Слово про поселення Ігореве

Незабаром археологічна експедиція від Дрогобицького педуніверситету ім. І. Франка та музею «Дрогобиччина» досліджуватиме ранньосередньовічне поселення Ступниця, яке підпорядковувалося сину Ярослава Мудрого. Команда зі Львівщини у складі археологів, істориків та етнологів наприкінці липня — на початку серпня розкопуватиме й вивчатиме потужну за своїми розмірами руську пам’ятку періоду домонгольської навали.
 

Попередньо археологи та історики здійснили чимало археологічних та джерелознавчих розвідок упродовж 2007—2015 років: городища в Солонську, Стебнику, гора Тептюж (біля Млинок Шкільникових), Борислав, Східниця, Ясениця Сільна, Лішня, Унятичі, Ступниця. Відтак даний об’єкт, враховуючи його масштаби, а це «майданчик» у 20 гектарів, i тривалість наукових досліджень, є закономірно запланованим.
 

Розповідає доцент Дрогобицького педуніверситету Богдан Лазорак: «Ступниця є, мабуть, найцікавішою у тому плані, що ми маємо збережений об’єкт, який чітко датується Х—ХІ ст. і бере, очевидно, свій початок в епоху перших білохорватських поселень на території нашого Прикарпаття».

Варто нагадати, що серйозно досліджувати Ступницю почав iще Михайло Грушевський. Зокрема, тоді було знайдено печатку (зi свинцю), підвішену до якогось пергаментного документа, що не зберiгся до наших днів. Це печатка сина Ярослава Мудрого — Ігоря Ярославовича. Згодом історик опублікував декілька наукових трактатів, присвячених цим розкопкам і знахідкам. На думку Михайла Грушевського, спершу печатка належала візантійському імператорові Костянтину VIII (1025—1028).
 

Городище в Ступниці розташоване на високому мисоподібному підвищенні правого берега Бистриці, правої притоки Дністра: із північного, західного та південного боків захищене стрімкими схилами, а зі східного боку — оборонним рубежем. Відомо, що наприкінці ХІV століття Ступниця стала осідком волоського воєводи Джурджа (Дзурдзи), якому Владислав Опольський у 1377 році надав села Новошичі та Ступницю.

На значний суспільно-політичний статус Джурджа зі Ступниці вказує акт 1392 року, коли він, поряд з Яном із Тарнова, Гербуртом із Мельштина, Васьком Бибельським та іншими, засвідчив угоду Спитка з Мельштина та Сенька Дяка.