«Префекта регіону варто обирати зі спеціального кадрового резерву»

13.10.2015
«Префекта регіону варто обирати зі спеціального кадрового резерву»

В’ячеслав Негода.

Уже півтора року вищі щаблі української влади дискутують щодо проведення реформ. І дуже повільно втілюють їх. Йдеться, зокрема, про децентралізацію влади, реформу, яку з президентської ініціативи почали обговорювати однією з найперших. Спочатку наголошувалося на її невідворотності, потім обґрунтовувалася її відмінність від процесу федералізації (що не виглядало надто переконливим). І, нарешті, Київ запевнив регіони, що внаслідок карколомних змін системи управління вони отримають повноваження, якими наділена центральна влада, ресурси та самостійне використання місцевих бюджетів.
Утім експерти зазначають, що реформа місцевого самоврядування містить також суттєві ризики. Зокрема, Президентовi дорікають у тому, що за рахунок нової посади префекта, підконтрольного главі держави, він монополізує владу. А, надаючи Донбасу особливого статусу під час війни з Росією, грає на руку Москві. Існує також, вважають фахівці, серйозна загроза того, що передача повноважень та фінансів регіонам позначиться на збагаченні місцевих олігархів, а не громад.
Своїм баченням проблеми з «УМ» поділився заступник міністра регіонального розвитку В’ячеслав Негода.

«На Донеччині й Луганщині можливе місцеве самоврядування з певними особливостями»

— 31 липня Конституційний Суд схвалив зміни до Конституції стосовно процесу децентралізації. Через місяць сталися сумнозвісні події під Радою. Як, на ваш погляд, розвиватимуться події далі?

— Проблема місцевого самоврядування була порушена ще десять років тому Всеукраїнською асоціацією органів самоврядування. У документі Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи «Щодо стану місцевої та регіональної демократії в Україні» Україні рекомендували внести зміни до Конституції, ратифікувавши Європейську хартію місцевого самоврядування. Зокрема, нам радили створити виконавчі органи на рівні області й району (їх немає й досі), надати більші права та гарантії, а також фінансову базу місцевому самоврядуванню. Саме ці вимоги втілюються у рамках останніх змін до Конституції.

Нам сьогодні потрібна підтримка парламенту, аби провести реформу, передавши повноваження громадам. Іншого шляху немає. Не тільки 300 народних депутатів, а всі мали би підтримати це рішення, оскільки воно є дуже важливим для країни.

— Проблема існує вже десять років, а чому саме зараз почали її вирішувати? Глава уряду, до речі, говорив про неї у 2014 році...

— Внести зміни до Конституції можуть народні депутати та Президент. Уряд не є суб’єктом конституційного процесу, він бере участь в обговоренні змін та зобов’язаний їх втілювати.

— Як на практиці буде виглядати статус окремих районів Донецької та Луганської областей?

— У чинній Конституції написано, що парламент може надавати особливий статус окремим містам. У новій редакції (в перехідних положеннях) зазначено, що в деяких районах Донецької і Луганської областей можливе функціонування місцевого самоврядування з певними особливостями. Існує Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Згідно з ним, в умовах АТО не можна забезпечити право громадян на здійснення місцевого самоврядування. І тому були запроваджені військово-цивільні адміністрації, які діятимуть тимчасово, поки не закінчаться бойові дії.

«Префектів можна порівняти з польськими воєводами»

— А які перспективи у регіонів після змін до Конституції?

— Ми повинні надати органам місцевого самоврядування, які діятимуть на районному, обласному рівнях, більше прав та ресурсів. А також — мінімізувати втручання центральних органів у життя і проблеми громад.

Сьогодні голів районних та обласних адміністрацій призначають «у центрі». Пропонується інша модель, за якої обираються ради, які формують виконкоми. Вони самостійно складають бюджет та розпоряджаються ним. Кожен свої проблеми має вирішувати сам, маючи для цього ресурси та повноваження. Це покращить якість надання послуг і стимулюватиме територіальні громади й органи місцевого самоврядування, аби вони шукали шляхи розвитку свого регіону.

За державними центральними органами залишається здійснення загального нагляду за законністю ухвали рішень і відповідності їх до Конституції.

Триває дискусія стосовно префектів, які нібито матимуть необмежені повноваження. Їх, до прикладу, можна порівняти з польськими воєводами, які мають право скасувати незаконне рішення. А орган самоврядування, у свою чергу, в суді може оскаржити його. У нас префект лише призупиняє рішення, звертається в суд і в судовому порядку доводить, що воно незаконне. То в кого більше прав?

— Міністр регіонального розвитку пан Зубко запевняв, що префектів обиратимуть на конкурсній основі. Які професійні навички повинен мати кандидат на цю посаду?

— Діяльність префектів, порядок їх призначення та звільнення, вимоги до кваліфікаційних та моральних вимог визначатиме закон. Сьогодні проект закону розробляє віце-прем’єр. Створено робочу групу, триває дискусія. За нашою концепцією, префект не повинен бути представником будь-якої політичної сили та уряду. Він має бути незалежною інституцією, що виступає гарантом законності в районах та областях. Важливо, щоб був резерв, з якого уряд пропонуватиме Президенту кандидатури для призначення. Близько ста кандидатур мають перебувати в резерві. Вимоги до них — високі.

— А чому все ж таки Президент призначатиме префектів, а не парламент чи уряд?

— Сьогодні за поданням Кабінету Міністрів Президент призначає голову обласної державної адміністрації. Рiч у тiм, що ніхто з нас не знає, як обирається ця кандидатура. А ми хочемо, щоб кандидата обирали з кадрового резерву, який формується на конкурсній основі, і в резерві людина має перебувати не менше, як півроку. За цей час громадськість та експерти зможуть оцінити якості кандидатур. Така модель пропонується, але не означає, що вона буде прийнята.

«Є райони, де населення — усього 7 тисяч»

— Експерти застерігають, що реформа сприятиме збагачуванню місцевих олігархів. Як це унеможливити?

— Ймовірність негативного ефекту від процесу децентралізації є, але іншої моделі передачі повноважень та ефективного функціонування місцевого самоврядування не існує, на мій погляд. Повноваження передаються не на регіональний чи районний рівень, а до територіальних громад. Зараз у нас відбувається процес їх добровільного об’єднання. Сьогодні вже об’єднались 159 громад із 800 існуючих. Вони йдуть на вибори та формуватимуть владу.

— Чи є необхідність у додаткових законах?

— Щоб провести системну децентралізацію, необхідно змінити фактично всю існуючу законодавчу базу щодо місцевого самоврядування.

У першу чергу це стосується закону про адміністративно-територіальний устрій. Щоб передати повноваження, ми повинні створити відповідні органи за територіальним принципом. Тому зараз відбувається процес добровільного об’єднання. Ми повинні спочатку створити територіальні громади. Їм необхідно передати 90% повноважень місцевого самоврядування. Потім — упорядкувати районний рівень. Сьогодні налічується 490 районів, але є такі, де населення — усього 7 тисяч. Це навіть не повна територіальна громада. Є райони, наприклад Харківський, де кількість жителів — до 200 тисяч. І таких 6. Субрегіональний рівень, навіть за стандартами країн ЄС, має бути рівнозначним за чисельністю та територією.

Водночас ухвалюється в новій редакції закон про місцеве самоврядування, про органи виконавчої влади, у тому числі про префектів. Повинні змінитись земельний, бюджетний, податковий кодекси. Є ще мінімум 22 сфери і галузі, де треба не тільки вносити, а й переглядати законодавство — сфера освіти, охорони здоров’я, соціальний захист тощо.

— Чи вистачить коштів, наприклад, на збереження пам’яток містобудування та архітектури у місцевих рад?

— Є кошти в різних бюджетах: місцевих, державних тощо. Сьогодні національні, державні заповідники, інші пам’ятки архітектури підтримуються та фінансуються з державного бюджету. Скільки надати на пам’ятки архітектури у Львові чи в Чернігові, визначає Міністерство культури. Невже йому видніше? Кошти повинні перейти до органів самоврядування, до територіальних громад. Там краще зуміють розпорядитись ними. Місцева влада, громадянське суспільство, громадськість, ті, хто за це більше всього переживає, бо ходить біля цієї пам’ятки щодня, зроблять краще, ніж будь-яке міністерство. Можливо, розвиватимуть туризм, ліпше надаватимуть послуги.

— Чи плануєте ви залишити Київ окремою адміністративно-територіальною одиницею? Як формуватимуться громади в Києві? По районах?

— Місто Київ має статус столиці, але воно є територіальною громадою, де має здійснюватись місцеве самоврядування. Бути у місті Києві районам чи ні — питання до територіальних громад, до киян. Як це вирішити? Є міська рада, яка обирається. Якщо вона сама не зможе вирішити, то нехай винесе це питання на місцевий референдум. Рішення — за киянами.

— Якщо реформа не відбудеться, хто буде відповідати за це?

— Реформа вже проходить. На Раді регіонального розвитку по черзі запитували міських голів: у кого погіршилась ситуація з бюджетом? Порівняно з минулим роком мінімум на 40% зросли доходи місцевих бюджетів. Це дуже велика цифра, яку ми навіть не передбачали. Реформа децентралізації відбулась у фінансовій частині децентралізації. Зараз її треба продовжити (і завершити) для всіх територіальних громад після їх добровільного об’єднання. З 1 січня 159 об’єднаних громад перейдуть на нові міжбюджетні реформи та отримають повноваження і ресурси, які сьогодні мають міста обласного значення. Сподіваємось, зміни до Конституції підтримає парламент. Я навіть не припускаю, що хтось виступатиме проти цієї реформи. Якщо знайдеться такий депутат, я готовий з ним дискутувати.