Ян Ігнатович: Я знав багато про Голодомор, на відміну від Заходу

У Києві 22 лютого відбулася світова прем’єра  першого англомовного художнього фільму про Голодомор «Гіркі жнива», яку можна подивитися в українських кінотеатрах.  Стрічку  — разом iз режисером Юрієм Менделюком, який входить до  Гільдїї  режисерів Канади, лауреатом багатьох міжнародних премій та конкурсів, зокрема,  престижного  New York Film & Television Festival,  та голлівудською акторкою Самантою Баркс, яка зіграла українку Наталку,  — представляв Ян Ігнатович, канадієць з українським корінням, що займається бізнесом у галузi інвестицій та медичних технологій, який вклав у фільм  свої власні заощадження у розмірі $20 млн.

«Україна молода» поцікавилася, що спонукало пана Яна намагатися донести до світової спільноти страшну історію про винищення українців голодом у 30-ті роки.  У першу чергу, кінострічку адресують саме глядачам інших країн, які зовсім мало знають про Голодомор в Україні. Уже найближчим часом «Гіркі жнива» показуватимуть у 45 країнах світу.

«Разом з Орестом Субтельним були пластунами…»

— Пане Яне, коли ви вперше почули про Голодомор?

 

— Уперше про Голодомор я почув, коли був школярем. Ми ходили до української школи, щоб більше дізнатися про українську історію та культуру. От саме там я уперше й почув про Голодомор. 

— Якими були спогади вашої сім’ї про Голодомор?

 

— Моя сім’я не постраждала від Голодомору, бо вона жила на Західній Україні. Але всі знали про Голодомор, про те, що на Східній Україні було обмаль їжі. Люди навіть намагалися допомагати: готували клунки для родин на сході, проте їх зупиняли більшовицькі загони і відсилали назад. Коли Друга світова війна завершувалася і німці відступали, мої батьки та дідусь із бабусею разом із мільйонами людей утекли до Східної Європи. Спочатку були в Німеччині як біженці, а за три роки в них з’явилася можливість поїхати до Канади. Я  народився вже в Канаді.

— А до України ви коли вперше приїхали?

 

— Це було  після проголошення незалежності, через кілька років. Я був дуже приємно вражений тим, що побачив. Я дуже багато чув про Україну від батьків, у школі.

— Але уявляли собі її, мабуть, інакше?

 

— Ну, в усіх нас є якісь дитячі уявлення. Так, звісно, уявлення були інакшими, але враження однаково зосталися чудовими. 

— Одним із консультантів під час зйомок фільму був відомий в Україні і світі історик Орест Субтельний. Як ви з ним по­знайомилися?

 

— Ми знали одне одного дуже довго, ми були пластунами, тож проводили разом багато часу: каталися на лижах, ходили в гори, подорожували, плавали. Наші діти — мій син Марко і його син Олекса — разом навчалися. Ми знали один одного дуже добре. Він блискучий історик, його кваліфікація неймовірна. І мені дуже шкода, що він не побачив фінальної версії фільму.

— А кому належить ідея зняти саме ігровий, а не документальний фільм?

 

— Ідея належить Річарду Бачинському Гуверу, він приніс сценарій, і я дуже ним зацікавився, бо знав багато про Голодомор, на відміну від Заходу. Ми запросили режисера Джорджа-Юрія Менделюка й уже втрьох обговорювали сценарій. Ми переписували його десь зо 12 разів, допоки не зрозуміли, що вже готові робити цей фільм. Я вирішив, що так, я профінансую цей проект. Насправді було складно, адже ніхто на Заході не був зацікавлений вкладати в нього гроші. Але для мене цей фільм був украй важливим.

— А чому було так багато версій фільму? Чим вони не задовольняли?

 

— Це традиція виробництва кожного фільму, це природно для кожного сценарію —  його переписують, причому іноді це роблять четверо чи й шестеро людей, допоки всі не лишаться задоволені результатом.

— Чи складно було зібрати команду, що працювала над фільмом?

 

— Це більше питання до Юрія Менделюка, бо він обирав акторський склад. Усі актори, яких запросили, читаючи сценарій, спочатку були шоковані тим, про що дізналися, а потім погоджувались на зйомки. 

І треба сказати, що ми зосталися дуже задоволеними нашою командою — Саманта Баркс, Макс Айронс зіграли просто чудово. Так само Теренс Стемп, Тамер Хассан. Щодо Хассана, то ми весь час жартували, що він дуже хороший поганий хлопець.

 

«Це важлива сторінка в історії, яку не можна ігнорувати»

— Бюджет картини — 20 мільйонів доларів, ви сподіваєтеся на комерційний успіх?

 

— Найбільшим викликом для нас було зробити тему Голодомору зрозумілою для Заходу. Наприклад, якщо хтось знімає фільм про Другу світову війну — то достатньо лише кількох хвилин, навіть секунд, щоб було зрозуміло про що йдеться. І режисер фокусується на сюжеті. Але коли йдеться про Голодомор, то ніхто не знає історії, нам потрібно було витратити більше часу, щоб фільм зрозумів західний глядач. Ось чому бюджет вийшов таким. І думаю, що глядач  зрозуміє фільм.

— Тобто результатом ви задоволені?

 

— Так, я задоволений. Звичайно, багато акторів вам скаже, що краще було б так чи так, як вони зазвичай це кажуть. Але я особисто дуже щасливий і можу навіть сказати, що я гордий тим, що вийшло. Я сподіваюся, що нам вдалося досягти мети — розповісти Заходу про Голодомор, бо це важлива сторінка в історії, яку не можна ігнорувати.

— Можливо, ваш фільм стане початком і тепер за кордоном почнуть більше цікавитися українськими темами?

 

— Так, я сподіваюся, що цей фільм надихне режисерів на пошуки інших аспектів Голодомору, які можна показати в кіно. І вони розкажуть нові неймовірні історії. 

— Чи збираєтеся і надалі вкладати гроші у виробництво фільмів?

 

— Це мій перший проект, я дуже щасливий і робитиму це ще. Наразі в мене чимало пропозицій, але я поки що повністю сфокусований на цьому проекті. 

— Чи пов’язані нові пропозиції з Україною?

 

— Сьогодні ще рано про це говорити, це все у майбутньому.