Євгена Нищука просять не підігравати бізнес-інтересам одіозного Сівковича

Унікальну київську ландшафтну пам’ятку «Визначне місце Обсерваторна гірка» (охоронний номер 434-Кв) від руйнації і знищення можуть врятувати дії міністра культури, вважає активістка Аліна Артюх. Молодший науковий співробітник ­Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України днями звернулася з відкритим листом до Євгена Нищука.

 

Вона пише: «Один розчерк вашого пера — і здійсняться плани одіозного, відомого своєю жорстокістю і корупційними оборудками В. Сівковича, який упродовж майже 15 років, ламаючи через коліно територіальну громаду й культурну спільноту Києва, прагне побудувати в історичному місці (Гоголівська, 32 в) багатоповерхівку, закатавши у бетон паркінгу дивовижне творіння природи, а також старовинний некрополь та підземну річку Скоморох (притока Либіді)».

 

Активістка вважає, «що вже давно пора Мінкульту відверто й голосно позначити свою позицію щодо цього потенційного скандального будівництва! Пора відкрито стати на бік громади, тим самим перешкоджаючи підкилимним іграм із законом: документи забудовника непомітно просуваються драбиною інстанцій, потихеньку дістаючись вашого кабінету. І жодного разу ніхто з представників влади не сказав уголос: давати дозвіл Сівковичу на забудову Обсерваторної гірки — аморально й злочинно.

 

Всі ми добре знаємо, наскільки амбівалентними є наші закони сьогодні і якими стимулами зумовлене їхнє тлумачення «у потрібний бік». Однак є дух закону і є літера. На нашому боці — дух закону, що чітко випливає з його літери».

 

Громада мікрорайону, члени ініціативної групи з захисту Обсерваторної гірки, діячі науки й культури поклали понад десять років зусиль, щоб вибороти для Обсерваторної гірки своєрідну охоронну грамоту. «І ми її вибороли, хоч це й було нелегко, — ідеться у зверненні. — Це, по-перше, статус пам’ятки для цього місця, а по-друге — режим використання цієї пам’ятки.

 

За режимом використання будівництво у цьому місці заборонене. Можливі лише реставраційні роботи. Здавалося б, на цьому можна поставити крапку: громада, культурна спільноти і влада уклали договір, — місце безцінне, будувати не можна.

 

Аж ні, забудовник, якого нині представляє син В. Сівковича, Олександр, починає нову серію маніпуляцій із законодавством, шукаючи лазівки для просування проекту, яким обурені всі культурні люди столиці!».

 

Від Міністерства культури чекають ініціювання розгляду протизаконних дій В. Сівковича та заснованого ним ПАТ «Авіакомпанія «Віта» в НАБУ, оскільки оренда ділянки на Обсерваторній гірці супроводжувалася численними зловживаннями.

 

Аліна Артюх нагадує, Мінкультури (за керівництва ним Нищука) вже подавало позов до суду на зазначене ПАТ у зв’язку з (скористаюся визначенням ст. 298 КПК) «умисним нищенням, руйнуванням чи псуванням пам’яток», адже земляні роботи з підведення під’їзних шляхів під місце потенційного будівництва нанесли непоправної шкоди історичному ландшафту та території садиби славнозвісних українських художників В. Д. Орловського та М. К. Пимоненка.

 

Втім покарання за злочин перед культурою винні поки що не понесли. Та й на яких підставах авіакомпанія отримала землю під забудову в центрі Києва, також варто було б з’ясувати, переконані активісти .

 

«Я не здамся без бою, — пише Аліна Артюх у зверненні до Євгена Нищука. — Ми не здамося без бою. У довготривалій боротьбі за Обсерваторну гірку ми пройшли через перешкоди, через погрози, через смерть від серцевого нападу найбільш небайдужого з нас, Олександра Вінгренівського. Серце корінного киянина, предки якого жили обабіч Обсерваторної гірки, не витримало наруги над історичною спадщиною, хранителем якої він себе позиціонував. І ми вважаємо справою честі в пам’ять про цю особливу людину довести його починання до кінця.

 

Під час Майдану Гідності боротьба з Сівковичем набувала доволі небезпечних форм. Ми не здалися.

 

Ми разом, ми згуртовані, ми готові до радикального спротиву. Якщо почнуть рити котлован, я поставлю там намет, — нехай будують не лише на кістках наших пращурів, а й на моїх кістках! Ми це місце не віддамо.

 

Для Сівковича — це вже не справа зисків і прибутків, це справа пацансько-феодального «принципу» — западло йому тут не побудуватися.

 

Для нас — це справа наших громадянських принципів — залишити цей унікальний спадок нащадкам, бо ми — кияни! Це маленьке протистояння ­віддзеркалює головне протистояння нашої країни».