Етика журналіста: яка ціна питання?

Про неохайність журналістської професії говорять чимало і, на жаль, не даремно, адже для цього є підстави. Все те, що стосується нашого життя і окремої людини в цілому сприймається через призму словесного портрета, який подають нам ЗМІ.

 

Гірше те, що відверто спотворена, перекручена інформація має право на існування у будь-якому вигляді. Більше того, її сприйматимуть за чисту монету, навіть не піддаючи сумніву чи аналізу.

 

Намаганням маніпуляції громадською думкою сьогодні нікого не здивуєш, а свідомість населення формують саме мас-медіа так само, як смаки прищеплює нам реклама. Відверта брехня легко просочується в сучасні медіа, які частіше за все не бояться ні правової відповідальності, ні громадського осуду.

 

Часто журналісти, користуючись недостовірними фактами, або й самі ретушують дійсну правдиву інформацію, щоб не лише створити собі імідж правозахисників-професіоналів, а й переслідують власні фінансові інтереси. 

 

Наприклад, iз цією метою журналіст Ірина Петрушова взялася захищати дисидента з Казахстану Мухтара Аблязова на міжнародному рівні. У контексті цієї справи вона у своїх публікаціях неодноразово акцентувала увагу на тому, що таким країнам, як Франція і Великобританія, потрібно ширше розуміти права людини. Це дуже цікавий приклад того, як людина, яка вчиться демократії в західних країнах, звинувачує ці ж країни у відсутності демократії.

 

Рiч у тiм, що Лондон засудив Мухтара Аблязова до 22 місяців в’язниці (і це в рамках цивільного судочинства), а Франція ухвалила рішення про його екстрадицію. Саме Петрушова, як чесний журналіст, кинулася завзято захищати «постраждалого» Аблязова.

 

Причому вона односторонньо подавала інформацію, нехтуючи нормами журналістської етики, перекручуючи факти і виставляючи суддів як хабарників. Саме з такого боку можна оцінити її інформаційні пасажі. Петрушова намагається змалювати Аблязова як політичного опонента до діючої в Казахстані влади, нарікаючи, що в Англії і Франції не можуть зрозуміти цього очевидного факту.

 

— Він — лідер демократичної опозиції в Казахстані, дуже довгі роки підтримував цю опозицію, — такий меседж посилає журналістка в маси. Але інформація про те, що Казахстан відібрав у цього опозиціонера БТА-банк доволі несподівана, адже з’являється причинно-наслідковий зв’язок діяльності опозиціонера з багатьма невідомими.

 

Петрушова свідомо замовчує, що олігарха позбавили політичного притулку в Британії, приховує й те, що націоналізація БТА-банку була вимушеним заходом. Вона сталася після того, як Аблязов, його колишній керівник, обікрав своїх вкладників.

 

Причому робив це на системній основі впродовж декількох років. У 2009 році, коли у світі спалахнула фінансова криза, проблеми банку різко і випукло проявилися на тлі загальних проблем iз ліквідністю. За великим рахунком, це було банкрутство.

 

Але держава, побоюючись ефекту «доміно» і втрати довіри до банківської системи в цілому, змушена була влити чималі кошти, щоб підтримати банк на плаву. Аблязов, природно, не став чекати фінансової перевірки своєї діяльності, бо знав, чим вона закінчиться. За оцінками правоохоронних органів, йому вдалося вивести з банку в офшори понад 5 мільярдів доларів. Саме цей факт довів суд Лондона і постановив повернути кошти та наклав арешт на майно олігарха.

 

Від дій Аблязова постраждали не лише вкладники з Казахстану, а й міжнародні інститути, які кредитували БТА-банк, у тому числі з Туманного Альбіону. Природно, що втрачати гроші Аблязов боявся, а тому всіма правдами і неправдами приховував активи. За це йому і дали термін, мотивуючи це «неповагою до суду». Проте, не бажаючи перебувати у тюрмі, Аблязов просто втік.

 

Але всупереч фактам, всупереч рішенням судової влади Петрушова вперто твердить: «він не винен».

«Аблязову дуже гірко від того, що в європейських країнах, зокрема у Франції, де завжди були ліберальні традиції, не можуть розібратися в його справі, не розуміють її політичного підґрунтя», — жалкує журналістка.

 

Чому саме Петрушова зацікавлена у відмиванні іміджу Аблязова, у захисті його інтересів? Адже всі її статті переслідують одну-єдину мету — захистити від кримінальної відповідальності Аблязова. Саме на Казахстан, який вимагає видати Аблязова, спрямовані її гострі статті, а Францію та Англію вона звинувачує в необ’єктивності. Сьогодні Петрушова відповідає за інформаційний супровід діяльності всього угруповання Аблязова.

 

Та й сама вона має неоднозначний стосунок до оточення цього опозиціонера. З огляду на її особисті відносини, складається враження, що

Петрушова всього лише бідна і безправна жінка, яку, немов річ, передають iз рук у руки в цій ієрархічній структурі. Спочатку її чоловіком був Бахитжан Кетебай, вірний сподвижник Аблязова, котрий у минулому очолював макаронний відділ холдингу імперії олігарха.

 

Саме Бахитжан згодом курирував підконтрольні ЗМІ Аблязова. Потім Бахитжан пішов на інші позиції, а газету «Республіка» та інші медіа взяв під контроль його брат Муратбек Кетебай. Формально головним редактором газети була Петрушова, Муратбек одружився на Ірині. Відтак Петрушова, захищаючи честь Аблязова, відстоює «чесне ім’я» керівника своїх чоловіків, хоча тим самим шкодить власному іміджу чесного й незаангажованого журналіста.