Чверть століття минуло, як відійшов у вічність гончар Гаврило Пошивайло— відомий в Україні творець народної кераміки другої половини ХХ століття. Народився він у родині потомственного гончаря-посудника, кустаря-середняка Ничипора Пошивайла й гончарки Ганни (у дівоцтві Оначко), батько якої був відомим опішнянським цегельником. Дід Тарас виготовляв полив’яний посуд, баба Килина ліпила дитячi іграшки. Представники родини Пошивайлів займалися гончарством щонайменше з ХVIII століття.
Після закінчення семирічки Гаврило Пошивайло навчався в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (1937). Основи гончарного ремесла перейняв від батька. Працювати з глиною почав дуже рано. Першими виробами стали свистуни, пізніше опанував виготовлення на гончарному крузі «монетки» — глиняного посуду для забав дітям. Працював спочатку як гончар-кустар, потім гончарем «Художнього кераміка» (артілі, промартілі, заводу) і творчим майстром заводу «Керамік». Після виходу на заслужений відпочинок гончарював і ліпив глиняну іграшку до останнього місяця свого життя.
Гаврило Пошивайло — майстер широкого діапазону. У гончарстві не було такого, чого б не зумів зробити, і не просто зробити, а й вкласти в дивовижні глиняні творіння широчінь розкриленої душі, зберігаючи кращі традиції опішнянського гончарства. Виготовляв мальований посуд: горщики, глечики, вази, куманці, миски, тарелі; зооморфний посуд (барани, леви, бики, птахи), ритуальні вироби (куришки, свічники), декоративну антропоморфну скульптуру на теми народного побуту — барині, вершники. Уперше в українському гончарстві створив сюжетні композиції на теми Сорочинського ярмарку, гоголівських героїв. Коли митець сідав за гончарний круг, час немовби зупинявся: і круг не рипів, а співав, відлунював радістю народження глиняного дива.
В Опішнi побутував звичай: вироби чоловіка-гончаря мусили пройти через руки дружини-малювальниці. Явдоха Данилівна Пошивайло (в дівоцтві Бородавка) оздоблювала твори чоловіка рослинними й зооморфними декоративними композиціями. Майстер був надзвичайно вимогливий: «Краще, ніж моя баба, мені ніхто не вгодить», — говорив Гаврило Ничипорович (переповідав професор Леонід Сморж).
Творчі досягнення митця відзначено почесним званням «Заслужений майстер народної творчості Української РСР», численними нагородами виставок, конкурсів і симпозіумів. Гаврило Пошивайло був членом Спілки художників СРСР із 1970 року. Його твори експонувалися на художніх виставках за кордоном: у Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, США, Угорщині, Норвегії, представляючи у світі мистецтво України.
Колишню Арку дружби народів у Києві Міністерство культури України визнало такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих памʼяток України. Монумент втратив статус памʼятки історії і тепер його можна демонтувати. >>
Пункт закону про медіа, який посилює вимоги щодо використання державної мови в ефірах українськомовних програм набере чинності 17 липня. Він допускатиме іноземні мови на телебаченні лише у вигляді окремих слів чи виразів. >>
У Львові завершився архітектурний конкурс на проєкт меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вулиці Іллі Мечникова. Переможцями стала команда архітекторів з Хмельницького — Віктор Голубєв та Дмитро Райфшнайдер. Конкурс тривав три місяці. >>
Нарешті у кінотеатрах з 9 травня можна подивитися художній фільм «Будинок «Слово». >>
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
У Черкаському обласному музеї «Кобзаря» тамтешня колекція мистецької шевченкіани збагатилася ще однією картиною — портретом Тараса Шевченка. >>
