Цьогоріч українська анімація святкує своє 90-річчя, адже перші два вітчизняні мультики було створено в далекому 1927 році: «Казка про солом’яного бичка» та «Українізація».
Одним із заходів, що пов’язані з цією поважною датою, безперечно, можна вважати 12-й Фестиваль міжнародної анімації та медіа-мистецтва — Linoleum 2017, котрий уже вчетверте проходив у Києві.
Цього разу захід проводили у Довженко-центрі, який став генеральним партнером. На святі мультиків було кілька спецподій, та й загалом програма була дуже насичена — демонстрували набагато більше фільмів, ніж у попередні роки.
Зокрема, провели окремий національний конкурс серед 18 робіт, представили потужну програму експериментальної анімації та відеоарту.
Мульфiльми нiмi та звуковi
«Ми зараз перебуваємо у просторі майбутнього музею кіно, й тому цьогоріч саме тут проводиться цей фестиваль, та й загалом усяке кіно в перспективі буде представлено саме в центрі Довженка, — говорить гендиректор Національного центу ім. О. Довженка Іван Козленко.
— У наших стінах щойно завершився Гогольфест, а незабаром тут буде великий експозиційний простір, де відбуватимуться щоквартальні змінні виставки, присвячені українському та міжнародному кіно».
Додамо, що спеціальними програмами фестивалю, зокрема, була передбачена ретроспектива української анімації, присвячена 90-літтю (це фільми з фільмофондів, які зберігаються на четвертому поверсі центру, де й лежить у негативах усе українське кіно).
Одним із завдань центру Довженка є робити архіви живими: «архів для, а не архів від», як це було за радянщини; а також відкривати маловідомі сторінки української анімації.
Однією з найцікавіших стала програма «музичний кіноперформенс», де німий відреставрований мультфільм супроводжувався сучасною музикою, виконуваною наживо.
Деякі мультики з цієї програми, найстаріші зi збережених, датуються 1927 роком. Атрибутування цієї програми, як і віднайдення робіт, було доволі клопітким процесом, насамперед через те, що в Україні через загальну гуманітарну амнезію мало хто знає, де й що перебуває, й мало хто вміє працювати з архівами!
«Найстаріші мультфільми віднайшлися й збереглися завдяки тому, — продовжує пан Козленко, — що були вставками у хронікально-спеціалізованих пропагандистських агітаційних фільмах чи хроніках, які зберігалися в архіві ім. Пшеничного. Ось їх ми «поназбирували», й утворилася більш ніж півгодинна програма. Більшість зі старих робіт належить Євгену Макарову — піонеру української анімації i, на жаль, маловідомому широкому загалу.
Основна частина фільмів була створена на новоутвореній у 1927 році мультиплікаційній майстерні ВУФКу (хоча юридично вона запрацювала ще в 1926 році в Одесі, започаткована В’ячеславом Левандовським, звідки наступного року її було перенесено до столиці). А перші звукові мультики («Тук-тук» і «Жук») були створені в Україні в 1935 році».
Один проти двохсот
Беззаперечним є факт, що якісь неймовірні ідеї народжуються в авторській анімації, а комерційна анімація цим усім підживлюється, й це як поле для експериментів.
Та саме цього зараз в Україні й не вистачає, переконані провідні вітчизняні аніматори, які ще й жартома стверджують, що «анімацією займаються навіжені люди».
«У Карпенка-Карого я викладаю вже 15 років, — розповідає виконавчий директор громадської спілки «Українська анімаційна асоціація», продюсер студії «Червоний собака» Олена Голубєва. — Зараз я ношу з собою на пари... проектор, адже там справи з технікою дуже кепські. Дві третини студентів платять шалені кошти за навчання, але людям інколи навіть ніде сісти. І це, все ж, більше питання не до держави, а до керівництва вишу, бо там панують безініціативність і байдужість.
Ось приклад: ще до створення асоціації «УАнімА» наша ініціативна група підходила до керівництва цього навчального закладу з пропозицією допомогти: створити нашу асоціацію. Нам відмовили, сказавши: «Це неможливо!» Наша ідея створення асоціації народилася не на порожньому місці, адже страшенна бюрократія, кількість «професорів», просте небажання зростати зашкалює!
Нещодавно, спілкуючись iз корейцями, запитала, а скільки ж у них студій, і виявилося, що... 200! А факультетів анімації в Кореї, де навчають майбутніх професіоналів, — 50! У нас же — лише один!»
Висока якiсть
Уже другий рік поспіль анімаційна студія Animagrad є організатором фестивалю. Її продюсер Єгор Олєсов вважає, що за останні роки відбулися значні й сильні кроки в українській анімації.
Без досвіду минулих років, без розуміння того, на чому базувалася рання анімація, як усе це відбувалося, буде важко рухатися вперед.
«Уперше в цьому році створено програму з окремим національним конкурсом, куди ввійшло 18 робіт різного рівня», — зауважив Єгор.
А головою журі була відома в усьому світі гостя з-за кордону Баді Мінк, чиї роботи свого часу демонстрували на 500 фестивалях.
«В Україні я вперше, — сказала знана майстриня анімації. — У найсвіжішому моєму фільмі «Мапа мунті», який також показаний на фестивалі, розповідається про історію нашого світу за допомогою різноманітних карт. Там є й карта, яку подарувала світові Україна, адже ця найдавніша карта світу була віднайдена в містечку Межиріччя — вона викарбувана на кістці мамонта і їй майже... 15 тисяч років. Тож вам є чим пишатися! Додам, що після перегляду української програми фестивалю була вражена високою якістю ваших робіт і різноманітністю стилів».
«Переглядаючи міжнародну програму, переконався, що рівень робіт сильний, — додає Сашко Даниленко (член журі, мультиплікатор). — Загалом програма дуже актуальна, бо Linoleum 2017 — це зріз того, чим «дихає» анімаційний світ.
Аналізуючи попередні фестивалі, побачив, що цьогоріч стало менше «жесті», адже дуже багато режисерів уже намацали ногами «дно» й нарешті почали повертатися до більш естетичних шляхів — це гарна тенденція, бо люди стали добрішими».
Призером міжнародної конкурсної програми ($3000) став анімаційний фільм «О, мамо! / Oh mother!» Поліни Ціолковської (Польща), призером національної конкурсної програми ($2000) — робота Стаса Сантімова «Eluvium – Регенеративна істота».
ПРЯМА МОВА
Лобiсти мультикiв
Своїми думками про анiмацiйну галузь дiлиться Дмитро Лісенбарт, виконавчий директор ДП «Укранімафільм» із липня 2017 року, член Наглядової ради УАнімА, режисер, засновник «Лісенбарт анімейшин студія».
— Чому вирішили стати режисером?
— Бо... не хотів iти в армію (сміється). Адже по закінченні художньої школи мені треба було кудись себе діти, або йти до війська — от я й пішов в Інститут ім. Карпенка-Карого на курси режисерів анімаційного кіно, які, до речі, відкрилися вперше в історії України. А оскільки я вже два роки (із 1991 року) працював на Укранімафільмі, то було логічно пiти саме туди, на ці курси.
— Як довго триває процес створення мультфільму, яка його собівартість і скільки задіюється людей на його виготовлення?
— Від п’яти хвилин у зошиті на уроці до п’яти років, а вартість може сягати 60 мільйонів доларів, а іноді сягає й... 250 — усе залежить від техніки тощо. Скажімо, серіал «Сімпсони» творило 250 людей.
— Як багато робіт створюється на рік в Україні й які перспективи розвитку вітчизняної анімації?
— У середньому — 2-3 мультфільми, але це не стабільний показник, бо, наприклад, останній рік дав близько півтора десятка робіт, і цей показник буде рости, бо вітчизняна анімація стає все потужнішою й набирає «оберти»! А ось одразу після 1991 року було «абсолютне» гальмо й розвитку індустрії десь до 2003 року просто не було.
Наразі створюється анімаційний центр — він буде потужно розвиватися по всій Україні, аби було реально багато студій і факультетів, які б навчали анімації. Передувало цьому створення в березні 2017 року громадської спілки «Українська анімаційна асоціація» (УАнімА), яка представляє та об’єднує усю анімаційну галузь України. Місією спілки є інтеграція зусиль професійної анімаційної спільноти для сприяння розвитку анімації в Україні. І головною ціллю асоціації «УАнімА» є лобіювання інтересів анімації: як у свідомості звичайних людей, так і держчиновників.
— А де ж зараз знаходите майстрів для такої копіткої роботи?
— Художників-аніматорів шукаємо, де тільки можна, бо таких спеціалістів майже немає. Це ті люди, які колись не виїхали й залишилися в Україні, або віддалено користуємося аутсорсінгом (використання зовнішнього ресурсу. — Ред.).
— Ви хотіли створити музей...
— Так, є задум створити його на ВДНГ на базі раритетного заліза (техніки) Укранімафільму. Ми домовилися з директором ВДНГ, уже є стартовий план створення музею: там будуть не просто експонати, а інтерактивні зони, майстер-класи, приблизно на 1500 квадратів приміщення. Це один iз перших кроків розвитку студії.
— Які фінанси виділяє держава на ДП «Укранімафільм»?
— Жодних, адже це госпрозрахункове підприємство. А ось на вітчизняну анімаційну індустрію державою виділено чималу суму — близько 150 мільйонів гривень. Для порівняння: 500 мільйонів виділено на художнє кіно, 30 — на документальне.
— Ваше враження від фестивалю і чи важко було вибирати роботи конкурсантів?
— Це велика перемога! А вибирати було дуже важко, адже практично 90% робіт занадто класні й круті. Тож спочатку всім ставив 9-10, але згодом знизив планку. Я побачив «бомбові» анімаційні фільми, яких ще не бачив: і за технологіями, і за думкою!
— Цього року з’явився національний конкурс. Із чим це пов’язано — стало більше робіт чи вони стали кращими?
— Був приємно вражений кількістю наших фільмів, адже очікував побачити два-три, а їх виявилося близько 15! Щоправда, не всі такого рівня, як іноземні (якість ще треба підтягувати, більше відкривати свій мозок), але все ж є дуже серйозні задатки: кілька вітчизняних робіт європейського рівня.
— Не жалкуєте, що не було таких кінофестивалів, коли ви були студентом?
— Так у нас і анімації не було тоді. (Сміється.) Тоді ж був лише «Крок» — і все... І там була своя колаборація, й вона продовжується, а цей фестиваль уже збирає вершки сучасної талановитої молоді, й це дуже важливо.
