Куди течуть молочні ріки?

Подорожчання молочної сировини призводить до подорожчання молокопродуктів. Так повелось у вітчизняному молочному виробництві. Однак, хоч ціни на готову продукцію молокозаводів ростуть регулярно, на Вінниччині є села, де з постачальниками молока досі розраховуються майже за тарифами 2010 року. Власники домашніх корів терпіти таку наругу більше не мають змоги. Тому в області знову активізувалися призабуті селянські молочні бунти.

Нижче собівартості

На організований мітинг у селі Шевченкове вийшло одразу півсела. Запросили представників трьох молокопереробних підприємств, які закуповують тут сировину. Приїхав тільки один. Головна вимога селян — підвищити закупівельну ціну за молоко до адекватного рівня. Нинішня ціна у Шевченковому... 2, 80 за літр. Мешканка села Галина Плутар каже, що у сусідній Луці селянам платять по 4,20 за літр молока. Шевченківці ж вимагають хоча б по 4 грн. І це виправдані вимоги. Адже, як озвучили на офіційному рівні, середня собівартість літра молока по Україні складає 5 гривень.

У селі ж, де сьогодні практично немає офіційних робочих місць, молочарство — чи не єдиний засіб виживання. Тож люди вимагають, аби їм платили належне, бо у собівартість молока, окрім важкої праці, вони самі вкладають багато грошей. Улітку потрібно працювати з подвійною силою, аби заготувати сіно. А цього року сіно в дефіциті через літню спеку. Тобто потрібно буде компенсувати нестачу сіна іншими харчами. У середньому корова за місяць з’їдає півтонни висушеної трави. А ще три мішки комбікорму, стільки ж макухи, шість мішків жому плюс картопля, буряки, гарбузи... Це — збірний місячний раціон. Якщо немає можливості заготовляти корми самотужки, тоді, щоб прогодувати корову, господарю потрібно витратити ще близько 2 тисяч гривень на місяць. Таке різноманітне меню необхідне, аби отримати від неї 15 літрів молока на добу. «Я живу сама, а тому наймаю косаря, наймаю транспорт, наймаю пастуха за 100 гривень на день...» — перераховує витрати пенсіонерка Марія Наумова.

Вода на молоці

Претензії селян менеджер відділу сировини молокозаводу, що вийшов на контакт, Сергій Пушненко вислухав і навіть пообіцяв підвищити ціну. Щоправда, на скільки саме — не уточнив. Люди наполягають: якщо за літр їм не платитимуть хоч по 4 гривні, вони перестануть здавати молоко централізованим заготiвельникам. Одна з активісток, Галина Королюк, каже, що возитимуть молоко у місто Хмільник, самі продаватимуть його містянам.Однак і в бік селян натомість летять звинувачення. Мовляв, розбавляють молоко водою. «Якщо попалась людина з водою у молоці, iз молоком низької жирності, я їй платити ціну, як за цільне молоко, не буду. Усі молокозаводи платять за базисне молоко, а не розбавлене», — дорікає заготівельник Ірина Блажко.

У стосунках між приватними виробниками сировини та молокозаводами вже давно сформувалася тактика: як тільки селяни вимагають збільшити ціну за свій продукт, їх починають звинувачувати в поганій якості. Представник підприємства, котрий зустрівся із селянами, пообіцяв вислати мобільну лабораторію, аби точно визначити якість молока в кожного господаря. Подібні установки в області «погрожували» виставити в кожному селі ще п’ять років тому. Однак, мабуть, це комусь дуже не вигідно.

Нинішню акцію селяни назвали попереджувальною. Не секрет, що останніми роками в індивідуальному секторі зменшується поголів’я корів. Одні збувають годувальниць через невигідність співпраці з державою, залишаючи лише для себе одну корову, інші — через брак пасовищ. Щоправда, останню неприємність вважають справою честі селян: мовляв, вони самі повинні домагатись організованих пасовищ. Але ніхто не хоче згадувати, що чимало земель по всій Україні сьогодні віддано в оренду товстосумам для закритих баз відпочинку, мисливських угідь і т.д. без урахувань інтересів корінних мешканців. Тому нічого принципово нового чи неординарного в молоковиробництві не відбувається: там, де умови диктує «дикий» бізнес — інтерес і потреби рядового виробника, як і споживача, не враховуються.