У що обійшовся Києву олімпійський вогонь-2004

04.10.2003

      Сама система, за якою шлях національних збірних з усіх видів спорту пролягає через столицю, надала Києву особливого спортивного статусу. Проте треба ще вміло скористатися таким становищем. Можливо, навіть дати приклад, як без «перегинань палиці» поєднувати владну увагу до спорту високих досягнень та масової фізкультури. Якщо в першій категорії ледь не найголовнішим є сприяння міста в житловому питанні й переведення на свій баланс команд з ігрових видів, то фізкультура — це значно ширший спектр проблем.

      У 2003 році за підтримки київської міської влади проводиться значна кількість спортивних змагань міського, державного, міжнародного рівнів та спортивно-масових оздоровчих заходів. Оскільки перші три напрями достатньо висвітлені у вітчизняних мас-медіа, хотілося б акцентувати увагу на «спорті для народу». Сфера, яка не приносить іміджевих дивідендів для політиків, у нашій державі традиційно перебуває «у загоні». Проте у начальника Головного управління з фізичної культури і спорту Київської міської державної адміністрації Володимира Ромашка на традиційному брифінгу цього тижня був гарний настрій. І не лише тому, що Володимир Іванович напередодні відсвяткував своє 60-річчя, а через достатню кількість підстав пишатися своїми справами.

      Скажімо, два роки тому з'явилося розпорядження КМДА щодо поліпшення фізкультурно-спортивної та оздоровчої роботи. На щастя, бюрократія, як у нас часто буває, не «з'їла» добру постанову, і за цей час реконструйовано 23 спортивних майданчики на загальну суму майже 1,5 млн. гривень. Проведено ремонт стадіонів «Дніпровець» та «Піонер». І не те щоб для «галочки», а з конкретним доведенням до ладу покрівлі, системи опалення, роздягалень і душових. Звичайно, можна погодитися, що зроблено лише «краплю в морі», якщо зважити, що в Києві є 30 стадіонів, 49 басейнів, 615 спортзалів, 215 стрілецьких тирів, 77 футбольних полів і 5 споруд зі штучним льодом. Проте про стан столичних об'єктів державного значення потрібно турбуватися не лише міській владі.

      Не ідеалізуватимемо потуги команди міського голови Омельченка в цьому напрямі. Бюджет, навіть столичний, не гумовий. Тому до успіхів відомства Ромашка можна віднести і вдалий пошук інвесторів. Завдяки цьому, скажімо, планується будівництво другої черги гірськолижної траси «Протасів Яр». Цей об'єкт — лише один із прикладів правильно обраної тактики КМДА щодо спортивних споруд: «Протасів Яр» на сьогодні — закрите акціонерне товариство з відповідними можливостями із залученням небюджетних коштів. Але козирною картою стала політика щодо передачі об'єктів соціальної сфери до комунальної власності територіальної громади міста. Можна пригадати, скільки списів зламано навколо проблем критої арени на Теремках. Цей спорткомплекс розташовується поруч із Льодовим стадіоном, який «поставив» на ковзани не одну тисячу киян, та іподромом. Таке місцезнаходження давало право називати цей район «спортивним діснейлендом»... у перспективі. Щодо критої арени, трибуни якої розраховані на 5 тисяч глядачів, то там уже більш як десять років залишалося зробити лише оснащення. Проте кожен із прем'єр-міністрів за цей час «вивчав питання», обіцяв сприяння і... йшов у відставку, а споруда вже почала руйнуватися. Тому не варто дивуватися, що потрібні ще п'ять років тому 15-20 млн. гривень перетворилися вже на 50 мільйонів. Саме таку цифру назвав Володимир Ромашко «Україні молодій», коментуючи перехід Критої спортивної арени в оперативне управління спортивно-фізкультурного відомства Київської міськадміністрації. Що це означає на практиці? Та те, що кияни мають реальну нагоду в найближчі роки розраховувати на відвідання Кубка Співдружності з футболу або тенісних матчів Кубка Девіса.

      Завдяки переходу на баланс Києва нове життя отримали й ковзанка «Крижинка» заводу «Хiмволокно», 50-метровий басейн СКА, легкоатлетичний манеж ШВСМ, відкритий плавальний басейн «Юність», навчально-тренувальна база веслувальників на Трухановому острові біля очищеної Матвіївської затоки. Усі згадані об'єкти так чи інакше знаходяться у «сфері інтересів» національних збірних України, й інвестиції у цьому напрямі спромоглася знайти київська влада, при тому що практично виявили свою неспроможність Держкомспорт і НОК.

      А ви думаєте, дочекалися у КМДА подяки від державних спортивних відомств хоча б за участь муніципального баскетбольного «Будівельника» під прапором студентської збірної України на універсіаді в Кореї? І це лише один приклад.

      Ми говоримо про заходи щодо розвитку масового спорту, але ж межа, коли фізкультурний рух переходить у спорт великих досягнень, досить умовна. Чи варто дивуватися, що, маючи такий фізкультурний базис, Київ посідає вагоме місце і в олімпійському русі. Як повідомив журналістам Володимир Ромашко, 5 липня 2004 року вогонь XXVIII Олімпійських ігор, які пройдуть в Афінах, пронесуть вулицями Києва. На зустрічі з делегацією з Греції визначено маршрут факела — довжина траси не менше 50 км, починаючи від аеропорту «Бориспіль», і далі — історичними місцями Києва. Господарі Олімпіади-2004 не проігнорували у такому престижному питанні пропозицію столиці України ще й тому, що близько 50 киян увійдуть до збірної України на Іграх. На сьогодні столичні спортсмени вже здобули 33 олімпійські ліцензії, а ще 36 кандидатів на поїздку в Афіни вестимуть боротьбу наступного року.

      Доречним було б сказати і про якість внеску київських спортсменів у здобутки національних збірних. Цього року на чемпіонатах Європи змагались 66 киян, які привезли додому 9 золотих, 7 срібних та 20 бронзових нагород.

      Організаційну роботу столичної влади в царині спорту визнають і керівники міжнародних федерацій з різних видів спорту, які все частіше довіряють місту над Дніпром проведення змагань континентального рівня. Зокрема, наступного року в Києві відбудуться три чемпіонати Європи: 22—24 січня в Протасовому яру зберуться кращі сноубордисти, а дещо пізніше ми станемо свідками першостей Європи з художньої гімнастики та важкої атлетики.