Кузя — модний московський дiджей.
«Гади» повертаються! Безперечно, найкращий український гурт початку 90-х нещодавно оголосив про намір дати перший концерт після 9 років мовчанки. Дарма, що буде він всього один — вже сам цей виступ реально претендує на те, аби стати подією номер один цієї музичної осені. Дарма, що то не буде їхнiй сольний виступ — головне, що величезна армія прихильників цієї чудової команди знову (а хто й уперше, як автор цих рядків) побачить виступ своїх кумирів.
Спеціально для читачів «УМ» планами на майбутнє, а також спогадами про минуле та роздумами про теперішнє ділиться «київська філія» «Братів Гадюкіних» в особі Ігоря Мельничука та Павла Крохмальова.
— Перше запитання, яке зараз найбільше цікавить ваших шанувальників, стосується інформації про концерт. Якщо він справді буде, то коли і де?
— Ігор Мельничук: Концерт, швидше за все, відбудеться у першій половині листопада. Орієнтовно в Палаці спорту, але це ще не ясно, поки ведуться переговори. Можливо, будуть гості, провідні колективи України. Сподіваюсь, що виступлять «ВВ», «Океан Ельзи», «ТНМК», Мирослав Кувалдін, Ані Лорак. Я зараз не можу точно сказати, хто там буде напевне. Поки що триває організаційний період.
— Тобто це не буде виступ суто «Братів Гадюкіних» після 9 років мовчанки?
І. М.: — Буде. Перша частина — це будуть гості, які виконуватимуть наші пісні, а друга — виступ самих «Гадюкіних», який триватиме приблизно годину.
— А ви не боїтеся порівняння з «Лед Зеппелін» в їх останні роки? Глядачі будуть очікувати такого ж виступу, які ви давали на початку 90-х?
Павло Крохмальов: — Дуже дякуємо (сміється).
— Я маю на увазі, чи не страшно через стільки років знову повертатися на сцену?
П. К.: — Страшно, звичайно, страшно. Але не помиляється тільки той, хто нічого не робить.
— В якому складі ви будете виступати?
І. М.: — У тому, яким ми писали останній альбом. Нікого нового не беремо.
П. К.: — Хіба що запросимо потужну духову секцію «Джанкой бразерс». Це люди, яких ми любимо та поважаємо як професіоналів у своїй справі.
— Коли саме виникла ідея зробити цей концерт?
І. М.: — Вона весь час витала в повітрі. Нам було простіше порівнювати себе з тими ж «Лед Зеппелін», ніж казати: «А можливо, ми колись зберемося». Це все породжує якісь чутки та сподівання у нас, у людей. Зараз це більш серйозно.
Ми зiдзвонилися між собою і вирішили виступити.
— Чим ці 9 років займалися інші учасники вашого гурту?
І. М.: — Кузя (Сергій Кузьмінський, вокаліст «братів») в Москві, зараз є успішним діджеєм. Йому там дали якогось слоника, кришталевого, здається, як найкращому діджею. Він там дуже успішний, у принципі, так само, як наша студія, що розрослась від якихось маленьких клавішів та маленької кімнатки до того, що зараз у нас є.
— Чи будуть концерти в інших містах, у Львові, наприклад?
І. М.: — Навряд чи.
— Тобто, це може стати останнім виступом «Братів Гадюкіних» у їхній історії?
І. М.: — Можливо.
П. К.: — Але зарікатися не будемо.
— Як ви думаєте, хто прийде на ваш концерт?
П. К.: — Думаю, що буде різна публіка. Сподіваюся, що, в переважній більшості, то будуть люди, які по-доброму ставляться до нашої творчості, нашого гурту.
Напевно, будуть такі, які прийдуть для того, щоб потім сказати: «А от раніше було краще». Хоча від цього ніхто не застрахований. Яка різниця, будемо ми схожі на «Гадюкіних» десятирічної давнини, чи стали зовсім іншими за цей час. Головне тільки те, що ми хочемо сказати на цей момент людям, які нас пам'ятають і люблять.
— Ви зараз проводите якісь репетиції разом?
І. М.: — Ми зберемось десь за три тижні до концерту. Думаю, що цього часу вистачить, аби знову зігратися.
— Багато чуток ходило навколо розпаду «Братів Гадюкіних»: казали і про те, що ви себе вичерпали, і що у вашого вокаліста Кузі проблеми з наркотиками, та ще багато іншого. В чому ж була основна причина?
П. К.: — Справа в тому, що «Гадюкіни» ніколи не розпадались, вони просто припинили концертну діяльність. Наш гурт — це певна формація, яка вдало виникла в потрібному місці в потрібний час. І слава Богу, що так сталося.
Потім гурт досягнув такого стану, коли нам потрібно було його передумати і на час зупинитись.
І. М.: — Не секрет, що в той час, коли ми припинили виступати, економічна ситуація в Україні була досить поганою. Нас було 11 чоловік у гурті, і так їздити по концертах на той час було досить важко. Грошей зароблялось недостатньо і економічно група себе не виправдовувала. А давати по 20-30 концертів на місяць, аби заробляти якісь невеликі гроші, ми теж не могли. Це було дороге та збиткове «підприємство».
П. К.: — Тим більше, принциповою позицією було те, що ми жодного концерту не
дали під фонограму. Самі розумієте, що таке концертний райдер, витрати на перевезення, встановлення апаратури. Це все виливалось в досить велику суму.
І. М.: — Були пропозиції їздити п'ятьом під «фанеру», ми казали: «Нє, нас в гурті одинадцять, і ми виступаємо тільки таким складом і лише вживу».
Зараз зовсім інакше. У колективів, які перебувають у першій десятці, ситуація з фінансами краща.
П. К.: — У нас інститут шоу-бізнесу, як не гучно це звучить, вже в певній мірі розвинувся.
— Свого часу з'явилася інформація, що ви маєте намір зробити спільний проект з Вікою Врадій.
І. М.: — Вона в нас була в гостях, і ні про які проекти ми не говорили. Але чому б ні. Ми завжди відкриті для хороших людей. Я місяць тому грав зі Скрипкою на Співочому полі, дуже приємно було.
— А за ці 9 років не було ідеї створити альтернативну команду, набрати музикантів і грати якусь музику?
І. М.: — У нас ніколи не було думки спекулювати на імені «Братів Гадюкіних», тобто збирати якусь групу, не маючи всіх учасників. Зараз ми маємо два проекти, які поступово будемо втілювати в життя, але тут не стоїть питання бізнесу, ми, швидше, робимо це для себе.
— А які саме проекти?
І. М.: — Є техно-проект і проект блюзовий. І там, і там вже є десь по 6 композицій.
П. К.: — Воно ще не оформлено до того стану, яким він має бути, і про це ще рано говорити.
І. М.: — І це в будь-якому разі не буде йти під іменем «Гадюкіних». То буде якась третя назва.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
