Жасминовий край Африки

02.06.2016

 
Арабська країна, в якій більш як півстоліття тому заборонили багатоженство, узаконили проституцію і де вільно продають алкоголь місцевим, неоднозначно сприймається мусульманським світом. Нині там ще триває надзвичайний стан, введений урядом після серії терактів у 2015-му. Економіка Тунісу живиться за рахунок туристичної галузі, щороку, окрім минулого, тут приймають шiсть мільйонів гостей звідусіль: серед них на першому місці європейці, які витрачають по $200 на тиждень, а слідом араби з набагато більшим тижневим бюджетом ($500 ). Сюди радо їдуть, щоб зануритися в екзотику, поєднану з комфортом, відчути ауру цивілізацій 3-тисячолітньої культури або просто поніжитися на білому пісочку пляжів, що є в готелів будь-якої зірковості. На початку літа повітря Тунісу просякнуте ароматами жасмину...
 
 

Безпека понад усе

Коли я збиралася до цієї країни, родина всіляко намагалася заперечити доцільність моєї поїздки. Пригадували страшні події минулого року в Сусі, теракти в Парижі та Брюсселі... Примара цих жахіть стоїть чи не на першому місці після ціни і зупиняє бажання багатьох людей подорожувати світом чи відпочивати. Отже, одним із найперших моїх завдань було дізнатися, як у Тунісі туристам гарантують безпеку, а заразом порівняти відпочинок у цій країні з іншими мусульманськими державами.
...На перший погляд, у туніських готелях ніяких особливих технологій не помітно. Чи треба зазначати, що тут кожен готель — як стародавня фортеця, де замість мурів — сучасні засоби контролю та сигналізації. В’їзди на територію перегороджені шлагбаумами, залежно від класу — кількість озброєних охоронців, на вході до приміщення стоять рамки, сек’юріті з металошукачами перевіряють навіть дамські клатчі, скрізь камери спо­стереження. Останні налаштовані таким чином, що реагують на осіб чи машину, які проїхали більше двох разів. Одразу обробляється інформація щодо цих об’єктів і передається у відповідні центри. Ще з нового кинулися в очі охоронці з собаками, які неспішно прогулюються територією, а також надзвичайна увага персоналу до гостей, що можна сприймати і як найвищий вишкіл. 
Слід додати, що не тільки готелі ретельно охороняють: у музей Бардо не пропустять із речами, на оглядинах Колізею при бажанні можна ідентифікувати переодягнених спецназівців. Та про небезпеку свідчать густо встановлені на шосе блок-пости з автоматниками. Влада вживає усіх заходів, щоб гарантувати спокій гостям. У зоні особливої уваги поліції та армії — аеропорти, транспортні та туристичні маршрути, курорти. Рік тому парламент країни ухвалив закон про тероризм, згідно з яким за цей злочин передбачена смертна кара... У минулорічній трагедії загинуло багато іноземців, туристичний сезон було зірвано. У травні цього року готелі були заповнені на 40 відсотків, а на літо прогнози — більш позитивні, особливо від німців та росіян. 

Радьтеся з туроператором

У Тунісі всі курорти мають чудові кліматичні умови й розкішні готелі з пляжами на Середземному морі, та варто вибирати місто відповідно до своїх уподобань. Так, Сус славиться бурхливим нічним життям, дискотеками для енергійних та молодих. Монастір — особливою таласотерапією, Магдія — взірцевим родинним відпочинком. Слід добре порадитися з туроператором, щоб вибрати із широкого розмаїття те, до чого тяжіє душа. Звичайно, якщо ви прихильник all inclusive, то можете не покидати готель усю відпуску. Тут у кожному п’ятизірковому «храмі» є власний дипломований шеф-кухар, який отримав освіту (часом навіть не одну) в Європі, тому сніданки-обіди-вечері відбуваються, як священнодійство, у барах наливають, окрім відомих напоїв, туніський лікер із фініків «Кібарин» та горілку з інжиру під красномовною назвою «Буха», пляжі і водні атракціони змагаються між собою, а родзинками можуть бути хамами із розслабляючими масажами. 
Відпочинок із дітьми та навіть немовлятами в Тунісі ніколи не перетвориться на проблему. Є спеціалізовані готелі, в них передбачено дитячі ліжечка, у ресторані стоїть спеціальний апарат для підігріву молочних сумішей, у туалетах — сповивальні столики, безліч ігрових кімнат і центрів з унітазами дитячих розмірів, не кажучи вже про аніматорів, спеціальне дитяче меню та шведський стіл для маленьких гостей.
Проте, якщо ви не обтяжені родиною і є людиною творчою, скажімо меломаном, знайте: в Тунісі у сезон відпочинку відбуваються різноманітні музичні феєрії. Місто Табарка відоме своїми джазовими фестивалями, у яких беруть участь маестро світового рівня. А музиканти арабського світу стають суперзірками лише тоді, коли пройдуть «випробування Карфагеном», саме тут влаштовують конкурси класичної музики. В Ель-Джемі — свій міжнародний музичний фестиваль, і так скрізь по курортних містечках.
Ще одна характерна саме для Тунісу особливість — таласотерапія. Це лікування теплою морською водою. Її пропонують у багатьох готелях, хоча,звісно, рівень послуги залежить від кількості зірочок. Починають, як правило, з хамаму — туніської лазні з мокрою парою. Коли тіло добре розпариться, можна пiрнати в теплий басейн, де подають різноманітні струмені води для масажу потилиці, хребта, кінцівок. А можна йти на обгортання глиною або водоростями, ще можна прийняти «ванну Клеопатри» (найвищий пілотаж) або обмежитися джакузі для стоп — усе залежить від вашого гаманця та мети. Видів таласотерапії існує з десяток. Як розповіла туристка з Миколаєва, вона купила собі програму схуднення і розгладження зморшок за такою ж ціною, як і тижневий відпочинок, і лишилася задоволена результатом.

Ексклюзивна Сахара

Виявляється, одна й та сама пустеля може бути різною. В Тунісі Сахара має три обличчя: кам’яниста, немов місячний пейзаж, де живуть троглодити (печерні люди), де побудовані відомі декорації до фільму «Зоряні війни»; піщана, з барханами, де люблять влаштовувати шоу на джипах чи верблюдах; та мертва, вкрита сіллю. Остання простягається на площині колишнього моря, що існувало тут 40 мільйонів років тому. Коли пече сонце, на піску проступає сіль та іскриться так, ніби випав сніг. 
Хоча Сахару пересікає автотраса ( до речі, її збудувала армія, бо всі інші підрядники відмовилися), подорожувати пустелею дозволено лише з провідником, бо ще й досі тут легко заблукати. Їдучи такою дорогою, дізнаєшся, що оази трапляються не лише серед пісків, існують гірські та морські. До міста Габез із Сахари тягнеться оаза із фінікових пальм, яка вкриває все узбережжя, — це морська оаза, велика рідкість. У Тунісі багато води, принципи іригації збереглися з давніх римських часів, ними досить ефективно користуються. Зрошення відбувається раціонально, бо плантації пальм вирощують за каскадним принципом: найвищі — фінікові, під ними — бананові, а внизу — городина. Держава допомогла збудувати артезіанські колодязі, водогони зводять у вигляді пірамід — для охолодження води. Чи міг хтось собі уявити, що в пустелі вирощуватимуть кавуни? Але вони прекрасно ростуть тут та ще й мають приємний солонкуватий присмак через морську воду. У цій країні заведено озвучувати, звідки торговці привозять свій товар на базар, бо від цього залежить смак фруктів, овочів, м’яса і спецій.
Але неймовірно заворожуюче враження справляє гірська оаза. Коли дряпаєшся скелями спочатку вгору, а потім під сонцем повзеш униз, проклинаючи спеку і екскурсію, аж раптом — джерело, прохолода, затінок, водоспад... Це не тільки приємно, це — розуміння сенсу життя! Виявляється, не випадково: ця гірська оаза розташована у центрі давньої капсійської цивілізації, з якої вийшло багато народностей сучасної Африки, а потім і Європи. Аура радості просто насичує повітря і огортає тебе. Про прадавні часи свідчать печери із біхромними малюнками, гори черепашнику, з якого пращури зводили своє житло. А до сьогоднішнього дня у Сахарі повертають пункти WesterUnion, що досить часто зустрічаються дорогою.
Екзотичні селища троглодитів з їхніми трьома сотнями печер, що вириті на схилах пагорбів у Сахарі, є також особливістю туніського туризму. Нехай гіди і стверджують, що тут дійсно живуть троглодити, та інтернет і телебачення давно з’ясували, що зараз це більше схоже на музейну експозицію, яка демонструє первозданний побут берберів — жителів чи кочівників пустелі. Це як наш Пирогів у Феофанії, що дає уявлення про народну архітектуру, життя, звичаї. Печери рили, бо вони були непомітні на тлі ландшафту, а значить — безпечні, до того ж їх викопували глибокими, а це знижувало температуру на 12 градусів — до комфортних 28. Вхідні двері робили з дерева, вони надійно замикалися, від них ішов кривий прохід, який забезпечував певну інтимність і вів до центрального майданчика. Вже від нього по колу рилися необхідні кімнати та підсобки. Сьогодні вони побілені, причепурені. Там є телевізор та газова плита. Чомусь мимоволі з’являлася асоціація з українськими мазанками та печерами святої Лаври. Так само щоразу виникала думка: коли бачила туніські національні строї з народними орнаментами, що сакральні символи в їхніх узорах схожі на наші, українські.
Та хай там як, але сьогодні в селищі берберів проживає півтори сотні людей, у ньому є сучасна школа, щоправда, збудована з бетону, і вона посідає перше місце в країні за дипломами з вищою освітою. А освіта в Тунісі — це окрема історія.

Непідкупна освіта

Освіта в Тунісі обов’язкова і безплатна. Президент Хабіб Бургіба, прийшовши до влади у 1957-му, наказав будувати школи через кожні 30 кілометрів. До того часу 60 відсотків населення було неписьменним. Сьогодні уряд віддає на освіту трохи менш як половину національного бюджету,підтримуючи інфраструктуру та виплачуючи зарплатню вчителям.
Школа поділяється на трирічну початкову, потім середню, так званий коледж, після якого складають іспит, щоб продовжити навчання у ліцеї. Іспит витримує 80 відсотків учнів. За цей час діти здобувають загальні знання та вивчають арабську, французьку і англійську. Уже в ліцеї після року навчання і загального курсу освіти учні починають обирати спеціалізацію: (математику, літературу та інше) і вивчають її два роки. Додається ще одна іноземна. Випускники складають єдині державні іспити з дванадцяти дисциплін. У цей день, кажуть тунісці, завмирає життя. 
До речі, робітники друкарні, які друкують екзаменаційні питання, не виходять iз підприємства два тижні. Опломбовані білети доставляють у міністерство освіти у супроводі поліції. У приміщеннях, де складають екзамени, вимикають інтернет. Отже, один екзамен вирішує долю 13 років навчання. У кого в підсумку буде вищий бал, у того більше можливостей по­трапити за ним до вишу. Тому освіта тут не залежить від гаманця. До випускника, який склав іспит, дуже шанобливе ставлення, йому навіть каву готують без черги. Зараз у країні майже поголовна грамотність, а в столиці країни засновано елітний інститут, де навчаються місцеві генії.
Аура віків
Гіди в Тунісі вважають, що all inclusive надав ведмежу послугу туризму. Розманіжені комфортом відпочивальники не вельми поспішають залишити готель, аби з’їздити на екскурсію чи зануритися у місцеве життя. Лише 10 відсотків туристів цікавляться історією країни, а дарма! Географічне розташування та родючість краю протягом тисячоліть змушували багато народів Серед­земномор’я йти війною, щоб заволодіти цією райською землею. Фінікійців у давньому і багатому Карфагені, хоч і з третього разу, завоювали римляни, після розвалу їхньої імперії стали правити араби, і кожна цивілізація залишила по собі величні пам’ятки, які, на щастя, охороняє ЮНЕСКО.
Сьогодні біля руїн Карфагена розташована резиденція президента Тунісу, а сам заповідник впритул обступили вілли багатих громадян. Та все ж розкопки тривають і дають приголомшливі факти історикам. Залишки карфагенських терм збуджують уяву про багатство і розмах тогочасних споруд, спосіб буття давніх, навіть досі лунають серед нас вислови, які народилися тут, наприклад, «гроші не пахнуть». А крилата фраза «Карфаген мусить бути зруйнований», яким римський сенатор Катон Старший маніакально закінчував кожну свою промову, свідчить про нездоланну ненависть до політичного і торговельного ворога Риму — міста-держави Карфаген.
Коли римляни знищили ненависне місто, вони пошкодували і почали відроджувати його. Тут створили столицю римської провінції Африки. Завдяки цьому періоду в Тунісі, у місті Ель Джем, прекрасно зберігся Амфітеатр, або, як його називають місцеві, — Колізей. Він справді дуже схожий на свого брата в Римі, та побудований був пізніше і з урахуванням усіх недоліків. Акустика і розміри (35 тисяч глядачів) вражають навіть сучасників. А ще тунісці позбирали з усіх куточків країни мозаїку, якою багаті римляни прикрашали свої палаци. У музеї Бардо представлено унікальну та розкішну колекцію як цілісних композицій, так і їх фрагментів, що прекрасно відтворює життя Давнього Риму. Ця експозиція набула світової слави і навіть перевершила італійські зібрання. Музей Бардо багатий і на давньогрецькі бронзові скульптури, і на римські погруддя та статуї, на кераміку, ювелірні прикраси; за розміром експозиції він посідає друге місце на Африканському континенті після Каїрського.
Арабський дух сконцентрований у медінах (старих кварталах міста) Суса і Туніса. Тут розміщено базари, ресторани, кафе, атракціони, іноді палаци і фонтани. Вузенькими вулицями-лабіринтами серед запаморочливих запахів коріандру, шкіри, пахлави європейцю пройти непоміченим неможливо. Будь-якими мовами світу (дається взнаки туніська освіта) торговці пропонують свій товар. І саме тут торг дуже доречний. Та спочатку розпитають, звідки приїхав, як живеш, що хочеш, і назвуть захмарну ціну, яку, втім, можна наполовину збити, а якщо відчуєш натхнення, то й ще більше. У медінах вигідно купувати сувеніри, шкіргалантерею, національні костюми, а потім випити неповторного чаю з прянощами та кедровими або мигдалевими горішками. Продавці, в основному, чоловіки, чоловіками ж заповнені й усі кафе, де вони неспішно діляться новинами, які допомагають їм у бізнесі та особистому житті,— такий собі аналог східного інтернету. 

І весілля, і розлучення

Сьогодні юнаку, щоб познайомитися з дівчиною, досить запропонувати випити разом кави, подарувавши їй букетик жасмину. А раніше (ніхто з тунісців не уточнює, як давно це було і чи минуло) наречену до весілля навіть в очі не бачили. Майбутню дружину своєму сину вибирає мама. Через сваху вона дізнається про вільних дівчат, із яких ті родин і (увага!) — найголовніше — коли дівчина піде до хамаму. Адже тільки там можна роздивитися усі її принади та, якщо вийде, ще й поспілкуватися. Коли об’єкт схвалено, мама звертається до батька, настає його черга. Він іде до кафе, де сидять його друзі, які про все знають, і розпитує про батька дівчини. Остаточне рішення приймають старійшини, довго вирішуючи, чи знають вони пращурів нареченої. Батько жениха просить руки дівчини, і якщо домовляться, весілля справлять через два роки.
До нього дівчина приховує зовнішність, тут це називають «наречена збирає красу», щоб на самому весіллі бути не смаглявою, а світлою. Бенкет триває сім днів: з першого дня жінки і чоловіки — окремо, причому останні діляться на старших із їх серйозними розмовами і на молодих з алкоголем. Третій день присвячують епіляції нареченої. Під співи та барабани (щоб не було чутно зойків та скрикувань) за допомогою суміші з лимону і цукру дівчині видаляють небажане волосся. Четвертого дня наречену розписують хною, 5-6 годин варять спеціальну суміш для тату, яке відіграє подвійну роль: має підкреслити красу та збуджувати східного чоловіка. На п’ятий день відбувається дефіле семи суконь, які дарує наречений перед весіллям разом із трьома кілограмами золота. Сукні мають бути дорогими, заткані срібними та золотими нитками, оздоблені коштовним камінням. Жених у цей час розважається з молодиками, його обсипають борошном, щоб він відвідав хамам... На шостий день відбувається реєстрація шлюбу. І тільки на сьомий — перша шлюбна ніч. Коли на ранок до оселі чоловіка приходять батьки, він запрошує тещу і демонструє їй простирадло.
Повага між чоловіком та жінкою сильна. Але незважаючи на це, у країні, як свідчить статистика, 41% розлучень. «Я розлучаюся», — сказав чоловік і зопалу пішов оформляти розлучення, а потім передумав, у такому разі він може продовжувати спати з дружиною тільки через три місяці. Суди країни визнають три причини, що мають підстави для розірвання шлюбу. У разі обопільної згоди подружжя — його задовольнять лише після четвертого засідання суду — і чоловік платитиме аліменти жінці і дітям:дочці, доки не вийде заміж, синові, поки не закінчить навчання. Також оплачуватиме їхнє житло того рівня, що було при спільному проживанні. Не оплатить місяць — посадять до в’язниці. У разі, коли хтось один із пари не хоче разом жити, до аліментів додається моральне відшкодування. Адвокати домовляються про суму. Декларація про доходи у даному випадку відіграє важливу роль, хоча тут не прийнято, щоб чоловіки задовольняли моральне відшкодування. Ще розлучають, коли сусіди стверджують про часті нетверезість та лайки чоловіка. За зраду садять до в’язниці, але у такому випадку мають бути свідки. 
 
 

ВАЖЛИВО ЗНАТИ

Туніська Республіка розташована у Північній Африці, її столиця — Туніс, населення 11 мільйонів. На півночі та сході омивається Середземним морем, 30 % площі країни займає пустеля Сахара, на території є Атлаські гори. 300 днів на рік світить сонце. Країна — аграрно-індустріальна. Населення розмовляє арабською та французькою, молодь володіє ще й іншими іноземними мовами. У 2011 р. тут відбулася друга Жасминова революція. Минулого року громадській організації «Квартет національного діалогу в Тунісі» була присвоєна Нобелівська премія за рішучий вклад у побудову демократії в країні.
 

ЦІКАВО

Біло-блакитне містечко Сіді-Бу-Саїд своєю центральною крутою вулицею дуже нагадує наш Андріївський узвіз. Тут теж виставлено роботи художників, переважно акварелі, керамічні тарілі та полумиски, розписані у східних традиціях, чеканка. Вибір багатий, але правлять за товар дорого, слід торгуватися. Наприкінці вулиці — оглядовий майданчик, звідки відкривається неперевершений краєвид на Карфагенську затоку, де біля берега пришвартовані яхти багатіїв з усього світу. З минулого року в Сіді-Бу-Саїді заборонено змінювати будь-що у зовнішньому вигляді містечка. 
Самі тунісці дуже люблять це місце, можливо, тому, що вважають себе нацією поетів і художників. А можливо, через романтичну зовнішність Сіді-Бу-Саїду, саме тут кидалося в очі те, чого я більше не бачила ніде в Тунісі: пари ходили, взявшись за руки, хлопці й дівчата-школярі гучно сміялися разом... Хоча, звісно, шарм європейськості, залишений французами у Тунісі, відчувається. Цього я не бачила ні в якій іншій мусульманській країні.