Колишніх героїв не буває: у Києві вшанували розстріляних під час Січневого повстання

Біля Косого капоніра в Києвi 22 січня зібралася  велика юрба українців, поляків, литовців та білорусів з нагоди річниці Січневого повстання.

 

На стіні, навпроти входу до музею,  є меморіальний хрест на честь розстріляних ватажків повстання 1863 року.

 

Борців за національно-визвольну боротьбу стратили 154 роки тому під стіною цієї фортеці, яка на той час була для них в’язницею.

 

І ось тепер їхнi нащадки, відспівуючи полеглих молитвою, зачитали текст присяги повстанців, згадали  ті буремні часи, віддавши належне пам’яті героїв. 

 

Усі офіційні особи: і посол Польщі пан Ян Пєкло, і посол Литви пан Марюс Януконіс, і голова Печерської РДА столиці пан Сергій Мартинчук — зазначили символічність події, яка відбувалася у День соборності України та у третю річницю  перших полеглих за ідеали свободи  на Майдані в Києві, також інтернаціоналістів. Найвища людська цінність — свобода — завжди окроплена кров’ю.

 

Саме про це розповідала оновлена експозиція Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».

 

Прямуючи до відре­ставрованих тюремних камер, можна прочитати  815 прізвищ загиблих під час Січневого повстання.

 

Поляки не тільки виділили  музею кошти, а й залучили талановитих фотографів та колекціонерів для відтворення  у  київських казематах духу тих часів: за суворий режим Косий капонір називали «Київським Шліссельбургом».

 

Як зазначив провідний історик Валерій Філімоніхін, один з аспектів Січневого повстан­ня ще має бути ретельно досліджений.

 

Йдеться про діяльність 3-го відділення царської російської канцелярії, а саме про списки учасників повстання, загиблих, ув’язнених, відправлених до Сибіру на каторгу, в яких прізвища українців, поляків, литовців, білорусів. І цей масив інформації потребує вивчення.

 

 

Світлій пам’яті героїв  минулого та сучасності було присвячено повстанські пісні того часу в прекрасному виконанні хору «Світич» Ніжинського держуніверситету ім. Миколи Гоголя, лауреата багатьох міжнародних конкурсів.

 

Козацтво не даремно асоціюється у нас із шаблею та піснею — енергетика української (та й польської) пісні якщо не кличе до бою, то вчить ніжно і палко любити свою землю.