Що читають кремляді?

17.11.2015
Що читають кремляді?

В часи «останньої битви Київської Русі з Золотою Ордою» (Г.Каспаров) варто хоча б побіжно оглянути книжковий світ Московського улусу. А що нинішня РФ не має нічого спільного з Київською Руссю, нещодавно підтвердив Голова Ради муфтіїв Росії Равіль Гайнутдін. Виступаючи в Москві на відкритті найбільшої в Європі мечеті, він прямо сказав, що нинішня Росія — спадкоємниця не лише СРСР, а й Золотої Орди. В російській науці і суспільній свідомості після державного указу заборонене поняття «монголо-татарське іго», хан Батий уже став «Батею»...

Але то тема окремої розмови, ми ж лише зупинимось на книжках про самого президента Росії В.Путіна, адже, певно, в жодній державі світу так про свою першу особу не перетруджувались автори. Все почалося з автобіографічної книжки самого В.Путіна «Від першої особи» (1999). А потім — ніби греблю прорвало! Є серед них уже і трилогія московського журналіста А.Колесникова: «Я Путіна бачив», «Мене Путін бачив», «Побачити Путіна і померти». А відомий ще з часів дисидентських і перебудовних Рой Мєдвєдєв написав про свого лідера аж шість книжок; остання, десь сторінок під п’ятсот, вийшла у серії «Жизнь замечательных людей», де досі писали лише про видатних — померлих (навіть про Ю.Гагаріна книжка в «ЖЗЛ» вийшла вже по смерті). Але дивуватися годі — все більше росіян закидають інстанції петиціями визнати свого президента святим. У Москві готується «круглий стіл» на тему божественної суті В.Путіна під егідою Дмитра Цоріонова, погромника виставок модерного мистецтва в Росії.

Трапляються випадки поза межами здорового глузду і кримінального права. Видавництво «Алгоритм» анонсувало книжки 20 авторів про В.Путіна, але коли вийшла книжка Люка Гардінґа «Ніхто крім Путіна», стався міжнародний скандал. Англійський журналіст, автор книжки про Росію «Мафіозна держава» (з 2011 року нев’їзний до РФ), оголосив, що він її не писав. Злодійкуватий проект помер. І на виході вже була книжка патріарха світової політики Г.Кіссінджера «Зрозуміти Путіна», яку за нього вже хтось написав...

Ми не знаємо, які книжки складають особисті бібліотеки російських керівників. Та аналізуючи їхні виступи, можна зрозуміти, що вони уважно перечитують. Візьмемо одкровення прем’єра Д.Мєдвєдєва після початку війни у Сирії: «Ми захищаємо народ Росії від загрози тероризму, тому що краще робити це за кордоном, ніж боротися з тероризмом всередині країни». Зіставляємо: «Ми захищаємо народ Німеччини від загрози більшовизму, тому що краще робити це за кордоном, ніж боротися з більшовизмом всередині країни» (А.Гітлер, 1939 рік). Щодо виступів В.Путіна після анексії Криму, де абсолютні паралелі з промовами А.Гітлера після анексії Судет, уже писали десятки авторів.

У нинішньому Криму, ніби спеціально для президента РФ, видали підручник «Города Новороссии», куди повидряпували з усіх довідників дані про обласні центри південно-східної України: Луганськ, Донецьк, Одесу, Херсон, Дніпропетровськ, Миколаїв, Запоріжжя, Харків. А російська Академія наук підготувала двотомник «История Новороссии». Аж тут В.Путін, одержавши одкоша в Україні, переорієнтувався на Сирію. Ну ніяк не встигають вчені РАН за багатоходівками лідера! Зараз, певно, планують томи типу «Сирія — споконвічна російська земля» і «Сирія — колиска російського православ’я». Такі тези на їхньому TV уже лунали.

Врешті про філософа, одного з головних ідеологів Білого руху І.Ільїна, можемо сказати, що він — улюблений мислитель В.Путіна. Його він часто цитує, дав наказ у всі 89 федеральних округів розіслати стоси книжок філософа (вийшло 28 томів). Зазирнемо до цих томів і ми: «Що зробив Гітлер? Він зупинив більшовизацію Німеччини і цим зробив величну послугу всій Європі. Це був рух здоровий, необхідний і неминучий. В час національної небезпеки здорові сили народу будуть завжди концентруватися у напрямку охоронно-диктаторському... Фашизм мав рацію, бо виходив із здорового національно-патріотичного почуття». Коментарі, здається, зайві.

Також настільною книжкою В.Путіна називають утопію М.Юр’єва «Третья империя» (2006). На 640 сторінках — геополітичний сценарій на 2008–2053 роки. Усіх громадян Росії чітко поділили на три верстви: духовенство, служилі люди-опричники і земський народ. Головний предмет у школі — православ’я. Слідство у «правоохоронних органах» провадиться з обов’язковими тортурами та «сироваткою правди». Після парламентської кризи в Україні обмежений контингент з 80 тисяч російських солдатів окупував Східну Україну. Західна Україна попросилася в НАТО. А миттєво створені «народні уряди» України, Білорусі і Казахстану звертаються до Росії про вступ у «дружну сім’ю росіян» та про захист. Відповідь не забарилась: основний удар нанесений з Дніпропетровська на Львів; одночасно — з Гродно по Варшаві та на Київ із Курська. Атака почалася 18 червня 2019 року: «Попереду йшли танкові бригади з підтримкою бойових вертольотів, за ними бойові сили на БМП і БТР, позаду — самохідні гармати, котрі робили вогневий вал за 20 км попереду танків. Було вбито 600 тис., дві третини — цивільні, росіяни втратили 11 тис. Варшава і Краків зруйновані, Львів стертий з лиця землі».

Далі цитувати настільну книжку В.Путіна? Хіба про те, як Англію накрили термоядерними ударами і російський десант висадився на території США. А там уже і парад Перемоги на Червоній площі. Ведуть полонених: Президента США Буша-третього, колишніх Б.Клінтона і Буша-молодшого, Гіларі Клінтон, яка також керувала країною; потім ідуть банкіри, конгресмени, журналісти, артисти Голлівуду. В усіх таблички на шиї: ми перемогли американську цивілізацію. Ми — це «євразійська держава, спадкоємці великих європейських імперій — Римської, Візантійської, Монгольської і Російсько-Радянської і ми повинні завершити багатовікову євразійську справу — об’єднати в одній імперії всю північну Євразію — від Атлантичного до Тихого океану». Згадалося фото плакату над ліжком російського десантника в казармі: «Нам нужен МИР — желательно весь».

Мудрий давній грек сказав: ми — те, що ми їмо. Дещо переінакшимо: «Вони — те, що вони читають».