У неспокійному та бурхливому сучасному світі культурна дипломатія — важливий метод формування та покращення іміджу країни. Найбільше «послів культури» завжди бачимо на всіляких фестивалях, а ще більш приємно, коли вони «наші», тобто українського походження, виховання і навіть навчання. Не секрет, що музичну кар’єру вибудовувати професіоналу на батьківщині — це подвиг, тому не кожен здатний, а точніше, не зобов’язаний. Українські музиканти наполегливо працюють у багатьох країнах як своєрідні люди миру, здобувають майстерність, а також євроінтегруються в елітне музичне суспільство. На міжнародному музичному фестивалі «Харківські асамблеї», який цього року триває вiд 30 вересня до 16 жовтня, завжди чекають «наших закордонних» виконавців iз розкритими обіймами. Хто вони — ці люди, які поїхали 10-20 років тому й досі подумки з колегами і дбають про студентів і учнів? Три персони привернули нашу увагу власним баченням свого місця у непростому конкурентному світі та їхнім особистим шляхом втілення в життя мрії.
Фагот за 50 тисяч євро
Роман Рєзнік (Україна — Норвегія) — фаготист, диригент. Сiм років грає в Oslo Filharmonien orchestra. Навчався в Харкові в музичній спеціалізованій школі-інтернаті (ХССМШі), ХНУМ імені І. П. Котляревського, Берлінській вищій школі музики, Віденському університеті музики та виконавського мистецтва.
Красива постать, жваві природні рухи, доброзичлива манера спілкування, ненастирливiсть — це Роман Рєзнік. «У нього фанатична любов до фагота», каже про Романа його викладач iз музичної школи, а далі з консерваторії Гаррі Абаджян, професор і проректор ХНУМ імені Котляревського.
Доречно буде детально згадати один випадок iз Романового дитинства. Десь приблизно в 6-7 класах він настільки захопився грою на фаготі, що батьки не знали, як відірвати його від інструмента, — гуде і гуде весь час. Ось, нарешті, вирішили вивезти сина на прогулянку до лісу по ягоди і гриби. А хлопець у лісі зник. Знайшли Романа перелякані батьки в бібліотеці в селі, де він здобув книжки про фагот і залюбки читав, залишивши лісові прогулянки. Мабуть, завдяки надзвичайній зацікавленості його «співучий фагот» вирізняється від усіх інших. Він досконало володіє інструментом, а звук заливає концертну залу повністю.
Після закінчення навчання в Харківському університеті мистецтв він уперше приїхав на музичний фестиваль «Харківські асамблеї» минулого року і захопив у полон серця слухачів грою. До речі, фагот було придбано за 50 тисяч євро і через кредит сплачено Романом. Після цієї плідної зустрічі вже з молодіжним симфонічним оркестром «Слобожанський» Рєзнік виступив чотири рази, і не тільки як соліст.
Якщо він має ціль, то буде наполегливо тримати її на мушці. Роман, я не кажу «спробує» (ці слова не про нього), започаткував свою нову роль — диригента оркестру. Останній виступ запам’ятався саме виконанням симфонії Бетховена №4 з МАСО «Слобожанський» напередодні фестивалю. Треба зауважити, з бетховенською симфонією музикант з об’єктивних причин відзначився раніше, коли грав її в оркестрі. Проект, у якому були зіграні всі симфонії композитора протягом десяти днів, завершився перед тим в Oslo Filharmonien orchestra.
«Мені було дуже цікаво поглянути на музику з протилежного боку, — написав Роман Рєзнік, — щодо виконання Бетховена, то це — надскладне завдання як для оркестру, так і для диригента в симфонічній літературі в цілому. Причин тому багато, починаючи з того, що в ті часи грали на інших інструментах, як тембри відрізнялись, так і ще одна причина — бетховенська глухота. Є багато епізодів, де, ймовірно, може порушуватись баланс оркестровий і деяких інструментів взагалі не буде чути. До цього ще додайте артикуляцію класичної епохи, над якою теж треба ретельно працювати. Все це надважливі речі, для виконання музику наближено до стилю, в якому вона була створена. Тільки тоді цей твір буде правильно представлений аудиторії і зацікавить її».
Його пріоритетне завдання — це влаштувати семінар з музикантами з обговорення всіх проблемних питань. Амбіційна мрія — створити оркестр світового класу в Україні, ім’я якого стане репутацією країни.
Звуки віолончелі
Денис Северін (Україна — Швейцарія) — віолончеліст, професор Вищої школи музики в Женеві і Берні, президент асоціації Kunst ohne Greuzen («Музика без кордонів»). Навчався в Харкові в музичній спеціалізованій школі-інтернаті (ХССМШі), Московськiй консерваторії імені П. І. Чайковського (клас Міллера Д. Г.)
В основі його виступів завжди лежить якась ключова ідея, що взагалі характерно для всієї багатовекторної діяльності цього музиканта. На камерному концерті 5 жовтня він разом iз Марією Бондаренко (піаністкою, доцентом кафедри спеціалізованого фортепіано) надав позитивного забарвлення музичній програмі в цілому виконанням концертних варіацій D dur для віолончелі і фортепіано Ф. Мендельсона і «Пісні без слів» ор. 109. Як завжди, Дениса важко перехвалити, до публічних виступів він ставиться трепетно, адже емоційний настрій — важлива складова, та головне — без усіляких скорочень і спрощень iз відповідними нюансами донести музичний твір слухачеві. Йому це відомо дуже чітко, бо, викладаючи курс барочної музики, він неодноразово відкривав зовсім «нові-старі» твори та з обережністю виносив їх на суд аудиторії. До речі, і в цьому році грав з Capella Gabetta і Gabor Boldoczki (труба) в Bregenz (Швейцарія) старовинну музику на «перебудованій віолончелі».
Даремно «Пісні без слів» Мендельсон називав «призначеними для жінок», але саме через ці невеликі перлини прийшла до нього всесвітня відомість. Тож невимушену простоту твору Денис провів через вишукане і чарівне виконання в спільному дуеті з фортепіано, зберігаючи простір для маневру фантазій.
«Віолончельне братство» учнів Северіна від Китаю до Бразилії ще ніхто не полічив. Точно відомо, що реальний клас складається з 3 у Берні і 12 — у Женеві. «Віртуальні учні» виникли з двох чинників: по-перше, система Еразмус чудово працює у Швейцарії й дає шанс цікавого спілкування з колегами. По-друге, — майстер-класи і співробітництво в оркестрових проектах iз Centro superiordeen senanza musical Katarina Gurska в Мадриді, Харківським національним університетом мистецтв ім. І. П. Котляревського, Латвійською музичною академією імені Язепа Вітола в Ризі та літніми майстер-курсами в Німеччині, Франції, Іспанії, Польщі, Росії, Китаї, Бразилії та обов’язково з музичними закладами по всій Україні. У кожній творчій акції він вбачає свою барву: з учнями це розкутість і строгість, під час сольних виступів — індивідуальність і місія, в ансамблях — відсутність стереотипів і спільна думка. Він плідно грає в тріо з Тетяною Корсунською (фортепіано) і Bartolomeiej Niziol (скрипка) на різних сценічних майданчиках, таких як «фестиваль серця» в місті Пілє в Польщі.
Концертмейстер Ліонської опери
Антон Холоденко (Україна — Греція) — скрипаль, альтист, оркестрант. Концертмейстером грав у відомих оркестрах світу, у Royal Opera House в Ковент-гардені, Orchestra de Paris, Ліонській опері. Навчався в Харкові в музичній спеціалізованій школі-інтернаті (ХССМШі), ХНУМ імені І. П. Котляревського, Московськiй консерваторії імені П. І. Чайковського.
Лауреат конкурсу Паганіні в Генуї, Антон iз вдячністю пам’ятає всіх своїх учителів і те, що дали йому, чесно передає далі. Хоча він не дуже тяжіє до викладацької роботи, але з камерним оркестром Харківського університету мистецтв уже зробив чимало проектів. Як-то кажуть, «якщо вухо налаштоване» — бачиш, що можна зробити краще. Так він діє й у своєму житті. Кращі оркестри, кращі диригенти були головним стимулом в оволодінні професією. Найвищий критерій для скрипаля, вважає Антон, — це звук, який уже є ознакою геніальності музиканта. Він відрізняє «на слух» гру свого вчителя-скрипаля Леоніда Когана, а також Володимира Співакова, Яші Хейфеця.
За конкурсом Антон Холоденко пройшов до Ліонської опери концертмейстером. Узагалі, опера — це його улюблений жанр, особливо італійська опера, Пуччіні, Верді. Музика зрозуміла і людяна, а фантастичні мелодії невідомо звідки з’являються, мовби зростають на природі Італії, так Антон для себе пояснює цей феномен.
На музичному фестивалі XXIII «Харківські асамблеї» його виступ буде з сюрпризом, як завжди. Доволі пригадати минулорічний концерт струнного оркестру з творів Лероя Андерсона «П’єса для друкарської машинки», або ж танок на наждачному папері. Вiн зiграє 15 жовтня два невеликi концерти Ф. Мендельсона, написанi у 12-річному віці: подвійний концерт для скрипки, фортепіано (з Дмитром Треничевим) і струнних і концерт для скрипки і струнного оркестру (художній керівник Леонід Холоденко). Сольний концерт Антон грає у версії І. Менухіна з його аплікатурою і штрихами, доволі незвично красивими і романтичними.
Цікаві плани маестро на майбутнє змушують нас оприлюднити їх, незважаючи на народну приказку про «поки не перескочиш». Перша ідея — всі віолончельні сюїти соло Й. С. Баха у редакції для альта зіграти в два концерти, і здійснити цей проект у Харкові. Друга ідея полягає в презентації обробки «Гольдберг-варіацій» Й. С. Баха для струнного тріо, яку створив Дмитро Ситковецький.
Розглядаючи портрети творчих людей, які є креативними елементами всесвіту людського життя, ми ототожнюємо їх зі світом культури. А поки тривають XXIII «Харківські асамблеї», знайомимося з нашими гостями через концерти і майстер-класи.
Марина ЄГОРОВА, мистецтвознавець
