Результати політики більшовиків

26.10.2016
Результати політики більшовиків

1930 р., Дніпропетровськ. Стоять: бабуся Євдокія Семашко, тітка Олена і мій батько, Степан Осадченко. Сидять: дід Михайло Семашко, брат Владлен, я і моя мати.

Шановна редакціє, сьогодні в Україні залишилося дуже мало свідків Голодомору 1932—33 років. А я — свідок, мені під 90, хочу поділитися своїми спогадами.
Мій батько, Осадченко Степан Григорович, народився в 1898 році в селі Мартинівка Амвросіївського повіту, що на Донеччині (зараз село називається інакше). У громадянську війну батько був червоним командиром, і в 1922 р. вступив до партії більшовиків. У 1924 році Дніпропетровський обком відкликав його зі збройних сил і відправив на навчання в трирічну партійну школу. Після закінчення партшколи батько працював інструктором в одному з райкомів Дніпропетровська. 
У жовтні 1932 року батька з сім’єю відрядили в радгосп «Известия». Це був багатий свинорадгосп, продукцію якого розподіляли між працівниками партійних комітетів. Батькові дозволили взяти з собою сестру моєї матері, двадцятирічну Олену Семашко. Мати працювала вчителькою у школі, а тітка Олена — свинаркою на фермі. Радгосп був розташований у Білозірському районі, у закруті річки Самари. Територію радгоспу було огороджено високим парканом.
Голод розпочався у листопаді того року — члени партійних комітетів разом із уповноваженими з району їздили по селах і відбирали у селян збіжжя, картоплю, корів, кіз, свиней, усе, що можна було споживати. Батька також кілька разів змушували їздити в такі експедиції. Голодні селяни з дітьми на руках заходили в радгосп — що випрошували, а що купували за золоті сережки, персні. Наприкінці грудня ці походи в радгосп заборонили: вхід і в’їзд у радгосп охороняли чекісти, а з лівого боку закруту річки Самара, між берегом і свинарнею, був вузьким прохід. Чекісти перекопали його, і вже цією доріжкою не можна було ввійти на територію радгоспу. Усі мешканці господарства знали про голод і про те, що в радгосп ішли люди з навколишніх сіл. Моя тітка Олена була дуже жалісливою, тож наприкінці робочого дня йшла до провалля, виритого чекістами. Там збиралися голодні люди з малими дітьми на руках. Вона приносила їм варену дрібну картоплю, якою годували свиней, і шматочки гарбузів. Десь роздобула пляшечки від парфумів, наливала туди перегнане молоко, яке привозили для свиней, і перекидала через провалля жінкам, які приходили з дітьми. Бухгалтер радгоспу Микола Новак, який був закоханий в Олену, багато допомагав їй у тому: перекинув через провалля дві широкі дошки, і тепер їй було зручніше спілкуватися з голодними селянами. Крім тітки, ще деякі жінки з радгоспу також приходили допомагати голодним людям. Та без підлої людини не обійшлося: хтось доніс секретарю парткому про дії тітки, він викликав мого батька і сказав: «Якщо твоя родичка підгодовуватиме контру, ти з сім’єю вилетиш із радгоспу». Батько влаштував увечері тітці рознос. Бухгалтер Микола якось зумів передати селянам, щоб приходили рано-вранці, поки парторг спить.
Тітка Олена два чи три рази на тиждень будила вдосвіта мене і мого старшого брата Владлена, вела в свинарню, набивала нам пазухи вареною картоплею і вела до провалля, щоб перекинути картоплю голодним людям.
У лютому 33-го у Білозірці відбулася партійна конференція, делегатом якої був мій батько. Він планував зустрітися з першим секретарем райкому Володимиром Щербиною, щоб з’ясувати, що твориться в районі, бо на той час селяни і їхні діти вимирали цілими селами. Щербина прийняв батька наодинці. Батько сказав: «Гадаю, ви поінформовані, що твориться в селах району? Навіщо партійні групи відбирають у селян продукти харчування та одяг?». А секретар відповів: «Отбирают зерно и картофель у кулаков, потому что они не заплатили налоги и спрятали хлеб». Батько заперечив: «Я сам кілька разів їздив на села з уповноваженим із району і бачив, що відбирають збіжжя та інші продукти харчування у всіх підряд. То що, всі селяни куркулі?» Секретар відповів: «Отчего ты беспокоишься? Чем больше хохлов здохнет в деревнях, тем меньше контры останется на Украине». — «Я такий же хохол з Амвросіївського району», — сказав батько. «Ты — большевик и должен понимать политику партии», — відповів Щербина. Батько був шокований. Він шепотів увечері матері: «Ти розумієш, організація голодомору — то політика партії більшовиків, а я — її член. Це на мені лежить провина за організацію цієї трагедії». Мати заспокоювала його і казала: «Треба Сталіну написати». 
Не знаю, чи писав батько Сталіну, але його засмучувало, що належить до партії більшовиків. А ми з тіткою і братом та бухгалтером Миколою щоранку носили картоплю голодним людям. Наприкінці квітня секретар парткому з уповноваженим із району підстерегли нас (знову хтось доніс). У тітки відібрали відро з картоплею, висипали на землю і ногами скидали в провалля. Я била парторга по руках, ревіла і кричала: «Не дам, віддай, зараза така». На початку травня нашу сім’ю виселили з радгоспу. Батька відрядили в Західний Казахстан, у місто Уральськ. Там голоду не було. З Уральська в Україну, в місто Лозова Харківської області, ми повернулися у 1936 році. Там батько працював директором школи. У 1937 році в бесіді зі своїм приятелем на риболовлі батько сказав (а в той рік було скрутно з хлібом у магазинах): «Це все тому, що більшовики зруйнували сільське господарство України». Приятель написав донос у НКВС, батька заареш­тували, судили «трійкою», дали 15 років без права листування за антирадянську агітацію та пропаганду. А в 39-му, коли Сталін змінив наркома Єжова на Берію, мати поїхала на прийом до Калініна. Справу батька переглянули, і його звільнили. Воював батько всю війну, повернувся живим у чині підполковника.
Про голодомор 1932—33 років мої батьки згадували часто. І батько казав матері: «Більшовицька партія веде таку політику, що голод може повторитися». У голодний 1947-й він говорив матері: «Ось результати політики партії». 
Тітка Олена у 1947 році працювала завідуючою дитячими яслами в місті Ромни Сумської області. Піклувалася про тих матерів, які годували дітей груддю, які часто голодували. Вона їх таємно підгодовувала в яслах, за це одержала догану і була звільнена з посади завідуючої. Отакі трагедії пережила наша сім’я.
Алла КРИГАНОВА
Суми
 

  • Слухаємо чужих порад —

    Особистість і влада дуже взаємопов’язані. Скажімо, у двох сусідніх державах президентами стали люмпени-пролетарі. >>

  • В нас повернулися суди Лінча?

    Валерія Гонтарєва, схоже, стане першим політичним біженцем цієї влади і гарантовано отримає політичний притулок на Заході. Проблеми від цього будуть не тільки в нової влади, а в сприйняті України як демократичної держави вцілому >>

  • Розбійники і погоничі

    Особливе місце у всякому живому парламенті і навіть в історії парламентаризму - також за гострословами. Саме їм англійські консерватори, наприклад, зобов'язані прізвиськом "торі", що означає “розбійники”; а найпершими їхніми суперниками були "віги", тобто, скотарі, точніше, погоничі худоби >>