецпоселення і концтабори об’єднали в єдину систему — ГУЛАГ, який у результаті всіх «перетворень і звершень» матиме 476 таборів, де відбуватимуть покарання близько 18 млн. осіб (із них до закінчення терміну відбування покарання померли, за різними даними, від 1,5 млн. до 3 млн. людей).
«Рівень смертності у ГУЛАГу був високим, — читаємо у книжці Тимоті Снайдера, — але не вищий за той, який спіткає невдовзі українське село. Робітникам на Біломорканалі давали дуже скупу пайку, лише 600 грамів хліба на день (близько 1300 калорій). Але це харчування було краще за те, яке мали в той час люди в радянській Україні. Робітники на Біломорканалі мали удвічі, утричі, ушестеро більше, ніж українські колгоспники в 1932—1933 роках, — ті не отримували взагалі нічого».
Хоча не варто ідеалізувати радянські концтабори для своїх же непокірних «граждан». У «Кривавих землях» знаходимо й інформацію про те, що коли голодні ув’язнені труїлися, споживаючи дикі рослини і сміття, табірне керівництво їх iще й карало за ухиляння від роботи.
Від голоду й супутніх хвороб лише у 1933 році у таборах ГУЛАГу померли 67 297 осіб, у спецпоселеннях загинули 241 355 людей. Ще тисячі не витримували жахів транспортування у віддалені місця.
Спротив був масовим
Є ті, хто закидає жертвам свідомо зорганізованих спочатку Леніним, а потім Сталіном голодоморів в Україні: не чинили належного опору. (Це рівнозначно тому, що умисно побитій людині чи навіть убитій казати: не злочинець — нападник, просто відсіч не отримав).
Але українці від початку затято противилися загарбницьким діям більшовицько-російських окупантів, проголосивши Українську Народну Республіку у 1917 році.
Пригадаємо, уже у 1919 році більшовики роблять столицею України проросійський, фактично прикордонний зі «старшим братом» Харків.
Одним із наслідків більшовицької політики «воєнного комунізму» стало падіння продуктивності праці населення, різке скорочення посівних площ, зниження обсягу сільськогосподарського виробництва і, як результат, загострення дефіциту продуктів харчування.
Водночас великі райони Південної України, Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха. Розпочався голод 1921—1923 років.
За підрахунками фахівців, у 1921—1922 рр. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 25 млн. пудів. Водночас до РСФРР вивезли... 27 млн. пудів зерна.
Наступного року ситуація повторилася. Окрім того, восени 1922-го, незважаючи на голод, партійно-державне керівництво Союзу зробило перші спроби експорту хліба. Як наслідок, голод на півдні тривав аж до серпня 1923 року.
Тому, окрім посухи тих років, зрима саме умисна причина трагедії: масово конфіскуючи продовольство, Москва фактично вперше апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху в українських селах, який не вдалося ліквідувати каральними акціями.
У 1921—1922 роках вперше було запроваджено терор голодом. За статистикою, у грудні 1921-го голодували 12% населення України, уже в січні 1922-го — 20%, а в травні — 48%, тобто не менше 10 млн. осіб.
Тоді ще газети повідомляли про відчай людей, які харчувалися сурогатами, й окремі були доведені внаслідок голодного психозу навіть до людоїдства.
За різними оцінками, жертвами першого більшовицького голодомору стали від 1,5 млн. до 3 млн. українців.
Якщо не вірите, що українці чинили супротив більшовицькій владі, — не читали роману «Чорний Ворон» («Залишенець») Василя Шкляра з чисельними документальними вкрапленнями — про збройну боротьбу українців, повстанців Холодного Яру на Черкащині у 20-х роках ХХ століття.
І не знаєте про існування документальної книжки осавула Холодноярського полку Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр». Наймогутніші повстанські рухи довелося руйнувати зсередини — провокаціями.
Навіть у 1925 році повстанські загони були здатні прориватися через радянсько-польський кордон, як це зробив отаман Гальчевський.
І в 30-х роках діям уже ослаблених селян, які вижили, протидіяла уже зміцніле і ще більш жорстоке ОГПУ.
Це управління, повідомляє Тимоті Снайдер, зареєструвало у 1930 році майже мільйон випадків індивідуального супротиву в Україні.
Були так звані «бабські бунти», коли жінки захоплювали продовольчі комори, або ж силою виганяли iз сіл «продкоманди», а то й усіх представників більшовицької влади.
«Всього за 1932 рік відбулося понад 5000 великих і малих повстань. Поновлюють активність ті отамани, які дивом дожили до 1932 року — наприклад, на Чернігівщині «ожив» отаман Кулик, — констатує історик Олеся Ісаюк (Національний музей «Тюрма на Лонцького», Центр досліджень визвольного руху).
Вистояли — ідемо до кращого!
«Для Гітлера і Сталіна Україна виступала не просто джерелом продовольства, — констатує Тимоті Снайдер. — Цей край відкрив їм можливість вирватися з гравітації традиційної економіки, врятувати країну від злиднів та ізоляції і змінити континент відповідно до свого бачення. Втілення їхніх програм і влади залежало від контролю за родючими українськими ґрунтами й мільйонами українських селян. У 1933 році українці мільйонами помиратимуть від голоду, найбільшого штучного голоду в історії людства. (...) У 1941 році Гітлер відібрав Україну в Сталіна і спробував реалізувати власний колоніальний проект... (...) За ті роки, коли Сталін і Гітлер були при владі, в Україні було вбито більше людей, ніж будь-де у Кривавих землях, в Європі і навіть у цілому світі».
Ми, живі, маємо пам’ятати історію і рухатися уперед!
