Чому боєць без ноги більше року не міг отримати статус інваліда?

12.07.2016
Чому боєць без ноги більше року не міг отримати статус інваліда?

Ведучий проекту — Валентин Зінчак. (Фото канала «2+2».)

Перші випуски соціального проекту «Дембель» про допомогу ветеранам АТО, членам їхніх сімей, родичам загиблих героїв цього місяця показав канал «2+2». Прем’єрну програму подивилися майже 2 мільйони українців.

Відповідав за ремонт військової техніки — за документами сторож

У другому випуску обговорювали історію бійця, який повернувся з АТО без ноги, втім більше року... не міг отримати статус інваліда війни. Максим Вакуленко — боєць «Золотої роти» батальйону «Айдар», добровольцем пішов захищати країну, восени 2014-го був важко поранений, втратив ногу, але понад рік на милицях оббивав чиновницькі пороги, щоб отримати належні йому статуси та пільги. 
 
Максим був активним учасником Майдану, а коли на сході розпочалися бої — не роздумуючи, пішов на фронт добровольцем. В «Айдарі» відповідав за ремонт техніки, брав участь у бо­йових діях. 15 жовтня 2014 року під час бою за 32-й блокпост отримав важкі поранення, потрапив у полон, де йому й ампутували ногу. Через 28 днів полону Максима з товаришем обміняли на сепаратистів. Повернувся додому, вирішив оформити документи ветерана АТО та інваліда війни, і тут розпочалися дивні непорозуміння. 
 
За документами, отриманими в «Айдарі», Максим Вакуленко виявився сторожем, отже, й участі в бойових діях не брав. Він не хоче нікого звинувачувати, хоча й не розуміє, чому керівництво батальйону, попри численні обіцянки допомогти, так нічого й не зробило. Підтримали ветерана бойові побратими і родина. «Продовжую робити те, що вмію робити краще за все — ремонтувати автомобілі. Тяжко, зрозуміло, на протезі бігати... Але ж двоє дітей, треба працювати», — говорить Максим Вакуленко і не втрачає надії на відновлення справедливості.
 
У «Дембелі» експерти розповідають, якими мають бути дії бійців, коли їхня військова частина не визнає їх військовослужбовцями і не надає відповідні документи? Рубрики «Поради юриста» та «Поради психолога» ведуть голова ГО «Юридична сотня» Леся Василенко та військовий психолог Олег Оберніхін. 45-хвилинний проект виходить щонеділі в денному ефірі з повтором у понеділок ближче до півночі. 

Допомогти повернутися в мирне життя

Ведучим нового проекту став один із захисників Донецького аеропорту, командир мінометного підрозділу 93-ї бригади, старший лейтенант Збройних сил України 40-річний Валентин Зінчак (позивний «Абрикос»). Безпосередньо на території аеропорту перебував до жовтня 2014-го. До останніх днів його оборони виконував бойові завдання на території населених пунктів Піски та Водяне. Валентин демобілізований у березні 2015-го. За освітою він інженер. Закінчив Дніпропетровську металургійну академію. До війни працював технічним директором однієї з національних оптово-роздрібних торговельних мереж у Дніпрі. Зараз мешкає з родиною — синові 11 років, доньці 2 роки — в Києві. Працює на аналогічній посаді в іншій компанії.
 
«Батько не знав, де саме я служу, аж до демобілізації, — згадує Валентин Зінчак. — Було навіть таке, що восени 2014-го мене, саме під час ротації, запросили на зйомки «Хоробрих сердець», але я не пішов, просто не хотів, щоб батя побачив і зрозумів, що я в аеропорту. Дружина знала все і дуже підтримувала. Почала займатися волонтерством, допомагала мені і моїм бійцям iз необхідним забезпеченням. На передовій дуже важливо знати, що вдома в тебе все надійно. Адже вона залишилася сама з двома дітьми на руках».
 
Ще Валентин каже: «Допомогти демобілізованим хлопцям повернутися в мирне життя — це єдина причина, чому я опинився в кадрі. Розумієте, «телевізор» може розповісти про проблеми демобілізованих максимальній кількості людей. Хтось почує для себе конкретні шляхи вирішення конкретних проблем. Хтось, кого війна не торкнулася так близько, дізнається, як непросто хлопцям, які захищали Україну, повертатися тепер до мирного життя, і, можливо, в міру своїх сил, вирішить їм допомогти». 
 
Ведучий телепроекту «Дембель» на собі відчув, як війна змінює людину зсередини, як травмує душу, як важко «повертатися» з бою, перш за все мізками. Багато хто з АТОвців повернулися з війни фізично, але не повернулися психологічно. Вони живуть тими спогадами, тим життям... Із ними потрібно працювати професіоналам — нехай, зокрема, і через телеекран. Ті, хто пройшов АТО, мають бути готовими прийняти допомогу. Коли її надають свої — відразу більше порозуміння. 
 
Стосовно вибивання належних документів і пільг АТОвцям Валентин Зінчак упевнений: «Рідна бюрократія, вона така: якщо з нею цілеспрямовано боротися, то її можна перемогти».