З великого ґвалту — сумнівний зиск

27.05.2016

Як ми знаємо, в ідеалі державна скарбниця наповнюється через податки. Іншого поки що не вигадали. Завдання державних діячів та політиків — забезпечити безперервність та справедливість цього процесу. Податки мають платити всі. Спонукати до виконання громадянами своїх податкових обов’язків мають державники та політики власним прикладом. Подивімось, хто ж із них в Україні дотримується цього принципу через призму останніх офшорних скандалів?

Звинувачення лунають на адресу Президента Порошенка: начебто той зареєстрував офшор, уникає сплати податків, виводить капітал з України, а свій бізнес не продає. Втім згадаймо для початку, що Порошенко був одним iз найпотужніших бізнесменів. Він створював робочі місця, платив усі податки, а бізнес його був легальним. Пишу «був», бо зараз він голова держави, а своє дітище Roshen передав в управління у Rotshild trust, як і обіцяв. Тобто наразі Порошенко не має жодного впливу на цей бізнес і жодного конфлікту інтересів.

Згодом юристи Roshen розтлумачили, що офшор дійсно реєстрували і потрібен він для кращих можливостей для передачі компанії у траст та продажу окремого її компонента — липецької фабрики. До речі, скандал із панамськими документами, безумовно, загальмував процес продажу. Гроші люблять тишу, то хто ж їх тепер вкладатиме, якщо довкола такий ґвалт?

І ще дещо у контексті принципу справедливості. За період iз 2012 по 2014 рік, тобто коли Порошенко був бізнесменом, він увійшов у топ-10 платників ПДФО в Україні. Це ще раз підтверджує, що власні доходи він ніколи не приховував. Тобто цього принципу Порошенко дотримувався завжди.

Натомість інформацію з панамських паперів, вигукуючи «тримайте злодія!», активно використовують Тимошенко та Ляшко. Використовують із користю для себе, принаймні їм так здається. Юлія Володимирівна, приміром, одразу ж пішла в опозицію, широку. Буцімто мені нічого робити поруч із такими. Але, як виявилось, цей демарш мав інше підґрунтя.

Річ у тім, що у панамських паперах фігурують аж 165 українських прізвищ. Серед них є ті, які пов’язані саме з політиками Тимошенко та Ляшком! Наприклад, Іван Шкрум та Ольга Куровська. А це вже наштовхує на думку про фінансування цих політиків і їхніх політичних сил з офшорів. Політична офшоризація — це зовсім нове явище в публічній політиці. Бо у непублічній воно існувало давно, ще з лихих 90-х.

Юлія Тимошенко по праву вважається піонеркою у справах офшорних. Ще у 1992 році, за інформацією екс-заступника генерального прокурора Миколи Обіхода, вона разом із чоловіком зареєструвала офшор United Energy International limited (UEIL), який і володів сумнозвісними «Єдиними енергетичними системами». Вже тоді, коли українці по півроку не отримували пенсії та зарплати, майбутній політик ховала грошики від податків. Важко встановити повну суму, але той таки Обіход називає більше ніж півмільярда доларів, вкрадених у бідної країни.

З того часу Юлія Володимирівна збагнула, що прибутковіше економічної офшоризації може бути лише офшоризація політична. Це коли місця у списках депутатів від Верховної Ради до райрад продаються, гроші виводяться в офшори, а потім із них фінансується політична діяльність. Додаємо сюди також безбідне утримання політика, яка щодня у нових вишуканих сукнях, а в декларації вказує, що живе на одну офіційну зарплату. Так і почалась історія БЮТ-«Батьківщини».

Сьогодні всі вимагають створення парламентської ТСК щодо розслідування інформації з панамських паперів. Але комісія ця має зайнятись не лише фактами економічної офшоризації, а й політичної. Тобто, іншими словами, політичною корупцією в Україні, починаючи з часу становлення держави. Комісія має співпрацювати з міжнародними організаціями, які спеціалізуються на таких сферах розслідування. Щоб результати розслідування показали — хто платить податки, а хто, уникаючи цього, кричить «тримайте злодія!».

Дивує, чому журналісти зi «Схем» та «Слідство.інфо» не бачать очевидного? Вони завзято намагаються накопати щось саме на Президента. Але щоразу натикаються на кваліфіковану і вичерпну відповідь президентської сторони. Так було і з офшором. Так і з чартерними перельотами, які Президент оплатив із власної кишені, навіть не зробивши на цьому піару . Так і з останнім подібним «скандалом» — купівлею частини акцій фондом, який раніше (!) належав Порошенку. Чому раніше, я вже писав, бо від усіх справ, крім керівництва державою, Президент офіційно відійшов.

«Слідство.інфо» закидає Порошенку, буцімто той, на порушення норм валютного регулювання, розрахувався готівкою (4 млн. євро) за акції однієї кіпрської компанії. Кіпрська юристка, через яку проходила угода, начебто підтверджує це. По-перше, я не уявляю Президента, який перевозить через кордон кейс, забитий готівкою — 4 млн. євро (!). По-друге, журналісти розібралися, що ж за «рибка» та юристка. Виявилось, росіянка, яка мешкала в Лондоні. Там була причетна до вбивства. Переїхала на Кіпр. Працює в юридичній компанії. За її дописами у соцмережах стає зрозуміло, що люто ненавидить Україну, виступає на боці сепаратистів.

Виходить так, що панове журналісти з «Слідство.інфо» користуються дуже сумнівним джерелом інформації, але заради чого? Скандалів, виступів на ефірах, згадувань в інтернеті? Але очевидно ж, що при цьому дискредитується Україна та її Президент, послаблюються його позиції на міжнародній арені та на переговорах щодо врегулювання війни на Донбасі.

Колись Володимир Ленін називав «корисними ідіотами» тих європейців, які симпатизували СРСР. Бажано, щоб українські журналісти тепер не ставали «корисними ідіотами»у цій гібридній війні.