Розслідувач фанатизму: рецензія на книжку Люка Гардінґа «Вторгнення»
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Акторка стрічки «Осінні спогади» Галина Яблонська: Російськомовними фільмами не цікавлюся
19.10.2016
Тетяна Юрікова, Дмитро Лінартович та Галина Яблонська. (Фото автора.)
У жовтні український глядач побачив нову стрічку виробництва Іран—Чехія—Україна «Осінні спогади». У сюжет фільму покладено реальні події, що відбуваються в Україні в сільській місцевості та органічно переплітаються з художнім вимислом.
Тож фільм «Осінні спогади» розповідає історію кохання чотирьох людей.
У центрі подій — молодий музикант Анатолій (актор Дмитро Лінартович, його глядачі запам’ятали за роллю у фільмі «Той, що пройшов крізь вогонь»), який щойно повернувся з АТО; біженка з Іраку на ім’я Іма (Назанін Ахмаді Шахпурабаді — Іран), немолодий вдівець Олександр (його зіграв наш Олександр Ігнатуша) та рідна сестра його дружини Наталка (українська акторка Тетяна Юрікова).
У ролі сільської вчительки глядач бачить відому актрису Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, народну артистку України Галину Яблонську.
І попри те, що це роль епізодична, як кажуть, «роль другого плану», вона запам’ятовується глядачеві своєю щирою материнською турботою. І не тільки...
«Російськомовними фільмами не цікавлюся»
— Галино Гілярівно, як вас віднайшли на роль Оксани Леонідівни —сільської вчительки?
— Не знаю, по-різному буває. Скажімо, у нас в театрі іноді з’являються об’яви-запрошення на кастинги для участі у зйомках фільмів, але в основному це фільми російськомовні. Я ними не цікавлюсь.
Іноді продюсери фільмів звертаються до режисерського управління театру з проханням порекомендувати виконавця на певну роль. Було кілька таких пропозицій і мені, але, знову-таки, в російських фільмах, тому доводилось відмовлятися.
— Ви не любите російську мову? Чи, може, не знаєте її?
— І не те, і не інше. Знаю, звичайно. Але російську є кому підтримувати та популяризувати, а українська — навіть на 25-му році Незалежності України — залишається «не престижною». Я з цим не згодна, тому що мова — це теж зброя, яка так потрібна нам, особливо сьогодні. Не буде мови — не стане нації. І кому як не українським митцям популяризувати її утвердження.
А в даному випадку, коли мене запросили на зйомку і я дізналась, що фільм україномовний — я згодилась навіть на епізодичну роль. У процесі роботи внесла деякі зміни в тексті, щоб наблизити його до більш розмовного, народного.
У селі Доброгостів...
— Де проходили зйомки? Яка панувала атмосфера на знімальному майданчику?
— База групи була у Львівській області — у місті Трускавець, а самі зйомки проходили неподалік, у селі Доброгостів. І дійсно ця назва відповідає духові цього села. Доброта і гостинність... І влада села сприяла роботі знімальної групи, місцеві жителі надавали свої приміщення для зйомок.
У масових сценах залюбки брали участь і селяни. І ці натуральні обставини, в яких доводилося грати, допомагали акторам бути достовірними, вимагали життєвої правди.
І взагалі на знімальному майданчику панувала чудова атмосфера доброзичливості. Цьому сприяли і шанобливі спокійні настанови режисера, і увага гримерів та одягальщиць. До речі, і гримувались, і переодягались в автобусі, все було якось по-домашньому тепло.
— Одяг для зйомки вам видали чи свій привезли?
— Одяг для моєї ролі був приготовлений, але зупинились на тому, що я привезла. Оскільки була осінь, я захопила в’язану хустину, у якій і відзнялась. Відзняти епізоди з моєю участю планувалось за два дні. Але все пішло так успішно, що справились за один день. Цьому і погода сприяла — був погожий осінній день. Хоча до мого приїзду всі дні дощило. Режисер жартував, що я з Києва привезла на «Інтерсіті» гарну погоду.
— Галино Гілярівно, у мене та, власне, у глядача складається враження, що ви зустрічаєте Толю, якому надаєте помешкання, як сина...
— Річ у тім, що Дмитра — Діму, який чудово зіграв головного героя, я знаю ще коли він був підлітком. Свого часу я була запрошена до участі у виставі про Голодомор у приватному театрі «Дзвін», художнім керівником якого був батько Дмитра Кость Лінартович. І юний Діма вже тоді брав участь у виставах. Це — по-перше.
По-друге, ми всі дуже болісно сприймаємо всі події, що відбуваються на сході України, трепетно ставимось до наших воїнів, які зараз там потерпають, які гинуть.
Я особливо болісно все це сприймаю, адже був період, коли організація, яку я очолювала і яка тоді називалась Ліга «Матері і сестри — воїнам України» дуже часто виступала у військових частинах iз мистецькими програмами патріотичного спрямування.
Я особисто майже десять років у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна вела театральну студію, де ставили вистави про Героїв Крут, про Івана Богуна та інші. І зараз в АТО чимало колишніх вихованців цього ліцею, і душа за них болить. Мабуть, ці почуття переносяться і на героя фільму «Осінні спогади».
«Особливим взірцем має бути Тарас Шевченко»
— У ваших словах відчувається і добре материнське слово, і витончена українська літературна вимова.
— Ми повертаємось до початку нашої розмови. Багато років борюся за українську мову, за її чистоту. Особливим взірцем для нас має бути Тарас Шевченко, який після того, як його 15-річним було вивезено з України, був на своїй рідній землі в сумі всього три роки, а мову свою не тільки знав, а й став великим поетом і Пророком української нації, який сказав: «Я на сторожі коло їх поставлю слово».
— Тому не дивно, що цьогоріч ви були ініціатором і реалізатором Міжнародного проект-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи»?
— Так. До речі, у цьому конкурсі брав участь і продюсер фільму Віктор Вілгелм: читав чеською «Заповіт». Як бачите, наша співпраця в кіно має своє творче продовження в проект-конкурсі.
— Галино Гілярівно, що для вас означає осінь?
— Осінь... це не лише гарбузи на городі (посміхається). Це пора наслідків, підбиття підсумків, я сказала б, це ті плоди, які є результатом нашої праці.
І від свого першого фільму «Не судилося», і до нинішнього — «Осінні спогади» пройшло багато років. І тут стільки спогадів... Але вже не «Осінні».
