Щеплення від радянщини,

27.05.2016
Щеплення від радянщини,

Два роки війни, зруйнована економіка сходу країни і, відповідно, мільйони, що не надійшли в бюджет України, тисячі вбитих, сім’ям яких держава виплатила компенсації, і десятки тисяч поранених, які потребують допомоги держави, — усі ці чинники ніяк не сприяють покращенню життя українців. Усе частіше звучать, і не тільки на сході чи півдні України, ностальгійні рефлексії людей похилого віку «А от в радянські часи!..». Так, звісно, в молоді роки і сонце світило яскравіше, і трава була зеленіша. Та чи для всіх?

...Улітку 39-го мого дідуся Казимира було вбито кулею у спину, коли він працював на своєму полі. Це сталося на Галичині, саме на геополітичному зламі світопорядку. Урядовцям Польщі, яка лише 20 років як відновила свою державність, а вже повинна була готуватися до нової боротьби на її захист, було не до трагедії маленької чарунки суспільства. Вбита горем молода вдова з немовлям на руках не мала змоги шукати правди по кабінетах, та й урядовцям було не до того — через кілька місяців у Галичину прийшла нова влада, радянська, а їй і поготів не було діла до такого дрібного криміналу — вона чинила свої злочини, набагато жахливіші. А потім почалася війна: у кривавому молосі зникли тисячі безневинних.

Роки війни, повоєнна розруха... Виживали, хто як міг, здебільшого завдяки своєму маленькому господарству. Далися взнаки недоїдання, нервове напруження, тож коли по селах Галичини впровадили колгоспи, бабуся вже не мала здоров’я там працювати. Коли ж прийшов час виходу на пенсію, то нарахували їй аж 12 крб. Завдяки власному господарству з голоду б не померла, але ж потребувала постійного лікування, а на медикаменти грошей уже не вистачало. Якби не син, тобто мій батько, — не знаю, як і жила б. А от татові довелося дуже скрутно, бо на одну свою зарплатню він утримував 5 членів сім’ї.

Не менш драматично склалося життя у нашої сусідки — тьоті Касі. Її сім’я у пошуках кращого життя покинула Галичину ще під час Першої світової. Виїхали в Бразилію. Мабуть, і там було не солодко, оскільки, повіривши закликам Сталіна до репатріантів, вони після Другої світової повернулися на Батьківщину. Звісно, їх доля не була такою ж трагічною, як у героїв фільму Режиса Варньє «Схід-Захід», але рідна земля, тобто нова влада, зустріла їх не надто ласкаво. Не маючи достатнього стажу роботи на радянських підприємствах, тьотя Кася, вийшовши на пенсію, отримувала 17 крб. Як вона виживала — розумом осягнути неможливо. Добре, хоч виділили маленький городець за містом — з нього і харчувалася. Пам’ятаю її єдині туфлі — з латочками, але завжди ретельно начищені. А ще — синю солдатську ковдру, благеньку, яка, мабуть, і не гріла взимку — так іншу ні за що було купити.

Чи ось іще маленька замальовка. Середина 80-х, літо, чудовий берег Балтійського моря в Юрмалі. Довкола на пісочку гріються відпочивальники, і раптом дисонансом до цієї курортної гармонії помічаю стареньку пані в старорежимному чорному капелюшку, мереживних рукавичках і з парасолькою-ключкою, якою вона обережно копирсалася у сміттєвому баці в пошуках пляшок (на той час пляшка коштувала 20 коп. — еквівалент буханки хліба). Різонуло по серцю: надто аристократична зовнішність не корелювалася з копирсанням у смітті. Спали на думку кадри з іншого фільму — «Довга дорога в дюнах», — про латишів, яких «ласкава» радянська влада виселила з рідних домівок нізащо, відібрала майно, нерухомість, у «теплушках», у яких зовсім не було тепло, вислала до Сибіру. Мало хто вижив після такої подорожі та важкого життя в незвичних умовах, а кому пощастило — доживали вік у пошуках порожньої пляшки, щоб купити кусень гіркого хліба.

І таких історій людей, «облагодєтєльствованих» радянською владою, можу розповісти на цілу літературну збірку. Звісно, туди не ввійдуть історії про енкаведистів, які навіть після вікопомного ХХ з’їзду партії, на якому розвінчали Сталіна і його поплічників, продовжували отримувати свої персональні пенсії, пайки із спецрозподільників, лікування у спецсанаторіях. Їхні нащадки, отримавши непогані блага і бонуси від тої злочинної влади, і досі розповідають нам байки про райське життя за часів Радянського Союзу. Своє щеплення від радянщини я отримала ще в дитинстві. Тож мене ці байки не зворушують...