Держава — кому мати рідна, а кому мачуха

Подорожуючи в 94-му Польщею, довелося якось заночувати в оселі молодої родини. Красивий котедж, у модерновій вітальні потріскували полінця в коминку, але затишку вони не додавали — була пізня осінь, а будинок іще не опалювався (вночі від холоду мене врятувала тільки пухова ковдра). Зайшла мова про життя-буття. Поляки спитали про мою зарплатню і були дуже здивовані, як можна прожити на 35 доларів на місяць (хоча на ті часи у мене була ще досить непогана зарплата). Але ще більше здивування у них викликало те, скільки ми платили на той час за «комуналку» — справжні копійки. На той час у Польщі, щоб обігріти середній двоповерховий котедж, щомісяця потрібно було витрачати у середньому 100 доларів. «Ось у нашої сусідки-пенсіонерки діти роз’їхалися світами у пошуках кращої долі, чоловік помер, то вона 8 місяців у році економить зі своєї пенсії на всьому, щоб 4 місяці підтримувати сяку-таку температуру в будинку, аби не замерзнути», — розповіли мені господарі. Про соціальні виплати взагалі не йшлося.

Схожа ситуація склалася у моєї далекої родички, яка проживала у Брукліні, США. Діти також пороз’їжджалися, чоловік помер, податок на нерухомість непідйомний, та й утримувати триповерховий будинок — справа недешева. Тож і вирішила моя американська родичка продати своє родове гніздо, придбати невеличку затишну квартирку, а на решту грошей — безбідно доживати віку.

Спитаєте мене, до чого тут усі ці історії? Та до того, що в країнах, про рівень життя в яких ми можемо тільки мріяти (у тій-таки Польщі, вже не кажучи про Північну Америку чи Європу), держава не виступає в ролі патронажної сестри, яка буде все життя підтирати сопельки під носом у недорослів, як це робить сьогоднішній наш уряд. Підсаджуючи населення на субсидійну голку, держава прищеплює патерналізм своєму народу, відбиваючи навички і бажання бути господарями свого життя, не залежати від подачок того чи іншого уряду. Звиклий до дотацій, субсидій та субвенцій Донбас досить незлецько почувається сьогодні (маю на увазі не підконтрольні Україні його території), не сплачуючи «комуналку» (хай Україна платить — ми ж її годували). Привчивши населення до субсидій, ми можемо отримати новий клас нахлібників, які також думатимуть — хай багаті платять. Тут не йдеться про пенсіонерів — субсидії на комірне їм як платили, так і платитимуть (хоча й тут є чимало запитань, скажімо: чому бабуся чи дідусь, проживаючи самотньо в трикімнатній квартирі, а насправді «утримуючи» її для дітей чи онуків, повинні отримувати субсидію тільки тому, що в них маленька пенсія, а молода родина з дітьми, яка тулиться в однокімнатному помешканні, її не отримує, тому що зарплата дозволяє!). А як бути з тими молодими здоровими людьми, які, проживаючи в чималеньких будинках чи квартирах, придбаних батьками, та маючи маленьку зарплатню, бо «пахати» нема дурних, також претендують на субсидії? Тим паче що маленькі зарплати сьогодні майже в усіх, а у конверт (у якому видають решту зарплати) ніхто не загляне. Роздавати ліворуч і праворуч субсидії — це все одно, що роздавати безкоштовні талони на бензин власникам «Порше» чи «Феррарі», адже якщо були кошти на придбання таких авто (читай — помешкань), то знайдуться й на утримання.

Щось не чула ні раніше, ні тепер, щоб у країнах колишнього так званого Варшавського договору, вже не кажучи про західноєвропейські, населенню виплачували субсидії — тобто подачки. Особисто мене сама думка піти в ЖЕК оформити субсидію (хоча доходи, якщо їх так можна назвати, цілком дозволяють зробити це у законний спосіб) принижує мою гідність. З іншого боку: я вклала чимало власних коштів для теплозбереження у власній квартирі, сплачую податки до держбюджету, 100-відсотково оплачую тарифи за «комуналку», то чому із цього ж бюджету вихолощують 24 млрд. грн. (у тому числі й за мій рахунок) на субсидії, покриваючи ними та завищеними тарифами витрати доморощених газових магнатів? Спрощена система отримання субсидій (заповнив анкету — й отримуй субсидію, а хто там буде перевіряти через податкову всі ті мільйони заяв) — шлях до банкрутства держави. Я не спеціаліст у комунальній сфері, але й на мій «хлопський» розум ясно — треба терміново змінювати системи виплат і необґрунтовані завищені тарифи. Перед виборами до місцевих рад погаласував тарифний майдан та й затих, бо відпала така необхідність у політиків. Але цю тему аж ніяк не можна замовчувати...