Долі, розщеплені на атоми

22.04.2016
Долі, розщеплені на атоми

Чорнобильська територія після аварії. (телеканала «1+1».)

Світлана Усенко, телеведуча та автор сценарію нового фільму «Розщеплені на атоми», знімаючи стрічку, прагнула одного: аби наш соціум став уважнішим до тих, кого безпосередньо торкнулася ця біда. Цього разу авторка не запрошувала в кадр ні політиків, ні вчених — надала слово тим, хто найбільше постраждав від катастрофи.

Свій фільм вона починає так: йде своєю Чорнобильською вулицею, де розташовано меморіал героїв-чорнобильців, і вголос роздумує, чому про це місце в Києві згадують лише один раз на рік — 26 квітня. Це третій фільм Світлани Усенко, присвячений чорнобильській темі. Перший мав назву «Кипучий реактор», другий — «Загублений світ». У першому, який знімала до 10-річчя трагедії, тележурналістка прагнула дослідити причини аварії. Вивчала всі можливі й неможливі версії цієї катастрофи. У тому числі й версію про те, що причиною аварії могли бути диверсія чи землетрус.

«Цього разу на мене дуже вплинула книжка Світлани Алексiєвич про Чорнобиль, — розповідає Світлана. — Я проплакала, читаючи її, і зрозуміла, що потрібно робити фільм зовсім про інше: не версії катастрофи шукати, не винних у тому, що сталося, називати, не про дурість українських політиків говорити, які мільярди народних грошей поховали в саркофагах... Я зрозуміла, що потрібно зробити фільм про людей, які найбільше постраждали від цієї трагедії. Усіх їх об’єднує те, що за одну ніч їхнє життя зламалося, а долі неначе розщепилися на атоми. Тож в основу фільму покладено реальні історії, які ми реконструювали з допомогою акторів».

Зйомки нового телефільму тривали з кінця листопада минулого року. Тож так вийшло, що «чорнобильські» місяці — квітень і травень — не потрапили в кадр, і знімальній групі довелося перенести акцент на інтер’єрну зйомку. Як розповідає Світлана Усенко, першу героїню майбутнього фільму їй підказала своєю книжкою про Чорнобиль письменниця Світлана Алексiєвич. Це — Людмила Ігнатенко, дружина пожежного, який загинув у перші дні після аварії. Дуже непросто було вмовити її на дуже болючі спогади тридцятирічної давнини.

Такі ж складнощі були і з директором ЧАЕС Віктором Брюхановим. Світлана впевнена, що історія цієї людини також вразить глядача. «Брюханов — людина совісті: до свого арешту він не залишив станції, бо вважав, що тонучий корабель покидають лише щури, — розповідає Світлана Усенко. — Його дружина розповіла подробиці про те, як він сидів у колонії, як над ним знущалися інші засуджені, як вони тицяли пальцем і казали: «Це той, хто підірвав Чорнобиль». У фільмі ми реконструювали всі ці подробиці з допомогою акторів. Зараз Віктор Петрович уникає спілкування з журналістами, бо дуже погано себе почуває. У фільмі ми показали, в яких умовах він тепер живе. Той, кому перед аварією збиралися вручити зірку Героя соціалістичної праці, хто мав прекрасну чотирикімнатну квартиру у Прип’яті, тепер живе на мізерну пенсію у скромній квартирі».

Глядач познайомиться і з долею вертолітника, який у перші дні після вибуху зі свого гелікоптера закидав реактор піском, і з долею шахтаря, який у полотняній робі разом зі своїми побратимами-шахтарями копав траншею під реактором...

Телефільм покажуть у день 30-річчя аварії на ЧАЕС на каналі «1+1». Найвищою оцінкою своєї роботи Світлана Усенко хотіла б бачити одне: аби в соціумі почали звертати щиру, непідробну увагу на чорнобильців. «Я була б дуже рада, — каже тележурналістка, — аби після перегляду мого фільму до чорнобильців підходили і запитували: «Чим я можу вам допомогти?». Це для мене — програма-мінімум. А програма-максимум полягала б у тому, щоб висновки робили і політики, і уряд. Тоді вони допустили багато помилок. Та й тепер допускають не менше...»