Вадим Карасьов: Опозиція має критикувати, але діяти на випередження

20.05.2016
Вадим Карасьов: Опозиція має критикувати, але діяти на випередження

Вадим Карасьов.

Із політологом Вадимом Карасьовим ми говоримо про останні кадрові призначення Президента Петра Порошенка. Вони шокують своїми «квазіпроцедурами» (як це характеризує Карасьов), але чи існує в нинішній ситуації інший вихід, запитує наш співрозмовник. «УМ» вважає, що вихід міг би полягати у тотальному оновленні всіх гілок влади, але експерт зазначає, що доки ми не почнемо жити за правом та за законом, зміна прізвищ на владному олімпі не дасть бажаного ефекту. З цим можна погоджуватися або ні, але складно примиритися з тим, як легко порушують норми політичної поведінки нинішні можновладці. Про це та про інше — у нашій розмові з Вадимом Карасьовим.

— Пане Вадиме, головною новиною останніх днів є, мабуть, те, що до когорти «своїх» людей у владі (а це і Гройсман, і Гонтарева, і Ситник) Президент Порошенко додав ще й свого, «ручного», Генпрокурора. Як це позначиться на його електоральних перспективах і на ситуації в цілому?

— Президент консолідує свою владу, хоче відновити президентську вертикаль, а вона в нинішніх умовах є більш-менш ефективним інструментом державної влади, бо з іншими поки що нічого не виходить. Альтернатива цьому яка? Або правова держава і верховенство права та закону, або постреволюційний безлад, котрий є об’єктивним процесом, або верховенство держави. Якщо верховенство права не виходить, якщо право поки не є ментальною категорією населення, то для того, щоб відновити бодай порядок (я не кажу — «правопорядок»), потрібно відновити верховенство державної влади. Ось через ці фактори Президент і консолідує владу, що позначилося на останніх кадрових призначеннях, які мали місце в обхід процедури або через «квазіпроцедуру».

— Але ж це, м’яко кажучи, не комільфо...

— Давайте виходити не з огульної, а з конструктивної критики. Ким на сьогодні є Генеральний прокурор? Це фактично не слуга закону, а головний силовик країни. Якщо прокурор не служить закону, а стоїть на перехресті політичних впливів, то що тоді краще: Генпрокурор — людина Президента чи Генпрокурор — людина олігархів? Чи заручник хаотичного плюралізму парламентських сил? Або той, хто перебуває під радикальним впливом вулиці?

— Ні перше, ні друге, ні третє і ні четверте. А нормального Генпрокурора не можна?

— Коли немає правової системи і обирати доводиться з ненайкращого набору альтернатив, чинити доводиться так, як це зробив Порошенко. Погано, що Генпрокурор — людина Президента, але це краще, ніж якби він був людиною олігархів. Бо Президента принаймні обирають, а ці ділять владу неформально. Так що реагувати на це потрібно з належною долею критики, але не робити так, як це прийнято в Україні ще з часів Ющенка, коли разом iз водою (тобто тотальною нерозумною критикою) виливають і дитину. Нам не вистачає терпіння та розуміння. Проте поки ми не сформуємо правову систему, кожен силовик буде більше під впливом політики, аніж під впливом закону.

— Як на посилення президентської вертикалі відреагує опозиція? І та, яка лишилася від Януковича у вигляді Опоблоку, і та, що є демократичною, себто «Батьківщина», «Самопоміч», Радикальна партія Ляшка?

— «Стара опозиція», тобто Опоблок, займе вичікувальну позицію. Бо з якими меседжами вона може вийте до людей? «Повернення у майбутнє»? Тут краще промовчати. «Нова» ж опозиція поводитиметься жвавіше — вона стане використовувати ось цю нашу «недоправову» реальність для вказування на недемократичні кроки Президента в частині, зокрема, останніх призначень. І це теж нормально. Опозиція має бути більш популістичною — в хорошому сенсі слова. Вона має критикувати, але грати на випередження. Зі сторони опозиції має звучати критика влади та її помилок, але не державного курсу як такого.

— Але якщо влада свідомо припускається помилок чи, скажімо ясніше, свідомо порушує закон, то хіба у такого кепського початку може бути позитивний фінал?

— Розумієте, тут усе питання в меті. Як буде діяти Луценко на посаді Генпрокурора? Якщо його просували для того, щоб він захищав владу, то тоді такі методи мають бути засуджені, а це вже — робота опозиції. Але якщо це було зроблено для того, щоб Луценко провадив реформи, а Генпрокуратура ставала інститутом законності, то це вже інша річ. Нова парламентська демократична опозиція повинна моніторити, щоб Генпрокурор просував Україну до модерної європейської держави.

— Призначення Ігоря Гриніва головою фракції БПП несе якесь особливе смислове навантаження? Це означає, що Президент Порошенко, попри розбудову своєї «президентської вертикалі» (як ви це називаєте), розуміє слабкість свого сьогоднішнього становища та готується до дострокових парламентських виборів?

— Готуватися до дострокових виборів потрібно завжди. Призначення Гриніва не має прямої прив’язки до виборів, радше воно має прив’язку до ситуації всередині фракції. Ідейно фракція не є монолітною, це, швидше, партія Президента, аніж партія, яка висуває Президента, як це прийнято на Заході, де партії інвестують у лідерів, а не навпаки. При цьому під «інвестиціями» я маю на увазі не лише банальні фінансові ресурси, а й ідеї, довіру тощо. Нині БПП — партія велика, але вона не має чіткої доктринальної стратегії, тому й переживає зараз такі процеси, які свого часу переживала «Наша Україна». І коли Юрій Луценко, який пішов на роботу в ГПУ, залишив фракцію, Президент був поставлений перед необхідністю кимось його замінити.

— Але чому саме Гринівим — відомим політтехнологом, котрого «підключають» до гри саме в період виборів?

— У Порошенка лава запасних не є довгою. Не буде ж він призначати тих, хто уособлює крайні позиції, наприклад Кононенка, з одного боку, або Лещенка — з іншого? Йому потрібна була якась центристська фігура, котра могла б з’єднувати фракцію, і Гринів був найбільш прийнятною кандидатурою. Принаймні кращих на сьогодні в БПП немає. А те, що він відомий політтехнолог, то це вже інша річ — він призначений не через цю свою якість, а через те, що Президент йому довіряє. Але це не означає, що до виборів ніхто не готується — це не так. Зараз найсуворіший екзамен проходять саме провладні партії. Всі хочуть результату тут і зараз, так було і в середині 2000-х, після Помаранчевої революції. Але і політикам, і громадянам слід більш тверезо та менш романтично дивитися на сучасний стан речей. Дуже складна та важка дорога лежить до реалізації української мрії.

P. S. А тим часом стало відомо, що Віталій Кличко невдовзі залишить посаду голови партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність». Формальна причина — Кличко є головою КМДА, а відтак не може поєднувати роботу держслужбовця з керівництвом політичною силою. Однак київську адміністрацію мер столиці очолив понад півроку тому, питання ж його сумісництва було актуалізовано тільки зараз. У лавах БПП гряде велика чистка, політичного «баласту» вожді блоку будуть позбуватися — це очевидна річ. А отже, вибори таки, мабуть, не за горами.