Цікавий факт: намет, де збирали підписи за кандидата в президенти Андрія Чорновола, має тильну сторону від «палатки» з продажу донецького пива «Сармат». Чи випадково? (Фото Данила ІВАНІВА.)
Коли говорять про вибори в «краї великого «дона», то, зазвичай, мають на увазі не так вкидання виборцями бюлетенів у виборчу скриньку, як масштабну фальсифікацію результатів голосування. Тож не дивно, що в поточній президентській кампанії влада на Донбасі навіть не надто звертає увагу на дієвість агітації за свого кандидата, а ставить перед собою передусім три цілі: підготовка виборчих комісій, які переінакшать результати виборів у потрібний бік, залякування виборців, включення адміністративного та бандитського ресурсу. Часом навіть спеціаліст не знайде між ними різниці. Адже і владні органи, і кримінальні формування діють однаковими методами.
Варто звернути увагу на таку особливість цих «великих перегонів» на Донеччині: якщо в травні-липні обласні ЗМІ активно взялися за «відбілювання» іміджу Віктора Януковича, то наприкінці літа перейшли на звичний режим роботи. Головні завдання, які були їм поставлені:
менше згадувати про вибори;
якщо й згадувати, то показувати Януковича як «конкретного господарника», який менше переймається виборчими інтригами, а більше керує державою, денно й нощно підвищуючи добробут народу;
розповідати про опозицію, яка лише заважає «конкретному пацанові» зробити народ щасливим;
показувати, що за Януковичем стоїть Путін і Росія, а Ющенко — буцімто ставленик «імперіалістів США».
Таким чином, досягнуто зменшення цікавості населення до виборів. Основна робота розгорнулася на рівні взяття під свій контроль виборчих дільниць та окружних виборчих комісій. Представники так званих «технічних» кандидатів дружними рядами стали на бік «тому що справедливого». Відтак сьогодні на низовому рівні виборчкомів Донеччини кількість людей від влади досягає 50—90 відсотків.
Зокрема, інтернет-видання «Остров» повідомило про такі факти. Наприклад, голова тервиборчкому в/о №41 Любов Кудінова ще два роки тому була членом Партії регіонів і у виборчу комісію увійшла за представленням ПР. І раптом, у самому лігві «регіоналів», вона заявляє про свою підтримку Анатолія Кириловича Кінаха. От і говори після цього про засилля адміністративного ресурсу в Донбасі. Микола Вітчиніков (округ №46), два роки тому — помічник генерального директора і член Партії регіонів, на цих виборах зробив ставку на Олександра Ржавського. Його однопартієць і, до речі, теж директор чогось Юрій Вічок із 47-го округу і взагалі вирішив попрацювати в комісії на комуніста Олександра Яковенка. Не менш дивним виглядає те, що ще один директор і член Партії регіонів (за даними дворічної давнини) Наталя Жмудська (округ №49), а так само приватний підприємець — «регіонал» Раїса Букрєєва (округ № 50) представляють на цих виборах у комісіях — не в Донбасі буде сказано — рухівця Богдана Бойка. До речі, Раїса Миколаївна Букрєєва ось уже на яких виборах укотре очолила територіальну комісію, що покриває велику частину Єнакієвого — рідного міста Віктора Януковича.
Не всіх «регіоналів», які брали участь у парламентських виборах 2002 року, вдалося відшукати у списках виборчих комісій цих президентських перегонiв, але приблизно виходить, що з 14 активних членів Партії регіонів Вікторові Януковичу зберегли вірність тільки троє членів виборчих комісій. Інші ввійшли в комісії від Кінаха, Ржавського, Яковенка, Базилюка й Нечипорука. Ще більш дивно, що члени СДПУ(о), які мають досвід роботи на виборах, вирішили застосувати його не на благо кандидата, якого недавно підтримали своїм партійним з'їздом (Януковича. — Авт.). Олександр Башкатов (округ №42) вирішив попрацювати на кандидата Нечипорука, Раїса Картамишева (голова комісії округу №44), принаймні два роки тому — член СДПУ(о) і директор школи, раптом підтримала комуніста Яковенка. Але, як казав Ленін, «дивно і дивовижно» виглядає вчинок соціал-демократа (якщо за два роки він не перейшов у «Яблуко») Євгенія Кусливого (округ №46), який увійшов у терком від кандидата Михайла Бродського, заклятого ворога СДПУ(о)! Підтримують соціал-демократи так само Чорновола, Ржавського і Козака. А ось на кандидатуру Віктора Януковича ніхто з соціал-демократів зразка парламентських виборів 2002 року працювати не захотів.
Може, свого висуванця підтримують члени Народно-демократичної партії? Нехай вибачать нас ті, кого ми упустили, зіставляючи списки минулих виборів і виборів майбутніх, але з НДП теж виходить дивна картина: з восьми народних демократів, котрі працюють у комісіях, тільки один висунутий від кандидата Віктора Януковича. При тому, що лідер НДП Валерій Пустовойтенко очолює коаліцію «Разом — за майбутнє!» на підтримку Януковича, активісти його партії взялися прикривати «тили» переважно зовсім інших кандидатів. По два члени виборчкому «ендепісти» «подарували» Яковенкові, Бойку і Базилюку. Нечипоруку дістався один народний демократ...
Це, так би мовити, найбільші гравці передвиборчого преферансу. Крім Партії регіонів, СДПУ(о) й НДП, своїми перевіреними кадрами з мало кому відомими кандидатами поділилися «Жінки за майбутнє», Партія мусульман України, «Демократичний союз» та інші партії, що підтримали кандидатуру Віктора Януковича. Наївно припускати, що всі вони збираються працювати проти єдиного кандидата від влади. Більше того, увійшовши у виборчі комісії від кого завгодно, вони вже почали працювати на Януковича. Таким чином, якщо робити висновок про кандидатів з огляду на їхніх — представників — членів комісій, то виходить, що й комуніст Яковенко, і «рухівець за єдність» Бойко, й Андрій Чорновіл, не кажучи вже про Базилюка, Ржавського, Козака й Нечипорука — це суто «технологічні» кандидати. За «милістю» керівників місцевих штабів вони працюють на висуванця влади Віктора Януковича. А оскільки вибори в нас виграють не ті, за кого голосують, а ті, за кого «правильно» рахують бюлетені, то перспективи Віктора Федоровича у своїй вотчинi виглядають дуже навіть непогано.
Адмінресурс, за підрахунками політологів, може додати кандидатові від влади до 10 відсотків голосів. Але Україна унікальна тим, що адміністративний ресурс у ній тісно зрощений із кримінальним ресурсом. Яким може бути його внесок у фальсифікацію волевиявлення громадян — ніхто не підрахував, проте мукачівські події показали, що його «внесок» може переважити навіть 50-відсоткову позначку. Тому розмови про те, ніби результати виборів можна сфальсифікувавати не більше ніж на 12 відсотків, для України недоречні. Й опозиційні кандидати у зв'язку з цим повинні реально дивитися на свої шанси та роль Донбасу в їхній долі.
Про те, що донецька влада готує масштабні фальсифікації, свідчить випадок, про який повідомило вже згадане вище регіональне опозиційне інтернет-видання. До кореспондента «Острова» звернувся чоловік, який так і не став головою виборчої комісії в Донецьку. Він розповів, що його викликали на бесіду в райвиконком і сказали приблизно таке: «Очікується, що явка виборців на вибори буде 60—65 відсотків. Нам потрібно, щоб було 95 відсотків. Як ви ставитеся до підтасовки?» Відповідь була — «негативно», і вже до вечора головою комісії було призначено іншу людину...
Як бачимо, те, що здавалося безглуздим у словах Юхима Звягільського на презентації обласного штабу Януковича в Донецьку — про завдання довірених осіб домогтися 90-відсоткової явки виборців на дільниці, цілком може здійснитися. Але не завдяки різкому підвищенню політичної активності жителів Донецького регіону, а, очевидно, за рахунок тих самих резервів, що забезпечили явку у 88 відсотків на сумнозвісному президентському референдумі 2000 року. У тому смішному квітні, кого не спитай — ніхто не голосував, але явка була, можна сказати, небаченою для Донецької області. Адже аналіз усіх попередніх і наступних голосувань показує, що середня офіційна (тобто вже з урахуванням підтасовок) явка донецького виборця на дільниці не перевищує 70 відсотків. І то це під час виборів. А в 2000 році йшлося навіть не про представників людей у владних органах, а про малозрозумілі населенню суто політичні питання.
На президентських виборах 1999 року, коли вирішувалася не лише доля Кучми, а й майбутнє «донецької групи», тутешня влада й кримінальні структури, контрольовані деякими її тіньовими лідерами, не стояли осторонь виборів. Однак і тоді явка в першому турі становила лише 66,1 відсотка. В області лідирував Петро Симоненко.
У проміжку між першим і другим турами в Донецьк прилетів Президент. Подейкують, у Макіївці він просто кричав на Януковича, тоді — голову облдержадміністрації, нехорошими словами. Донецька еліта одержала могутній стимул до «агітації» за Леоніда Даниловича — Президент тоді ясно змалював майбутнє «донецьких» у випадку своєї поразки в області, але перемоги в Україні. А оскільки стосовно перемоги Кучми над Симоненком ні в кого не було сумнівів, то явка в другому турі в Донецькій області була вже 78,9 відсотка. Причому аналіз голосування показує, що в другому турі за Кучму «проголосували» не тільки прихильники його антагоніста — Олександра Мороза, а й того ж Петра Симоненка. Це були поки що найдивовижніші вибори на Донбасі. А тепер у президенти балотується висуванець власне «донів», і для «донецької групи» ці вибори важать значно більше, ніж попередні.
Про те, що твориться в області на виборах, свого часу чимало писала як центральна, так і донецька преса. Згадаємо лише декілька фактів. Другий рік триває слідство з приводу фальсифікації виборів міського голови в мiстi Харцизьк. За фактами фальсифікації обласна прокуратура, незважаючи на завзятий опір, у листопаді 2002 року порушила кримінальну справу. Це сталося після того, як у Донецьку відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради з питань боротьби з корупцією й організованою злочинністю. Тогочасний прокурор області Пшонка, який зараз пішов на підвищення в ГП до Києва, привселюдно обіцяв голові парламентського комітету «нашоукраїнцеві» Володимиру Стретовичу до кінця року провести всебічне розслідування. У розпорядженні слідства є десятки документів і відеозаписів, що вказують на механізм та обставини фальсифікації виборів. Але справа не рухається. Слід гадати, вказівки про затягування розслідування отримані з найвищих кабінетів. Справа до цього часу не передана в судові інстанції.
Один із заступників донецького «губернатора» має непогашену судимість. Як повідомляє «Остров», коли він очолив одне з великих міст області, будинок суду, де зберігалася кримінальна справа, згорів. Паліїв не знайшли.
Мер міста Угледар Віктор Ханін також був під кримінальною справою — за зловживання службовим становищем. Але якимось чином зміг ухилитися від відповідальності і знову очолити місто.
«Неполітичні» факти донбаського криміногену взагалі можна наводити до нескінченності. Для нас важливо, що з них випливає одне: адмінресурс в області тісно пов'язаний з криміналом. І правоохоронні органи, і судова влада давно зрослися зі злочинним світом. Тому стати на заваді фальшуванню виборів вони не зможуть. Більше того, вони стануть однією з основних ланок його здійснення.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
