Майдан-3: реалії чи страшилки спецслужб — і чиїх?
Останнім часом в українських медіа активно поширюють заяви СБУ, Комітету з питань розвідки при президентові України, Головного управління розвідки (ГУР) такого змісту: >>
Не час і не місце: чому українці масово їдуть відпочивати в окупований Крим
17.08.2016
Українці не проти релаксувати вдома, але, як правило, саме за кордоном вони знаходять належні комфортні умови...
«Душі у людей були малесенькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя. Вони виросли в атмосфері легкого успіху і радощів», — писав колись великий Олександр Довженко про співвітчизників. Не в усіх українців, звісно, душі портативні та кишенькові, але жменька пасіонаріїв завжди губиться на тлі натовпу обивателів.
Цього року цей самий натовп відбув на відпочинок до окупованого Криму. Дехто пояснював вояж тим, що «Крим — це Україна», а отже, маємо повне право релаксувати на своїй землі. Однак у цьому криється неабияке лукавство. Крим, звісно, є частиною України, але нині там орудує влада Кремля, тож везти їй свої кровно зароблені гроші, міняти їх на рублі, витрачати в місцевих генделиках під російський шансон — як мінімум, не комільфо.
100 тисяч — ще не мільйон. Але й не поодинокі випадки
А тим часом, підбиваючи проміжні підсумки сезону, рупори російської пропаганди твердять: цього літа в Криму відпочили близько п’яти мільйонів туристів, і серед них — триста тисяч українців.
Однак українські чиновники, запевняють, що такі дані не відповідають дійсності. Колишній міністр курортів і туризму Криму Олександр Лієв запевняє: цифри сильно завищені.
«Цього року до кінця сезону туристів з України побуває приблизно сто тисяч. У першу чергу, це люди з Донецької та Луганської областей», — каже він.
На 40-мільйонну країну 100 тисяч — не така вже й велика цифра. Але не така й мала. Що змушує ці 100 чи 200 тисяч їхати саме до Криму? Якщо відкинути фактор родичів та не надто переконливі аргументи на кшталт того, що нинішній статус території не впливає на бажання відпочити на своїй землі?
Звісно, відсутність патріотизму (а може, й елементарна дурість, невміння чи небажання відчути «злобу дня», солідаризуватися з країною, яка переживає не найкращі часи, елементарний міщанський егоїзм тощо) є першою та найочевиднiшою причиною подібного рішення.
Однак, як-то кажуть, коли у подружжя негаразди у стосунках, то винними, як правило, є обидві сторони.
Держава також не надто сприяє тому, аби її громадяни не тягнулися до забороненого плоду. Бездарною економічною політикою керівна верхівка забрала в українців купівельну спроможність, а зокрема, й можливість відпочити за кордоном. І тією ж таки бездарною політикою перекрила кисень тим, хто радий би був займатися розбудовою туристичної галузі в Україні.
Закордон нам не допоможе
За останній рік частка середнього класу в Україні скоротилася з 20 до 11%. На це вплинула передусім девальвація гривні. Реальна заробітна плата українців за рік знизилася на 27,6%. На цьому тлі виросла й вартість відпочинку в національній валюті.
За прогнозами операторів турбізнесу, за підсумками сезону можна буде говорити про зниження реалізації турів не менш ніж на 25-30%, а згідно з песимістичними прогнозами, падіння становитиме близько 50-60%.
На сьогодні більшість українців не можуть дозволити собі відпочинок за кордоном, тому вони відпочивають на території України. Ті ж, хто багатший, проводять відпустку в найближчих державах — Болгарії, Туреччинi, Чорногорії, а також у Єгипті. До того ж ці країни зберігають ліберальний підхід до наших співгромадян як у питаннях візового режиму, так і за ціновою політикою.
Туреччина вже кілька років займає в українців перше місце як іноземний курорт для відпочинку. Минулого року цю країну відвідали, за даними Державної прикордонної служби, близько 450 тис. осіб. Учасники турринку прогнозують, що цього року турпотік скоротиться приблизно на 100 тисяч.
На другому місці по турпотоку перебуває Єгипет, який прийняв минулоріч 400 тис. вiдпочивальникiв з України.
Вже зараз можна казати про те, що найбільше від падіння попиту українців на закордонний відпочинок постраждають масові європейські напрямки.
Крім скорочення обсягів виїзних турів, скорочується й сама вартість поїздки. Раніше середній чек був, як правило, 750-1000 доларів на людину, зараз ця цифра однозначно зменшилася. У порівнянні з виїзними турами ціна відпочинку в Україні в гривневому еквіваленті практично не змінилася, але кількість відпочивальникiв збільшилася.
При цьому не можна стверджувати, що всі українці з відпочинку за кордоном переорієнтувалися на відпочинок у своїй країні. Ті, хто раніше відпочивав за кордоном, продовжує це робити, питання тільки в тому, з якою частотою: якщо люди не змогли поїхати цього року, вони обов’язково поїдуть наступного.
Тому що такі туристи звикли відпочивати там, де є сервіс, і де вони звикли отримувати максимум задоволення.
Ключове слово «сервіс»
А як із сервісом в Україні? Все доволі сумно. Після проведення чемпіонату Європи з футболу в 2012 році в держави з’явився шанс розвинути свою туристичну галузь. Наша країна почала було практично заново формувати позитивний імідж привабливого туристичного напрямку, але карти сплутала війна.
За підсумками 2012-2013 років, Україна вперше потрапила в міжнародні туристичні рейтинги і путівники. Туристам з усього світу Україну рекомендували відвідати Globe Spots, TripAdvisor, The National Geographic Traveler, The Lonely Planet та інші. У свою чергу, українські туроператори в той час чекали настання так званого «барселонського ефекту»: поступового зростання туристичного потоку впродовж кількох років після спортивної події.
Революція, а відтак війна на сході поставили хрест на цих очікуваннях. Згідно з даними Всесвітньої ради з туризму та подорожей (WTTC), якщо в 2013 році кількість туристів в Україні становила 24,6 млн., а валютних надходжень від них — 5,85 млрд. доларів, то в 2014 році — 13 млн. 166 тисяч туристів і 2,73 млрд. доларiв. Що ж стосується 2015 року, то кількість іноземних гостей не перевищує 5 млн. осіб.
У порівнянні з 2012 роком кiлькiсть організованих туристів скоротилася майже на 90%, а в цілому в’їзний потік знизився наполовину.
Скорочення турпотоків включило ланцюгову реакцію на ринку туристичних i суміжних послуг. Це, по-перше, скорочення персоналу, по-друге — маркетингових витрат і по-третє — чартерних ланцюжків. Постраждав і готельний бізнес — багато готелів опинилися на межі банкрутства.
Без роботи залишилися й оператори, орієнтовані на закордонний відпочинок. Їхня кількість зменшилася щонайменше на 10%. Найгучнішим стало призупинення роботи туристичного оператора News Travel і мережі Агентств гарячих путівок.
Наразi з України за кордон виїжджає не більше 2% від загальної кількості населення, тобто близько 800 тис. чоловік. Тому офіси туристичних компаній закриватимуть i далі. Скільки їх зникне ще — експерти не беруться прогнозувати.
Однак повернемося до внутрішнього туризму. На жаль, Україні потрібно ще багато чого зробити, щоб туристу було комфортніше відпочивати вдома, ніж за кордоном. Зараз найбільшої популярностi в українців, які хочуть відпочити біля моря, набули курортні зони Одеської, Херсонської та Миколаївської областей.
Що ж стосується не морського відпочинку, то це, в основному, західні області України — Закарпаття, Прикарпаття, Карпати, Львів. Можна сміливо сказати, що Львів став туристичною столицею України за кількістю туристів. Утім Львів демонструє позитивну динаміку досить давно.
За перші шість місяців поточного року внутрішній туризм у нашій країні збільшився на 30%. На початку літа великий наплив туристів спостерігався у Львові, Одесі та Миколаївській області.
Незважаючи на багато незручностей та майже тотальну відсутність інфраструктури, Одеська область залишається найпопулярнішим туристичним регіоном: вiд початку 2016 року вона прийняла півтора мільйона осіб.
Крім Південної Пальміри, великою популярністю користуються курорти Закарпаття. На відміну від Одеси, ці курорти славляться непоганим сервісом. І навпаки, регіон Шацьких озер поки відстає за популярністю і від Одеси, і від Закарпаття, оскільки не може похвалитися нормальними умовами для гостей.
У цьому напрямі ще працювати й працювати, але кому і як? Якщо середній клас (здатний, приміром, запустити мережу міні-готелів абощо) майже винищено, а найбідніші прошарки не вирішать цю проблему самостійно. Тим паче за відсутності державної програми.
Ситуація з туризмом у нашій країні нагадує замкнене коло. Нема туристів — нема грошей. Нема грошей — нема інфраструктури. Нема інфраструктури — нема туристів. Звичайно, можна говорити про те, що такого роду питання слід було порушувати раніше, тоді, можливо, й війна не дезавуювала б бажання приїздити в Україну.
Однак наразі маємо те, що маємо. А маємо втомлену і бідну націю, без можливості комфортно «перевести подих» і, що найважливіше, без стрижневих моральних орієнтирів.
Як післямова
А тим часом є на світі країни — і невеличкі, і позбавлені тих потужних сировинних ресурсів, якими володіє Україна, які однак примудряються виживати винятково за рахунок туристичної галузі.
Власне, не «виживати», а жити, причому повноцінним життям.
Онлайн-ресурс Business Insider склав рейтинг країн, економіки яких майже повністю базуються на доходах від туризму. Для цього експерти зібрали дані Всесвітньої організації з туризму про доходи туристичної галузі на душу населення кожної країни.
Найбільш залежними від грошей туристів опинилися невеликі острівні держави з екзотичною природою. Так, Віргінські острови (Британія), з населенням усього 24 тисячі чоловік, заробляють на туризмі більше за всіх у світі.
На другому місці рейтингу опинилася колишня португальська колонія Макао, відома своїми казино та нічними клубами. Третє місце дісталося невеликій країні на півдні Карибського моря Арубі.
...У зв’язку з усім вищесказаним згадуються чомусь слова покійного Стівена Джобса, який казав, що працювати треба не вiсiм годин на добу, а головою. Інколи навіть велика територія з виходом до моря та до гір, прийнятний клімат і щедра на врожаї земля не є гарантією того, що нею розпоряджатимуться з розумом. А інколи навіть iз малесенького клаптика землі вдається зробити неабияку туристичну принаду...
