Путін у ролі навіженого

06.10.2016
Останній демарш Путіна із внесенням у Держдуму Росії законопроекту про зупинку угоди зі США про утилізацію збройного плутонію — це чергове неформальне оголошення Кремлем нової «холодної війни 2.0» Заходу.
Зрозумівши, що з адміністрацією «кульгавої качки» Барака Обами домовитися про великий геополітичний розмін йому вже не вдасться, Путін перетнув чергову «червону лінію» у стосунках із США, цього разу в сфері ядерної безпеки. Путін системно перетинає межі одну за одною та максимально підвищує ставки перед початком, як він сподівається, великого торгу з новим президентом США, що вступить на посаду в січні 2017 року.
Водночас перспективу відновлення ядерної співпраці зі США Путін у знущальній манері обумовив абсолютно нездійсненними вимогами, зокрема відміною низки американських законів, скороченням військової інфраструктури та чисельності військ США у нових країнах-членах НАТО, скасуванням усіх санкцій та виплатою компенсацій Росії за збитки від усіх західних санкцій і її власних «контр-санкцій», а також відмовою від «недружньої політики» щодо Росії.
Проявивши своє специфічне почуття гумору, що межує з безмежним цинізмом, Путін продовжує грати роль навіженого, що діє за принципом «або все, або нічого».
Метод шантажу цивілізованого світу, який обрав Путін, — створювати та поглиблювати міжнародні проблеми, продукувати та поширювати страх. Це метод міжнародного рекетира, який готовий надати послугу «безпеки» міжнародній спільноті та дати їй спокій за певну плату.
Плата, яку вимагає Путін за ліквідацію штучно створених і роздмуханих ним проблем та загроз, — це визнання його імперських геополітичних амбіцій. Це велика оборудка між сильними світу цього у стилі «Ялти-2» — новий поділ світу та Європи. Це визнання російської монополії на пострадянському просторі, зони впливу в значній частині Європи, участі як ключового гравця на Близькому Сході та інших забаганок Кремля.
У зв’язку з цим Захід має нарешті усвідомити головне.
Якщо описувати у складних філософських категоріях, то сценарій Путіна — це «гоббсівський світ» з його міжнародною анархією, страхом та «війною всіх проти всіх», де можна паразитувати на послузі безпеки. А зовсім не «кантівський світ» з його ідеалом «вічного миру» та моральним імперативом.
Якщо ж говорити по-простому, то в «пацанському світі» Путіна сильний б’є і гнобить слабкого, і така природа речей, а послуга «кришування» є цілком затребуваною і прибутковою.
Тож Путін, як будь-який рекетир, розуміє тільки силу, а слабкість глибоко зневажає та використовує на свою користь. Політика ж умиротворення міжнародного хулігана і агресора лише переконує його, що навколо лише одні слабаки і їх слід дотискати до досягнення потрібного результату.
А на підході ще одна ревізіоністська держава — Китай, що уважно спостерігає за потенційними успіхами в підриві міжнародного права і порядку з боку застрільника — Росії — зі сподіванням самій згодом вийти на передній план та поживитися плодами новітнього міжнародного хаосу.
Тож успіх наступної адміністрації США у стосунках із Росією та у сприянні миру і стабільності у світі буде кардинально залежати від готовності й здатності нового президента США проявити лідерство та говорити одночасно з позицій права і сили.
І немає, схоже, іншого вибору, як знову вигравати у другій «холодній війні», з подальшою остаточною пацифікацією Росії на взірець Німеччини та Японії після їх розгрому в Другій світовій війні.
І який світ нас очікує у ХХІ столітті — за моделлю Гоббса чи Канта — вирішується в тому числі й в Україні, яка волею долі та силою духу українців стала одним з епіцентрів світових подій.
Як ми вже неодноразово наголошували, у цей час слабкості світових лідерів, сподіваємося тимчасової, маємо бути сильними самі. 
 
Олег ЛЯШКО, лідер Радикальної партії,
Віктор ВОВК, народний депутат, 
фракція Радикальної партії