Дорогі наші очільники!
Останнє масштабне опитування населення України, здійснене чотирма авторитетними соціологічними організаціями, достовірно і переконливо довело, що в нашій державі чисельність корінної української нації становить 90,6%, росіян понад 6%.
Це свідчить, що багато українців у минулому записували себе росіянами, щоб вижити і мати можливість працювати нарівні з окупантами.
Тепер вони повернулися до свого коріння! А для утвердження Української державності потрібно, щоб вони, українці, разом із національністю повернули собі рідну українську мову, культуру, історію.
Для цього скрізь в Україні потрібно створити україномовне середовище, а воно в нас окуповане «русскім міром».
Це середовище нам формують шовіністично налаштовані керівники підприємств та установ, яких ще так багато в Україні.
Але найбільше — ЗМІ, господарями яких є переважно російські підприємці або наші олігархи-неукраїнці, які фактично служать Путіну.
Як тільки включиш «зомбоящик» — то або передача російською мовою, або фільм чи серіал російський, то якийсь «регіонал» обпльовує українську націю та законно обрану владу.
Десь близько 90% ефірного часу на радіо та телебаченні подають нам ворожу інформацію, сіють негатив, страхи, жахливі пророцтва малограмотних політворожок, викликаючи у простого слухача стреси й хвороби, позбавляють надії на майбутнє.
Нас, ветеранів, дивує й обурює, чому в час важкої доленосної визвольної війни не працює Міністерство інформаційної політики, чому правоохоронні органи дозволяють ворожим елементам вести смертоносну пропутінську пропаганду, ображати й принижувати нас, українців, нашу мову, символи, культуру та історію?
Чому зірками багатьох телеканалів є двічі судимий за важкі злочини, пацієнт «психушки», авантюрист Вадим Рабинович, хитрий і підступний ворог Мураєв, лукава «регіоналка» Ганна Герман, а також інші єрмолаєви й гужви?
Справа не лише в російській мові. У нас панує не мова Пушкіна чи Льва Толстого, а мова Путіна, Жириновського й Рабиновича, примітивний побутовий суржик.
Річ у тім, що нам дуже тонко і вміло нав’язують чужу ментальність, спосіб мислення й буття.
Ці чужі спікери принижують нашу національну гідність, шельмують саму націю, її мову, культуру, звичаї, самобутність.
І в такому жахливому інформаційному лайні ми повинні борсатися 24 години на добу, бо в керівництва держави немає волі та сміливості поставити все на свої місця.
Проблема державного функціонування української мови — це питання національної безпеки, існування самої української нації та її держави.
Коли ж нарешті 90% населення держави буде мати хоча б 90% свого національного інформаційного простору?
Коли ж ми нарешті щодня зможемо бачити й чути наших політичних і державних лідерів із розповідями про успіхи й досягнення у культурному будівництві, розвитку економіки й соціальної сфери, перемоги наших Збройних сил, а не лише репортажі про вбивства, грабежі та інші хвороби сучасного підлого світу?
На негативах та песимізмі світлого майбутнього не побудуєш, не виведеш націю із цього шокового стану, в який його загнала зловорожа сила завдяки нашій байдужості та бездіяльності.
