Київ: один на всіх і всі на одного

01.09.2015
Київ: один на всіх і всі на одного

«Як тебе не хотіти, Києве мій», — думає кожен iз претендентів на мерську «корону».

Короткий огляд політичних сил, які заявили про участь у місцевих виборах-2015, справедливо було б почати зі згадки про правлячу в Києві політичну силу — «УДАР» Віталія Кличка. Та от лихо: такої партії більше не існує. Минулої п’ятниці — під урочистості партійного з’їзду — її поглинула президентська «Солідарність». Це — на даному етапі, а напередодні виборів парламентських не виключено створення єдиної партії, куди увіллється також і «Народний фронт». Отож, «УДАР» як самостійна одиниця зник iз політичної мапи. Сумувати за ним ми не станемо. Нульовий рейтинг Кличка, помножений на нульовий рейтинг Яценюка, не додасть популярності і Президенту Порошенку. Об’єднання — їхнiй вибір і їхнє право. Право ж київського виборця — нагадати Кличку про всі невиконані обіцянки. А відтак проглянути решту кандидатів, котрі кидають виклик чинному меру.

«Наш край»

Іще один проект, який нехай не прямо, але опосередковано нагадує про Кличка — нещодавно створена партія «Наш край». Нею керує колишній куратор штабу «УДАРу» Віталій Ковальчук, який нині працює першим заступником глави АП. Кличко і Ковальчук давно побили горщики, тож екс-соратник чемпіона подався впроваджувати досвід партійного будівництва в «Наш край». Негласне завдання «Краю» — підтримати рейтинг Президента. Причому зробити це всупереч тій команді, яка заангажована для роботи в партії.

А команда там така: колишній «регіонал» Антон Кіссе, Олександр Фельдман (позафракційний депутат від Харкова), Сергій Кальцев (екс-депутат від Запоріжжя), мер Миколаєва Юрій Гранатуров, а також колишній заступник голови столичної адміністрації Олександра Попова — Олександр Мазурчак. Всі ці особи — офіційні спікери «Краю». А Мазурчак — іще й голова виконавчого комітету партії. Свого часу він був звільнений iз КМДА за неефективну ліквідацію наслідків снігопаду в столиці. Нині Мазурчак, як кажуть обізнані джерела, користується особистою довірою Президента.

«Колишні» чиновники у списку «Нашого краю», за яким маячить незрима тінь Порошенка, повинні нейтралізувати на місцях конкурентів від Опозиційного блоку. Українські вибори — це завжди боротьба за вузькоклановий інтерес. Ось перше правило, яке повинен засвоїти виборець, переглядаючи партійні списки.

«Рух за реформи»

Киянам цей загадковий проект став відомий зовсім недавно завдяки затятій «антикличковській» риториці. Судячи з розмаху, кампанія розрахована надовго і її замовник грошей не шкодує. «Рух» уже отримав такий потрібний для себе скандал — бігборди з критикою київської влади, розміщені цією організацією, були демонтовані. Тоді вперше й сплив номінальний керівник ГО «Рух за реформи» Андрій Турій, який обурювався, що не розуміє причин, за якими знімають борди.

Окрім Турія, серед засновників «Руху» зазначені Сергій Думчев, Олександр Погиба та Павло Погиба — всі, крім Думчева, достатньо далекі від фінансових потоків. Що ж до Думчева, то він є головою наглядової ради банку «Преміум». Цей банкір на парламентських виборах 2014 року йшов 20-м номером партійного списку Сергія Тiгіпка та його «Сильної України».

Як повідомляє «Лівий берег», окрім банку «Преміум», Думчев нібито контролює і банк «Класик», де має частку Максим Співаков, що у Солом’янському районі розігрував призи в обмін на персональні дані виборців. За інформацією головного редактора видання, ці дві фінансові установи за часів Януковича працювали як «конверти». ЗМІ також повідомляли, що Думчев товаришує з екс-прокурором Віталієм Яремою і є його кумом. Ярема цю інформацію не спростував, але факт знайомства визнав.

А от журналісти сайта «Наші гроші» звернули увагу на те, що всі керівники «Преміуму» раніше працювали у «Терра Банку», а більшість iз них перед тим — у «Златобанку», який вважався підконтрольним донецькому бізнесмену Леоніду Юрушеву. Що ж стосується двох інших очільників «Руху за реформи», то Павло та Олександр Погиби є акціонерами банку «Преміум». Звичайно ж, цілком випадково.

«Ми — кияни»

«Ми — кияни» — рух нардепа від БПП Олександра Третьякова. Політик цей, слід визнати, відрізняється рідкісною політичною «живучістю». У 2012-му Третьяков програв вибори до парламенту, але в 2014-му туди таки зайшов. Його нинішнє тупцювання на столичному електоральному полі не цілком зрозуміле, адже Третьяков не проміняє мандат парламентарія на посвідчення депутата місцевої ради. А потуги створити власну політсилу (якщо вони є) — просто смішні.

Мільйонер Третьяков не цікавий нікому, навіть найзапеклішим симпатикам «Нашої України», де Третьяков перебував на початку свого зльоту. Що ж стосується Петра Порошенка, котрий так само вийшов iз лав «НУ», то він, як бачимо, зробив ставку на Кличка. Баласт у вигляді аморфного «Ми — кияни» Порошенку явно не потрібен. А чи зважиться депутат від президентського блоку на відкриту фронду по відношенню до того ж таки Президента — неясно.

Про всяк випадок Третьяков обзавівся підтримкою другого бенефіціара — співвласника фармацевтичної фабрики «Дарниця» і ще одного нардепа від БПП Гліба Загорія. Так «Ми — кияни» отримали додаткове фінансове підживлення. Але одних грошей мало, а оскільки обличчя Третьякова і Загорія складно назвати харизматичними, у гру запросили третього, але зовсім не зайвого учасника — комбата «Азова» Андрія Білецького. Останньому вже ставили резонне запитання про те, що саме він робить у такій дивній компанії.

«Нові обличчя»

Від колишніх «помаранчевих» кадрів перейдемо до персон, близьких до Партії регіонів. І відзначимо Володимира Карплюка — мера Ірпеня і лідера партії «Нові обличчя». Карплюк насамперед цікавий зареєстрованими на нього 67 квартирами. Арабський шейх Хамад бін-Хамдан-аль-Наян хоч і побудував собі кілька химерних будинків (один — у вигляді глобуса), але все-таки не в кількості шістдесяти штук. Володар ОАЕ — просто жалюгідний невдаха проти ірпінського нувориша.

Коротка історія колекціонера нерухомості така. У 2010-му за пост мера Ірпеня змагалися представники двох кланів — протеже тодішнього ректора податкової академії Петра Мельника Володимир Карплюк і висуванець колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова Володимир Скаржинський. «Битву титанів» виграв Скаржинський, а Карплюк став чекати свого часу. А поки суть та діло, збивав капіталець на забудовах поблизу столиці. Зокрема — в розтерзаному забудовниками Біличанському лісі, де Карплюк збирався поставити кілька висоток.

Після втечі Януковича Скаржинський несподівано написав заяву «за власним бажанням», і місце мера стало вакантним. Восени 2014-го його зайняв Карплюк — ні «Народний фронт», ні БПП не виставили на цих виборах своїх кандидатів. Що й не дивно — адже штабом БПП в Ірпені керував усе той же Карплюк. Правда, негласно. Туди ж примазався і політтехнолог Сандея Аделаджі — Петро Щербина. Нині Щербина є заступником голови партії «Нові обличчя». І неспроста. Як кажуть, поганий той мер Ірпеня, який не мріє «взяти» Київ і не йде туди на вибори.

«Сила громад» та «Нова солідарна Україна»

У місцевих виборах-2015 участь беруть і зовсім дивні партії. Задовго до офіційного оголошення виборів відбувся фальстарт такої собі «Сили громад». Її глава Андрій Карпенко свого часу контролював кілька облгазів і концерн «Укргаз». Але з появою в 2007 році на цьому ринку структур «Газпрому» і Дмитра Фірташа пану Карпенку довелося потіснитися.

Надалі його діяльність була пов’язана з комунальними послугами — він заснував приватний концерн «Комунальні системи України». А той, у свою чергу, включив у себе ТОВ «Сміла Енергоінвест» і ТОВ «Шепетівка Енергоінвест», які займаються забезпеченням жителів цих міст теплом і водою.

А ось тепер найцікавіше — обидві компанії мають суттєві борги перед НАК «Нафтогаз» за використаний ними газ. «Сміла Енергоінвест» заборгувала 69 млн. грн., а «Шепетівка Енергоінвест» — 46 млн. Обидва підприємства продовжують споживати і не платити. А їхнiй куратор — вести активну виборчу кампанію і розповідати, як усе має працювати в ідеалі.

А ось iще одна політсила, яка бореться за «створення суспільства соціальної справедливості», — «Нова солідарна Україна». На партійному сайті главою «НСУ» значиться юрист і каратист Вадим Хабібуллін, який очолює Київську обласну колегію адвокатів, а його заступником — голова Київської професійної спілки таксистів Микола Войтенко.

Якщо копнути трохи глибше в історію борців за соціальну справедливість, то виявиться, що справедливість ця — занадто однобока і відстоює інтереси однієї-єдиної корпорації. «НСУ» через своїх засновників тісно пов’язана з «Українською таксомоторною асоціацією». А та ще за минулої влади лобіювала нові правила роботи таксі, легалізацію ринку і зміни до законодавства. Нічого поганого у такій ініціативі немає, якщо тільки в розпал виборів перевізники не будуть використані як метод тиску на місцеву владу.

«Рішучі громадяни» і партія «УКРОП»

Ще одна мотивація учасників українських виборів полягає іноді в бажанні «обнулити» своє минуле або досадити найближчим суперникам. З грізним і непохитним видом дивиться на маленького київського обивателя намальований на бігбордах Борислав Береза — лідер iще одного свіжоспеченого руху — «Рішучі громадяни».

Береза, між іншим, є одним iз найтаємничiших учасників виборів. Саме про нього відомо найменше — людина ця, проживши 41 рік, примудрилася залишити по собі самі лише прогалини — навіть на всезнаючому Googl`і. За найбільш немислимою версією, колишній спікер «Правого сектора» був у минулому агентом Мосада, тоді як більш притомний варіант біографії говорить про нього як про книговидавця і збирача книжкових колекцій.

Імовірно, що участь Берези у виборах переслідує ту ж мету, що й Олександра Третьякова, — закріпитися у владі. Будь-якою ціною. З тією лише різницею, що Третьяков поводиться впевненiше і риє окоп у ширину, а новачок Береза пускає коріння вглибину. А ось у партії «УКРОП» уся злість iде в тролінг Порошенка — нічого іншого її представникам і не залишається: адже зрозуміло, що після програшу в Чернігові Геннадій Корбан (офіційне обличчя «УКРОПу») не може розраховувати на перемогу в Києві.

Утім, «УКРОП» тягне інтригу до останнього — не факт, що в мери Києва під егідою партії піде саме Корбан. Його колеги все ще думають, обіцяючи розкрити ім’я претендента в останній момент. Думати слід і виборцю. Аби вкотре не привести до влади тих, хто її жодним чином не заслуговує.