Хто на що здатен

Думається, шанувальники спорту добре пам’ятають масштабну кампанію, яку кілька років тому вів борцівський світ за збереження свого виду в олімпійській сім’ї. Тоді, категорично протестуючи проти виключення боротьби з програми Олімпійських iгор, яке, за задумом Міжнародного олімпійського комітету, мало статися в 2020 році, світовій борцівській спільноті довелося піти не тільки на реорганізацію керівного органу. Серйозного реформування також зазнав і змагальний регламент, як у питанні суддівства, так і в кількості олімпійських вагових категорій.

«Полювання» на ліцензії

Якщо, приміром, на Олімпіаді-2012 у Лондоні медалі розігрували в семи «вільних», семи «класичних» та чотирьох «жіночих» категоріях, то в Ріо-де-Жанейро між кожним борцівським видом буде паритет. І для борців вільного, й для греко-римського стилю, як і для жіночої боротьби, підготовлено по шість комплектів нагород. На минулорічному чемпіонаті світу в Лас-Вегасі, який був першим і головним етапом олімпійської кваліфікації, українській збірній вдалося здобути п’ять із 18 перепусток. На «мундіалі» наші «класики» виконали половину кваліфікаційної справи. Три здобуті ліцензії стали результатом золотого фінішу Жана Беленюка (вагова категорія — до 85 кг) та бронзових подіумів Дмитра Тимченка (до 98 кг) й Олександра Чернецького (до 130 кг). Натомість у вільній та жіночій боротьбі Україна наразі має лише по одній перепустці до Ріо, які для збірної торік у США вибороли Павло Олійник (до 97 кг) та Юлія Ткач (до 63 кг).

Наразі українські борці активно готуються до розширення свого представництва на ХХХІ літніх iграх. Аби потрапити до Ріо, загалом буде у них іще три спроби — попереду одна, так звана європейська, кваліфікація й два відбори планетарного рівня. Першою можливістю «розім’ятися» й показати наставникам усі свої найкращі якості для вітчизняних борців став Міжнародний київський турнір. Після дворічної перерви він зібрав чималу кількість знаних спортсменів, у тому числі й з Ірану та США, й дозволив нашим наставникам за його підсумками сформувати збірну для участі в чемпіонаті Європи, який iз восьмого березня триває в Ризі. Як зазначив головний тренер збірної вітчизняних «вільників» Руслан Савлохов, для одних його підопічних — перший номер яких у своїй категорії не обговорюється — континентальна першість стане розминкою перед олімпійською кваліфікацією, інші ж його вихованці «мають показати, чого вони варті».

«Синьо-жовта» ефективність

Незважаючи на ветеранський вік у 32-річного Ібрагіма Алдатова (до 86 кг), у збірній досі немає рівноцінного конкурента. Руслан Савлохов без обговорення називає цього дворазового чемпіона світу (2006, 2013), як і лідера найважчої категорії Алена Засєєва (до 125 кг), учасником майбутнього відбору на Ігри-2016. Натомість в інших вагових дивізіонах у наставника, схоже, однозначних рішень наразі немає.

У столиці Латвії Алдатов знову підтвердив статус безальтернативного лідера української збірної у своїй ваговій категорії. Нехай уродженець Північної Осетії і не зміг виграти перше в кар’єрі європейське «золото», без престижної нагороди він не залишився. На шляху найтитулованішого представника нашої збірної до золотої вершини в півфіналі став майбутній чемпіон — росіянин Шаміль Кудіямагомедов. Але в поєдинку за «бронзу» свій шанс на втішний приз Алдатов не змарнував, легко розібравшись із вірменином Шаміром Атіяном (10:2).

Представники російської вільної боротьби ще у двох категоріях перервали переможний шлях українських візаві. Проте якщо успіх Гаджимурада Рашидова в фінальній сутичці з Андрієм Яценком (до 57 кг) вплинув лише на якість дорогоцінного металу, який молодий львів’янин отримав на церемонії нагородження, то Валерію Андрійцеву (до 97 кг) після поразки Анзору Болтукаєву в півфіналі (5:8) узагалі не вдалося потрапити на п’єдестал. Засмучений невдачею призер Олімпіади-2012 програв і наступний свій поєдинок, «віддавши» «бронзу» грузинові Еліжбару Одікадзе (1:3). Достатньо підстав завершити ЧЄ-2016 з медаллю мав і наш Семен Радулов (до 65 кг), але у вирішальній сутичці втішного турніру мінімально поступився азербайджанцю Агагусейну Мустафаєву (4:5).

Водночас у жіночій боротьбі наші повпреди демонструють дещо вищу, ніж чоловіки, ефективність, здобувши за два дні три з чотирьох можливих нагород. У двох випадках українки впритул наближалися до золотої медалі, але у фіналі категорії до 60 кг чинна чемпіонка світу Оксана Гергель поступилася представниці Фінляндії Петрі Маріт Оллі (2:8), а бронзова призерка «мундіалю»-2015 Юлія Ткач за додатковими показниками програла першість латвійці Анастасії Григор’євій.

Неабияку силу духу та майстерність продемонструвала Юлія Хавалджі-Благиня. Програвши вже на старті змагань (в 1/8 фіналу) майбутній віце-чемпіонці, білорусці Ірині Курочкиній, українка не зламалася й упевнено виграла втішний турнір, по черзі здолавши іспанку Санчес-Рамірес (12:11) та молдованку Наталію Буду (5:2).

А от Олександра Когут (до 48 кг) повторити бронзовий шлях Благині не змогла. Після програшу в дебюті турніру його майбутній переможниці — Марії Стадник із Азербайждану — поступилася українка й на початку шляху до «малого фіналу», програвши росіянці Валентині Іслямовій (2:7).