Останнім часом «жива» книга стає недоступною екзотикою. Такий стан речей зумовлений не лише небажанням людей читати, а й цінами на видання, які зазвичай неприємно вражають. Однак віддані книгомани завжди можуть «поласувати» новою порцією літератури. Для цього варто відвідувати книжкові «секонд-хенди», де вартість у грошовому еквіваленті в рази менша, а от їхня цінність вражає.
Пам’ятник Івану Федорову у Львові став умовним маяком для продавців книг і тих, хто бажає їх придбати. Вигідна локація вабить завітати ще і ще, оскільки ніжний запах уже прочитаних сторінок гармонійно поєднується з розмовами у форматі «покупець — продавець».
«Скільки коштує ця книга?» — звичне запитання відвідувачів.
«Яка саме?» — підбігає власник і намагається якнайкраще подати свій товар. Він радить, торгується, пропонуючи розглянути весь асортимент.
А далі розмова йде у звичному руслі і зазвичай закінчується вигідним обміном: книга потрапляє до рук нового власника, а гроші — до попереднього.
Базар незвичний не тільки тим, що книжки тут не новi. В нього є ще одна особливість. На прилавках подекуди можна зустріти ексклюзивну періодику ХХ століття. Варто відзначити, що видані часописи різними мовами: українською, польською, російською і навіть німецькою. Одні газети змогли пройти випробування часом і залишились повністю неушкодженими, інші, на жаль, втратили свій первинний вигляд. А деякі навіть були заборонені свого часу і проходили пильну перевірку спеціальних органів.
Продавець пан Сергій демонструє свої «скарби» і розповідає, що унікальних номерів періодики залишилось дуже мало. Їхня кількість загалом може не перевищувати десятка, а декотрих іще менше. В його валізі зібрано безліч найменувань, і кожне для нього важливе. Пан Сергій бідкається, що інколи до його рук потрапляють найрідкісніші номери, але в них може бути відсутня титульна сторінка. Це стосується не тільки газет, а й книг, виданих у ХХ столітті, за наявність яких у ті часи — «одразу в Сибір».
Книжковий базар зачаровує іноземних туристів, українських знаменитостей і навіть львів’ян, які не втомлюються сюди приходити. Варто відзначити, що пропонуються й інші речі, які колись були у повсякденному вжитку, а тепер стали не більш ніж експонатами ретро-музеїв: старі фотоапарати, вінілові платівки, годинники, порцеляновий посуд, медалі, ордени, польські банкноти та багато іншого.
Журналіст Вахтанг Кіпіані також користується кожною нагодою сюди потрапити. Він розповідає, що зовсім недавно йому вдалося знайти газету, про існування якої він знав, але на власні очі її побачити не вдавалось.
«Коли був тут попереднього разу, купив дві газети, одна з них називається «Сельроб», — розповідає редактор «Історичної правди», що організував Музей преси. — Виходила вона в часи міжвоєнної Польщі. Така газета прокомуністична. «Селянин — робітник» — сельроб. У цьому «Сельробі» цікаве те, що цей номер був у руках цензора. Цензор синім і червоним олiвцями викреслював певні речі, які в газеті, що доходила до читача, не мали бути. Тобто, фактично редактор газети мав отримати цей номер, подивитися і викинути шматки, а то й статті. Тобто в нас є така своєрідна матриця цензурна, яка потім була реалізована. Таке буває дуже рідко, плюс сама ця газета доволі рідкісна. Я вперше в житті її побачив».
