До Києва Евеліна Бекетова потрапила вперше у чотири роки. А вже після художнього училища у рідному Луганську вона — молода художниця — поступила до Київської академії образотворчого мистецтва.
Було б нечесно сказати, що всі картини Евеліни Бекетової — про Київ. Є трохи Криму («Сон програміста про Херсонес»), трохи й зовсім «фентезійних» павукових хащ і кришталевих замків. Але усе інше — про Поділ і Печерськ, Андріївський узвіз і Ярославів Вал, Цирк на площі Перемоги і будівлі Городецького. Це Київ — впізнаваний і безсумнівний, але водночас чудесно перетворений, місто весни і свята, що тоне в квітучих деревах, забудоване дивними будинками, пишні ліплені прикраси яких оживають серед білого дня, часом за компанію з... численними котами. Київ Евеліни Бекетової — простір своєрідної іронічної містики, сумних казок, веселих пригод, чарівних подробиць. За мить можна розгледіти лише строкатий, яскравий живопис, якщо можна так сказати — гомінкий, що стрімко й нестримно розгортається з картини у картину. А якщо придивитися...
Ось скрипалька захоплено грає на даху кенаси. Фонтан Самсона оживає і сперечається разом з продавчинями подільського Житнього ринку. Із Оперного театру — саме антракт — вибігли попити капучино Принц і Одетта. Подружжя акробатів виходить після вистави з цирку, і дружина заклопотано питає: «Ти заплатив за дитячий садок?». А ось сам Городецький прогулюється серед своїх творінь, тримаючи на руках «улюбленця» — маленьку білу химерку. І над усім тим — бездонне небо, ясно-синє або засипане зернятками зірок, на які перетворюються вночі закохані ромашки чи останні передноворічні хризантеми («Цирк на площі Перемоги», «Скрипалька на даху кенаси», «Від зими до весни»).
Евеліна Бекетова — з тих щасливих митців, яким завжди є що розповісти. Тому її роль ілюстратора — нібито й логічна, але водночас — несподівна. І є в художниці своя принцеса Алісія — з казкової повісті Каімли Колибанової «Секрет чарівного пензлика». Розгортаються події спочатку кумедні, а згодом, коли про подарунок дізнається поганець, — досить серйозні. В історіях чемної принцеси, її друзів та ворогів є щось із дорослого справжнього життя. Можливо, так відбився в малюнках час, коли їх створювали, а були це найважчі, не лише для Києва, дні нещодавніх героїчно-кривавих подій.
«У дні крові, загальної розгубленості й страху, а потім у дні скорботи, а потім у дні розглядання нутрощів тиранових палаців, я шукала заспокоєння в рисуванні ось цього страшного замку. Наприкінці я зробила зверху праворуч шматочок чистого блакитного неба. Я сподіваюсь...» — так коментувала Евеліна Бекетова найпохмурішу зі своїх ілюстрацій.
