Нерухомість не випаровується, або неймовірні пригоди канадців в Україні

14.09.2016
Нерухомість  не випаровується, або неймовірні пригоди канадців в Україні

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

8 вересня 2016 року на сайті Міністерства юстиції України з’явилась інформація про урядову постанову, якою нотаріусів та інших суб’єктів реєстрації зобов’язано перевіряти судові рішення, що подаються заявниками для державної реєстрації. Окрім того, Мін’юстом усі матеріали, що стосуються спроб захоплення майна і бізнесу, передано до Національного антикорупційного бюро України.

Якщо можна забрати безкоштовно...

Хочеться аплодувати уряду і Міні­стерству юстиції України! У тому сенсі, що краще пізно, ніж ніколи. І якщо постанова виконуватиметься, а наші доморощені ділки не знайдуть у порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень шпаринку, яка би дозволяла уникати відповідальності за нездійснення такої перевірки, то наступникам буде добре. На відміну від «папєрєдніків», яким тільки і залишається, що роками оббивати пороги судів, органів поліції і прокуратури.
 
І скільки їх, таких безталанних, статистики немає. Ризикну передбачити, що не одна сотня, адже тільки у практиці нашого адвокатського об’єднання за останній час цілих два випадки! Я так розумію, що відкрито сезон полювання на громадян Канади, оскільки одна з потерпілих — громадянка Канади, інший — наш співвітчизник, який виїхав мешкати до Канади.
 
Два різні випадки і двох різних людей об’єднує те, що «віджим» (будемо застосовувати відповідну до випадку лексику) їхньої нерухомої власності в Україні стався за допомогою сфальшованих судових рішень.
 
Отже, уявімо, ви живете у Торонто, а в Україні у вас є нерухомість, за яку вчасно сплачуєте різні платежі. Нею користуються ваші довірені особи, які постійно присутні, вчасно реагують на різні проблеми.
 
Тобто, ваша нерухомість не безхазяйна, за неї є кому вчасно приглянути. І накласти око: одна публічна особа через своїх родичів викупила цілий квартал, маючи намір звести неподалік охоронної зони «Софії Київської» торгово-розважальний комплекс із рестораном і підземним паркінгом. На заздрість Європі! Підземний паркінг над лінією метрополітену і розважальний комплекс перед стародавньою Софією!
 
І міські депутати в цьому нічого дивного не побачили. Навіть коли будівельні роботи почалися до того, як були отримані всі відповідні дозволи і узгодження. Зверталися до Київмістобудування, відправляли фотографії. Нічого не сталося.
 
Ніхто не почав перевірку, не встановив винуватця, не обклав штрафами. Ніби трагедії із завалом будинку на вул. Б. Хмельницького у Києві не було, не загинули робітники, не осиротіли їхні родини, не піддавались ризику життя випадкових перехожих…
 
Усе, перегорнули сторінку, мізки громадянам промили іншими інформприводами, тому вони приречені не згадати про це, боронь Боже, до наступного нещасного випадку. 

У Макарові — суддя, а в Києві — впливовий «дядько»

Повернімося до канадської пані. Її право власності на елітну київську нерухомість зареєстровано в БТІ, майно передано в іпотеку. Цілковита, так би мовити, правова захищеність народжує приємне відчуття спокою.
 
Вона ще не знає, що на належне їй майно почалось полювання: у вересні 2014 року дехто намагався зняти із належних пані об’єктів нерухомості обтяження (іпотеку) на підставі рішення Макарівського районного суду Київської області від 23 грудня 2009 року у цивільній справі. Рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє, хто б сумнівався.
 
Чоловік пані (назвемо його Ендрю, великий друг України, колишній член парламенту Канади, який популяризує в Канаді власним коштом творчість українських митців) саме перебував в Україні і дуже здивувався отриманій від суду інформації: цивільна справа відсутня, залишилась на неї тільки обліково-статистична картка.
 
Відповідно до цієї картки він, буцімто, звертався до Макарівського суду Київської області, позиваючись до громадянина України, зареєстрованого в Криму.
 
Вересень 2014 року, Крим… Зрозуміло, що документи — липа, адже після анексії Криму в лютому того ж року перевірити нічого не вдасться. І питань не виникає, що таке зухвале рішення виникнути у 2009 році просто не могло — Україна була цілісною, а покарання мало бути неодмінним. Тому самі розсудіть, чи могло таке статися у 2009 році?
 
Юристи вам скажуть, що існують два неодмінні правила вибору суду, до якого звертатися з позовом (правила територіальної підсудності): за місцем проживання відповідача, а щодо нерухомого майна — винятково за місцем його розташування.
 
А тепер збагніть: канадець судиться з кримчанином у Макарівському райсуді Київської області з приводу нерухомості, яка розташована у Шевченківському районі Києва! Цілий детектив. При тому, що пан Ендрю категорично заперечував факт звернення ним до суду з позовом. Те, що його зробили позивачем, навіть не поставивши його до відома, неабияк роздратувало канадця.
 
Але найбільше здивував на той час голова Макарівського райсуду Київської області О. В. Тандир. Надавши інформацію, що пан Ендрю «судився» з громадянином України із кримською реєстрацією про розірвання якогось договору, він запропонував відновлювати цивільне провадження, яке «зникло».
 
Більше — тільки в рамках регламенту. Ні про проведену в суді перевірку, ні про звернення до правоохоронних органів…
 
Як з’ясувалося, до прокуратури Київської області звернулось Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, яке відмовило у знятті обтяжень із належного громадянці Канади майна.
 
Там, правда, у реєстрі залишилась інформація, що обтяження знімали, сформували витяг про відсутність обтяжень, скасували запис про припинення обтяжень і видалили записи (є люди в землі українській, яких кримінальним покаранням не злякаєш!), але в цілому орган проявив принциповість, примусивши прокуратуру розпочати кримінальне провадження за фактом винесення суддею Макарівського районного суду Київської області завідомо неправосудного рішення.
 
Спочатку провадження розслідувала міліція Макарівського району, яка встановила: вказаний у рішенні суддя його не виносив і не підписував. Тобто рішення є сфальшованим.

«Іменем України»... на коліні

А далі розігрується зовсім незрозуміла гра. Кримінальне провадження було скероване за підслідністю до тоді ще Солом’янського РУ ГУ МВС України у м. Києві. Про це пана Ендрю у листі від 3.11.2015 року повідомила прокуратура Макарівського району. Матеріали скерованого провадження ні до Солом’янської міліції, ні до поліції, наскільки мені відомо, до сьогодні так і не надійшли. Загубилися.
 
Одночасно з’ясувалось, що обліково-статистичної картки у Макарівському суді вже немає (мабуть, знищили за давністю зберігання, а не через те, що можна було встановити давність її виконання, довівши, що це ніякий не 2009 рік).
 
Та і відомості картки були неповними: у «справі» також ішлося про визнання договорів іпотеки недійсними з моменту їх укладання. Але про підписантів договору іпотеки в тому на коліні писаному папірці, що назвали «судове рішення» іменем України, не згадали). 
 
2 вересня 2016 року належна канадській пані квартира була по-рейдерськи захоплена. Особа, яка керувала діями, по суті, «тітушок», показала документи від нової «власниці», назвавши себе її представником.
 
З’ясувалося, що, поки пан Ендрю з представниками оббивали пороги різних органів, намагаючись знайти матеріали кримінального провадження, добитися від правоохоронних органів його розслідування, бодай одним оком побачити те зловісне судове рішення, шахраї… зареєстрували те саме рішення Макарівського районного суду Київської області від 23 грудня 2009 року. І, щоб ви не сумнівалися, — реєстратором виступило те саме Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
 
Я ще раз вітаю ініціативу Мін’юсту і уряду України (принаймні під тінню неодмінної реакції західної спільноти і амбасади Канади) зобов’язати державних реєстраторів перевіряти судові рішення, які подаються на реєстрацію. Правильно.
 
Але у мене питання особисто до міністра юстиції України П. Петренка. Скажіть, будь ласка, вельмишановний пане, чи державні реєстратори управління юстиції у столиці чули коли-небудь про правила територіальної підсудності?
 
Чи, може, Макарівський район Київської області приєднали до Шевченківського району Києва? Державні реєстратори знають, що судові рішення ухвалюються за участю всіх зацікавлених у справі сторін?
 
І що папірець, у якому відсутня згадка про власницю квартир і їх іпотекодержателя у разі, якщо реєструється право власності за іншою особою і ви­знаються договори іпотеки недійсними, — не тільки фальшивка, а й фальшивка низького ґатунку, на яку не купиться навіть першокурсник.
 
Чи мав би викликати у державних реєстраторів управління юстиції сумнів той факт, що в одному випадку цей самий орган звертається з приводу «судового рішення» до прокуратури. А в іншому — радо його зареєстрував? Що людина реєструє «судове рішення» через 7 років після його «ухвалення» і вже після того, як під час його дії дійсна власниця нерухомості переносить дані про своє право до нового Реєстру?
 
Особисто я ніяк не можу позбутися відчуття, що хтось має персонально відповідати за такий «якісний» набір персоналу державних реєстраторів (і це у столиці, годі говорити про регіони!). Так, вони не зобов’язані були перевіряти надані їм судові «рішення», але вони хоч мають елементарні юридичні знання і навички?
 
Бо якщо ні, то як вони будуть здійснювати перевірку в майбут­ньому — залишається тільки здогадуватися. Так само здогадуватися залишається, чи хтось понесе за скоєне покарання. Ставлю на варіант «ні» і готова приймати ставки.
 
Кінця цієї історії не видно. Зареєструвавши за собою право власності на «віджаті» у канадської пані квартири, спритний українець із кримською реєстрацією (чи його тільки паспорт, хтозна) через 6 днів віддав їх юридичній особі, яка почала процедуру ліквідації (хто б сумнівався) і яка через мі­сяць і тиждень продала їх одній людині, а та, у свою чергу, через три місяці — іншій, представник якої брав участь у рейдерському захопленні однієї з квартир. 
 
За неповні 4 місяці нерухомість канадки тричі перепродали і силоміць забрали. Тепер доводиться пану Ендрю знову оббивати пороги і намагатися врятувати майно своєї дружини. А його представникам, окрім рутинної роботи, довго пояснювати, чому в Україні не працює закон і чому всі письмові звернення канадця залишися без належного реагування.
 
І як так могло статися, що одне і те саме сфальшоване судове рішення в одного й того самого органу спочатку викликало справедливі перестороги, а в іншому — ні?
 
Може, Міністерство юстиції України розділить відповідальність із адвокатами-співвітчизниками і надасть високоповажному канадцю вичерпні відповіді на поставлені вище запитання? Мені здавалось би це справедливим.
 
І на завершення. Я думаю, що, встановлюючи тарифи на комунальні послуги, наш уряд бере до уваги статок таких пані, як остання покупець нерухомості дружини пана Ендрю. Людина заплатила один мільйон шістсот п’ятдесят тисяч гривень тільки за один об’єкт (із трьох), при цьому його навіть не оглянувши. За таких умов, я думаю, говорити про несправедливість тарифів — справа невдячна. Є у нас люди, на яких можна рівнятися, погодьтесь…
 
Інший випадок — позбавлення квартири українця, який постійно мешкає у Канаді, також на підставі сфальшованого судового рішення. І так само «ухваленого» з порушенням територіальної підсудності. Наші шахраї різноманітністю не відзначаються, але роблять свою справу наполегливо.
 
От і думається мені, що Мін’юст має не із запізненням реагувати на випадки порушення закону, а навчитися їх розпізнавати у майбутньому і протидіяти їм завчасно. Бо інакше задля чого існують органи влади і яка до них буде довіра у суспільстві, якщо вони зважуються на якийсь крок тільки після двох із половиною років грабунку?
 
Може, тоді не доведеться рятувати репутацію зверненням до НАБУ, яке допоможе, як тільки свої справи владнає і з’ясує стосунки з ГПУ. Ну, зрозуміло, нескоро то буде, але буде неодмінно.