Любіть Україну,

06.10.2016
Після повідомлення про кількість загиблих наших патріотів на війні я не в змозі був заспокоїтись. Саме включив радіо, коли був період телефонних дзвінків слухачів. Цікавий момент, мов на замовлення: дзвонив Вітя із Донецька, принаймні він так представився, хоча міг бути і Петя, і Коля, але саме «голос із Донецька» у своїй розмові звинуватив українську владу в затягуванні війни на сході України, у відсутності рішучих дій iз боку армії України. Як резюме: потрібно розвернути повномасштабний наступ, хай Українська армія, як він висловився, покладе 10-30 тисяч солдат і офіцерів, але це дасть змогу звільнити ту частину Донбасу, яка окупована.
З цього питання між ведучим і «голосом із Донецька» велася довга дискусія і наприкінці прозвучало слушне запитання ведучого: «А що ви там, в Донецьку, зробили для звільнення Донбасу?»...Скільки можна рятувати і звільняти Донбас? Усе життя, скільки мого віку, ми постійно рятуємо, годуємо, відбудовуємо Донбас.
Путін, використавши відсутність патріотизму, любові до України з боку азарових, єфремових, іванющенків, зробив свою справу — як інфекцію прищепив ненависть у місцевого населення до всього українського. Досить пригадати, як готувалися і проводилися на сході України вибори президентів, депутатів, як велася агітація проти кандидата в президенти В. Ющенка. За 25-річну історію Незалежності до Верховної Ради України Донеччина не спромоглася вибрати в депутати хоча б одного патріота-парламентарія. Хай мені редакція «України молодої» ви­бачить, але надія тільки на вашу газету, яка, можливо, доходить до донецької резервації, і, можливо, з’явиться одна-дві людини, які читатимуть «Україну молоду», а не путінську «окопну правду». Я хочу достукатись до тих людей, які проживають на окупованих територіях, нехай вони моляться за мир у Донецьку, в Луганську, а не в Києві — у Києві мир.
Дивує обмеженість людей (не всіх) тих областей: невже до цього часу вони не зрозуміли, хто винен у біді, яка спіткала нашу Батьківщину? Час уже зрозуміти, що всякі референдуми, республіки не на користь тих, хто сьогодні проживає на окупованій частині України. Пастух із Чернівецької області, вигодуваний «регіоналами», став царем «ЛНР». Невже луганчани, якщо вони порядні люди, не знають, хто такий Ігор Плотницький — завдяки війні в Україні він став мільйонером, так само, як і вся його обслуга, грабуючи багатства Донбасу.
Люди добрі, якщо вони є на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, невже не зрозуміло, що цю війну проти України спланував Путін — «ваш спаситель», а виконують його плани доморощені маріонетки захарченки, плотницькі та інша братія? За чиї гроші шле вам «гуманітарку» Рінат Ахметов, за що ви йому дуже вдячні? Спочатку вас обікрали Янукович, Азаров, Пшонка, а зараз спасають або створюють вигляд рятувальників. Хочу вам підказати, що ні буряти, ні чеченці, ні всякі там «мотороли» не звільнять від окупації Росією Донбас. Українська нація має славну героїчну історію боротьби з окупантами за звільнення своєї території. Прикладом для Донбасу має бути героїчна визвольна боротьба, яку вели українські націоналісти як проти німецької, так і проти московської окупації в ХХ столітті.
Час уже мешканцям Донбасу згадати партизанський рух у роки Другої світової війни, коли люди гуртувались, об’єднувались і завдавали окупантам нищівних ударів, ліквідовували склади з боєприпасами, бойову техніку. Де ваша гордість? Я пропоную, щоб «голос із Донецька» звернувся до мешканців Донецька і мобілізував їх на відповідний рух. Щодня чуємо зі ЗМІ, що Росія ешелонами засилає танки, БМП, снаряди, а донецький гордий люд тільки спостерігає, як сусіди поповнюють банду зброєю. Давно пора розгорнути на Донбасі партизанський рух, визвольний рух.
Слухаючи новини, щоразу виникає запитання: ну скільки можна «восстанавлівать» Донбас, годувати його мешканців. Доля моєї родини є класичним прикладом «восстановлєнія» Донбасу: мого батька, якого призвали в Радянську армію в 1944 р., з фронту прямісінько, як і тисячі таких, як він, ешелонами з-під Берліна направили на Донбас, де він до 1946 року відновлював зруйноване під час війни народне господарство. То була війна з фашистами, але під час Другої світової Донбас був не настільки зруйнований, як зараз. Після війни потрібно було шахтарів ще й годувати, тому на селян (колгоспників, скажімо, в Західній Україні ще не було) наклали не тільки грошові, а й майнові податі. Тому й голод 47-го було створено штучно. Незважаючи на засуху, у приватних господарів були продукти, щоб вижити, але влада мала інший план — усе для Донбасу. У людей забирали все, що тільки можна, до останньої картоплини.
Якщо раніше, в післявоєнний період, відновлення Донбасу відбувалося за рахунок робочої сили і матеріальної допомоги, то тепер «голос із Донецька» пропонує покласти 10-30 тисяч життів для того, щоб віті, колі, маші знову наживалися на українському народові, ненавидячи цей народ, плюючи йому в лице на так званих «парадах полонених», а жінки ще й били наших бранців.
Як себе веде електорат Донбасу з полоненими, знаю не з чуток: із перших уст мені про це розповідав наш вояк, якого захопили в полон під Донецьким аеропортом. Як із ним поводилися — такого навіть фашисти собі не дозволяли. Прибувши у Житомир, він постійно був на лікуванні, тому що від побоїв утратив зір на одне око.
Досить! Звертаюсь до населення Донбасу: або любіть Україну і захищайте свою рідну землю, а якщо вам така дорога Росія — Сибір великий! 
 
Антон КАДЕНЮК, ветеран Збройних сил, 
ветеран праці, шахтар
Житомир