Після невеликого затишшя бурштинова тема знову сколихнула наш інформаційний простір. У селі Обище біля Олевська відбулася сутичка місцевих старателів із заїжджими, які претендували на 10 гектарів бурштиноносних надр. Навіть папери, підписані всіма відповідними органами, кажуть, привезли.
Як дізналися журналісти «Житомирського кур’єра», у 2014 році ці землі — 30 га — відписав собі і своїй рідні колишній начальник управління Геокадастру (який до цього був офіцером міліції), а пізніше перепродав їх. І хоча прокуратура оскаржила законність цих операцій і хоче повернути їх у державну власність, нові «хазяї» вирішили в терміновому порядку заявити, хто в домі господар.
Але поліщуки з їхніми аргументами не погодилися. Наслідок — троє нападників побували в лікарні, 4 авто без номерів розбиті та перевернуті. Причому авто не з дешевих — кожен джип на кілька сотень тисяч доларів потягне. Хотіли, кажуть, ще й спалити, але побоялися, що вогонь перекинеться на їхні хати.
Усе це до болю нагадує події дворічної давності, коли під Сарнами люди Володимира Продивуса на чолі із самим екс-депутатом спробували встановити свої правила і наштовхнулися на спротив. Так само були і поранені люди, і побиті машини, і навіть вилучена зброя та затримані нападники. Яких, утім, на другий же день відпустили.
Офіційно ніхто за той інцидент покараний не був. І справу поступово зам’яли. Володимир Продивус навіть виступив у деяких ЗМІ з «роз’яснюючим» інтерв’ю, де переконував, що поліщуки його самі попросили приїхати і «врегулювати питання із бурштином».
Очевидно, буде спущено на гальмах і цю справу. Бо, попри те, що правоохоронці затримали 9 осіб, вони досі фігурують у поліцейських протоколах як «невідомі». Хоча, як резонно кинув мені один знайомий, який «у темі»: «поліції «пробити» машини по номеру мотора — раз плюнути. А не хочуть — або самі «в долі», або команди нема».
Місцеві ж кажуть, що приїжджі були чи то з Києва, чи то й із Криму (мовляв, забрали в одного із приїжджих паспорт із сімферопольською пропискою). Хоча й тут складається враження, що кажуть вони набагато менше від того, що знають. Бо відчувають, що це їхня війна, і журналісти їм у цьому навряд чи допоможуть. «Ви приїдете, напишете і поїдете, а нам тут жить», — їхній аргумент.
Узагалi бурштинові війни — це паралельний світ, куди простому смертному краще не потикатися. Тут крутяться шалені гроші, перед якими важко встояти. Тут іде постійний броунівський рух налагодження системи допуску і збуту, в який втягнута і поліція, і митниця, і «свої люди», які є у кожній справі. І якщо якась ланка із цієї системи вибуває, на її місце одразу знаходиться інша.
І навіть введення Національної гвардії у поліські райони стабілізувало ситуацію лише на короткий час. Бо за тиждень старателі почали домовлятися і з Нацгвардією. Більше того: кажуть, що, ввійшовши у смак, ті почали виставляти свої ціни, плюс — половина видобутого. І що інформація про те, що двох бійців Нацгвардії у Дубровиці затримали на гарячому при отриманні 300 доларів за дозвіл — це лише вершина айсберга.
Днями сесія Дубровицької райради прийняла звернення до очільника поліції Хатії Деканоїдзе з проханням вивести спецпідрозділи з території, бо вони почали перевищувати повноваження.
У цього звернення може бути й інша причина — бурштинники були готові перечекати, доки пристрасті стихнуть, але згортати промисел не збиралися. Бо за цей час вони, як казав один iз житомирських старателів в ефірі «Шустер-live», скуштували ікру, з’їздили на відпочинок і відчули «приємну шершавість коміра Бенджаміна Франкліна». А гроші мають здатність закінчуватися.
Тому градус внутрішньої напруги в бурштинових районах сягає критичної межі. Ситуація в Обищі — лише один iз прикладів, який потрапив на шпальти. А скільки лишається поза ними? Минулої п’ятниці бурштинники у Рокитному на Рівненщині пікетували райвідділ поліції, вимагаючи повернути конфіскований квадроцикл. У суботу в селі Жадень Дубровицького району була стрілянина, постраждав поліцейський автомобіль. І всі намагаються дізнатися, «коли там у Києві дадуть «добро?».
А в Києві тим часом готують пакет законопроектів, які покликані легалізувати бурштиновий промисел. Є команда закрити це питання до 15 липня і над цим плідно працює спеціальна робоча група на чолі з Іриною Геращенко. Втім, судячи з настроїв, які панують на бурштинових територіях, ставлення до цих законів більш ніж скептичне.
Люди переконані, що навіть за існування найкращих законів знайдуться тіньові схеми, які очолять ті, хто і зараз править бал. І знову буде переділ, який встановить нові, але більш-менш, зрозумілі правила. І люди сподіваються, що цей переділ буде останнім. Хоча б на деякий час. Тому закону таки чекають.
Але й відступати вони не збираються. Тому, якщо умови їм не сподобаються або видадуться несправедливими: буде війна. Бо не можна у голодного вовка, який відчув смак крові, забирати здобич.
Є й інший сценарій — фантастичний. Це — коли питання видобутку бурштину очолить таки держава. І що саме вона встановить прозорі, однакові для всіх, правила гри, з пріоритетом екологічної складової, із максимальними надходженнями від промислу в місцеві бюджети, які дозволять Поліссю стати одним із регіонів iз найбільш розвиненою інфраструктурою. Теоретично це можливо. Практично? Щось я останнім часом перестаю вірити в казки.
