Система всіляко пручалася

15.03.2016
Система всіляко пручалася

Правозахисник Олександр Зяблов (праворуч) і суддя Дмитро Чулінін (ліворуч) на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сиділи поруч.

Минулого місяця Указом Президента Петра Порошенка було звільнено з посади суддю Бабушкінського райсуду Дніпропетровська Дмитра Чулініна. Напередодні у нього сплив п’ятирічний термін відтоді, як він одягнув суддівську мантію. Проте підстави для звільнення були прозаїчні — за порушення присяги судді. Вочевидь Дмитро Чулінін у це не повірив, бо вже 22 лютого прибув на засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для проходження кваліфікаційного оцінювання для обрання суддею... безстроково. Але йому відмовили. Причому формулювання для цього знайшлося досить своєрідне — втрата статусу судді є основою для припинення проведення стосовно Чулініна первинного кваліфікаційного оцінювання. За кадром лишилася історія цього прецеденту, творцем якого є дніпропетровський правозахисник — пенсіонер Олександр Зяблов. Зусилля, витрачені ним для того, щоб вищезазначений президентський Указ від 16 лютого все ж став реальністю, варто сприймати за маленький подвиг. Про цей прецедент пан Зяблов розповів «Україні молодій».

«До Києва за свій рахунок довелося з’їздити аж 5 разів»

— Олександре Євгеновичу, що вас спонукало взятися за окремо взятого суддю?

— Я хоч і не маю диплома юриста, але правозахистом займаюся давно. Отож у цій царині набачився всього. Утім навіть мене вразила доля подружжя пенсіонерів Володимира Андрійовича і Алли Іванівни Макарових. За їхніми словами, суддя Чулінін постановив в інтересах одного з учасників їхнього цивільного спору неправосудне за своєю суттю рішення. Здавалося б, це ще не трагедія. Адже є вищі судові інстанції для оскарження такого рішення. Але надалі почало відбуватися щось незбагненне — два (!) роки суддя Чулінін не давав позивачам Макаровим ознайомитися з їхньою ж цивільною справою. Тільки до Вищої кваліфікаційної комісії суддів вони із заявами про притягнення цього служителя Феміди до відповідальності зверталися 6 разів! А ще ж була маса звернень до прокуратур усіх рівнів. У відповідь пенсіонери отримували тiльки відписки. Коли ж я долею Макарових перейнявся, вирішив будь-що довести питання до логічного кінця. Не повірите: до Києва довелося за власний кошт з’їздити аж 5 разів. Двічі — на засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККСУ) і тричі — до Вищої ради юстиції (ВРЮ). Із усіма членами цих високоповажних інституцій ми тепер знайомі особисто.

— Коли ж крига скресла?

— Формально 20 лютого 2014 року, коли ВККСУ відкрила дисциплінарне провадження за чотирма скаргами на неправомірну поведінку суддів з 283 (!) звернень. У тому числі й стосовно судді Чулініна. Але знову все стало гальмуватися. Досвід підказував, що таке зволікання може переслідувати мету врятувати суддю від неприємностей. Бо притягнути служителя Феміди до дисциплінарної відповідальності можна тільки протягом року від дня вчинення відповідного діяння. Отож зволікання тут, як кажуть, смерті подібне. І ми з Макаровими стали домагатися того, щоб ВККСУ рішення щодо судді Чулініна все ж прийняла. Я, наприклад, звертався до кожного члена комісії окремо. При цьому конкретно вказав на одного з них, який, за наявною інформацією, Чулініна захищатиме, бо той і суддею став великою мірою завдяки йому.

— І що, спрацювало?

— Спрацювало. Але яких неймовірних зусиль це нам коштувало! Отож 5 лютого 2015 року на засідання ВККСУ ми прибули разом із суддею Чулініним. Зрештою, мої доводи виявилися вагомішими за його аргументи. Вищій раді юстиції було рекомендовано звільнити Дмитра Георгійовича за порушення присяги.

— Але ж чому процес настільки затягнувся?

— Тому що cистема всіляко пручалася. Та й суддя Чулінін, думаю, був переконаний, що система його захистить. Тому продовжував судити, ніби нічого не сталося. І деякі його процесуальні рішення за цей період, м’яко кажучи, дивують. Наприклад, справа злочинного угруповання у складі шести чоловік на чолі з відомим у Дніпропетровську підполковником міліції, члени якого організували незаконну діяльність мережі гральних закладів. Суддя Чулінін спершу змінив головному фігурантові запобіжний захід — з утримання під вартою на домашній арешт. А потім, дотягнувши розгляд справи до останнього дня своєї каденції, банально втік з нарадчої кімнати. І таких випадків у нього — хоч греблю гати.

Судді — немов таргани — судити при світлі не можуть

— Але ж як вам цю систему вдалося здолати?

— Думаю, завдяки Євромайдану і Небесній сотні. Серед європейських цінностей визначальну роль відіграє правосуддя, а не «кривосуддя», яке стало в Україні ледь не цілісною системою. Змінилися склади ВККСУ і ВРЮ, які не захотіли сприймати Чулініна за «свого».

— Але чи справді можна говорити про зміни кардинальні? Сайт ВККСУ повідомляє, що з сотень звернень дисциплінарні провадження відкривають лише щодо одиниць. І не факт, що усіх їх притягнуть до дисциплінарної відповідальності...

— На моє переконання, десь 60 відсотків звернень до ВККСУ чи ВРЮ заслуговують на те, щоб служителі Феміди були притягнуті за ними щонайменше до дисциплінарної відповідальності. Але притягують усе одно лише декого... Бо ВККСУ і ВРЮ, незважаючи на серйозні зміни, продовжують залишатися дітищами системи, яка «своїх» не здає. Простіше взяти суддю на «гачок» у вигляді відкриття дисциплінарного провадження щодо нього, щоб надалі він був слухняним і покірним.

— Але ж є ще й стаття 375 ККУ, за якою суддю можна притягнути і до кримінальної відповідальності за завідомо неправосудне рішення. На ваш погляд, який відсоток суддів заслуговує на покарання за нею?

— 90 відсотків, не менше. Бо кваліфікуючою ознакою цієї статті є насамперед те, що фактичні відомості, викладені у судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам. Але система тут ще непоступливіша, бо ст. 375 ККУ є фактично «мертвою». Якщо і доходить до кримінальної відповідальності за нею, то або слідчі суддю «прикриють», або свої ж колеги — судді... Але й це ще не все. Згідно з чинним КПК, ніхто не має права не відкривати кримінальне провадження за заявою про кримінальне правопорушення, тоді як насправді такі провадження відкривають десь у третині випадків. І все одно 80 відсотків таких відкритих проваджень будь-якими шляхами «заникують».

— Отож злочинність у мантіях квітне буйним цвітом? Який же вихід?

— Насамперед, суддя повинен бути повноправним членом громади, готовим будь-коли звітувати перед нею за свої рішення і дії. У нас же служителі Феміди — немов ті таргани — при світлі судити не можуть.

Куди не кинь, там і клин

— Проект змін до Конституції, схвалений КСУ, передбачає створення нової гілки влади — Вищої ради правосуддя, яка відбиратиме всіх суддів на конкурсній основі, а також контролюватиме призначення, просування по службі і звільнення прокурорів...

— Тут знову, як кажуть, куди не кинь, там і клин. Передбачається, що Вища рада правосуддя складатиметься з 21 члена, десять з яких обиратиме з’їзд суддів, по два призначатимуться Президентом України, Верховною Радою, з’їздом адвокатів, Всеукраїнською конференцією співробітників прокуратури, а також з’їздом юридичних вишів і наукових установ з числа вчених-правознавців. Усі ці люди, як не крути, є і залишаються людьми системи. Але де представники громадськості — правозахисники, оті «ненормальні», яких вистачає в кожному місті чи районі, що життя своє присвятили боротьбі за утвердження закону, не отримуючи від держави за це жодних привілеїв? Адже, згідно з Конституцією України, джерелом влади є не Президент, не Верховна Рада, не судді, прокурори і навіть не адвокати, а народ. До речі, у Сингапурі, який став заможною і процвітаючою державою, судову систему реформували дуже просто — її, стару, подібну до нашої нинішньої, банально ліквідували, а створили принципово нову, насамперед з правозахисників і чесних адвокатів, яким не соромно дивитися громаді в очі.

Щоб змінити судову систему кардинально, потрібно усвідомити одне. Сьогодні українські суди є реальною загрозою національній безпеці держави і суспільства, оскільки спроможні паралізувати своїми рішеннями інші гілки влади й органи місцевого самоврядування, є головним механізмом корупції та розправи з невгодними, але при цьому практично ніякої відповідальності не несуть. Потрібно створити таку систему, щоб кожен суддя знав, що за неправосудне рішення він понесе найсуворішу вiдповiдальнiсть. А так усе виходить за принципом «Васько слухає та їсть». Варто заглянути на сайт ВККСУ і побачити, що про своє бажання взяти участь у переатестації заявили і екс-суддя того ж Бабушкінського райсуду Дніпропетровська Микола Бібік, який глибокої ночі з 26 на 27 січня 2014 року арештовував «пачками» мирних громадян, яких ні за що ні про що хапали на вулицях, і навіть скандально відомий по справі Тимошенко у Печерському райсуді Києва Родіон Кірєєв... Хіба це не зухвальство?

Погодьтеся, той шлях до звільнення лише одного окремо взятого судді Чулініна, який ми пройшли разом iз подружжям Макарових, під силу навіть не одиницям. Система ж, для якої саме слово «закон» є такою собі Фільчиною грамотою, бо «вищу юридичну силу» продовжують мати ті ж «понятія», за що ми так нещадно картали «злочинний режим Януковича», залишається цілісною і непорушною. І це справді страшно. За що ж тоді ми стояли на Майдані? За що загинула Небесна сотня?

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>