У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка прем’єра — «Три товариші» за мотивами однойменного роману Еріха Марії Ремарка.
«Це перше звернення театру до творчості Еріха Марії Ремарка, — каже режисер-постановник, заслужений артист України Юрій Одинокий. — Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариші» — Пат».
Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк залишив Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство.
Але найболючішим фактом його біографії і водночас жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської інквізиції.
Сюжет роману «Три товариші» (1936), який продовжує тему «втраченого покоління», розгортається в Німеччині у 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну — Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц — тримають невеличку малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на тлі економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині.
Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шістдесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період хрущовської «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру…
«Та хіба ми могли уявити, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом — жорстким, нахабним і безпринципним, — сказав після перегляду вистави директор театру Михайло Захаревич. — І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації хлопців, що бачили смерть».
Зала переповнена. Колись давно прочитаний роман оживає на сцені. Гра акторів приємно приголомшує. Надзвичайно актуальна в наш час тема війни і втрат. І вічного кохання! Хочеться ще і ще раз занотовувати фрази, які озвучують актори: «Де ти був, коли тебе не було», «Життя тягнеться надто довго для одного кохання», «Життя — це хвороба, і смерть починається від самого народження»...
У ролі Роберта Локампа — народний артист України Євген Нищук. Аби не виникло зайвих запитань хто він наразі — актор чи міністр — отримали відповідь: на час репетицій і прем’єри у міністерстві він взяв відпуску.
Бездоганно справилася зі своєю роллю Пат — Патріції Хольман — заслужена артистка України Анжеліка Савченко. Просто чудовий дует на великій сцені Євгена Нищука й Анжеліки Савченко. Заради такої гри хочеться йти до театру.
У новій виставі франківців чудові костюми Наталії Рудюк. Мінімум декорацій. Насамкінець — максимум оплесків і квітів.
