Граната Ф-1 була прикріплена до днища позашляховика мера.
«Я завжди слухаю автомобіль. Тому, коли ми від’їжджали, почув якийсь підозрілий звук, — пригадує Володимир Анатолійович. — Як потім виявилося, під водійським сидінням біля рульової колонки була прикріплена бойова граната Ф-1. Коли машина повертала, лівою рульовою тягою зачіпала гранату. Тертя металу об метал і супроводжувалося неприємним звуком. Водій, обстеживши автомобіль, помітив лише прикріплену до лівого колеса риболовну волосінь завдовжки з 30 сантиметрів, зняв її й викинув. Я так розумію, що ця волосінь з’єднувала гранату з колесом, а отже, остання мала зірватися, як тільки-но автомобіль рушить із місця. Граната була приведена в бойову готовність — із неї витягнули кільце, чеку ж примотали ізоляційною стрічкою. А волосінь, на мою думку, якраз і з’єднувала цю стрічку з колесом. За задумом зловмисників, при рухові автомобіля волосінь мала натягнутися і звільнити примотану ізоляційною стрічкою чеку — у такий спосіб граната зірвалася б через якихось 3-5 секунд. Радіус ураження осколками гранати Ф-1 становить 200 метрів, тож якби рвонуло — мало не здалося б. Найжахливіше, що від вибуху гранати, прикріпленої до днища автівки, могло постраждати багато інших людей: водій, дружина. До того ж у Полтаві я вийшов з автомобіля неподалік від входу до приміщення облдержадміністрації, де стояли депутати обласної ради, голови рад та держадміністрацій. А загалом катався з водієм у автівці з прикріпленою до днища бойовою гранатою приблизно 8(!) годин — і будь-якої миті вона могла зірватися: навіть якщо план зловмисників і провалився (волосінь з якихось незрозумілих причин порвалася), ізоляційна стрічка від нагрівання й тертя деталей могла просто розплавитися».
Після закінчення сесії Володимир Слєпцов мав низку зустрічей, зокрема зустрівся в кафе у центрі міста з відомим полтавським композитором Олексієм Чухраєм. Річ у тім, що міський голова пише вірші, чимало з яких завдяки Олексію Чухраю стали піснями. Того дня вони зустрілися, аби за чашкою кави обговорити нові поезії: Володимир Слєпцов зізнається, що композитор дуже прискіпливо ставиться до текстів, тож окремі з них доводиться переписувати по кілька разів. Водій Володимира Анатолійовича тим часом вирушив на станцію технічного обслуговування.
І «раптом він телефонує з СТО й повідомляє про причину того підозрілого звуку, що нас насторожив, — продовжує розповідь Володимир Слєпцов. — Поки я чекав таксі, до мене нарешті дійшло, що могло статися. Про те, що я народився в сорочці, мені сказали й правоохоронці, котрі прибули на СТО раніше за мене. Тож той день вважаю своїм другим днем народження. Наступного дня, на Спаса, відвідав церкву. Помолившись, подякував Богу, прийняв благословіння».
За інформацією прес-служби управління обласної міліції, з приводу замаху на життя до чергової частини Октябрського райвідділу міліції міста Полтави тоді надійшло повідомлення від механіка станції технічного обслуговування про те, що під час огляду автомобіля Hunday виявлено гранату, прикріплену до ходової частини. На місце події прибула слідчо-оперативна група та вибухотехніки. Із приміщення СТО евакуювали близько 20 осіб. За фактом замаху на життя міського голови Карлівки відкрито кримінальне провадження за статтею, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
«Гранату зняли й переконалися, що це не якийсь муляж. Скажу вам більше: за її номером визначили, що така граната в наших Збройних силах не числиться. Тобто найімовірніше, вона з тих, які є на озброєнні в російської армії, — констатує Володимир Слєпцов. — Один із керівників слідчо-оперативної групи попередив мене, щоб був обережним. Бо колишнього міського голову Кременчука Олега Бабаєва, мовляв, злочинці, котрі виконували замовлення, перш ніж позбавити життя, «вели» 4 місяці».
— Кому ж ви так насолили? — запитую.
— Увесь час про це думаю. Навіть коли йшов на зустріч із вами, над цим розмірковував. Нібито не зробив нічого такого, що могло б потягнути за собою отаку жорстоку розправу, — стверджує міський голова, котрий зажив слави людини, яка має незалежну позицію й нікому не кланяється. — Якщо взяти великий бізнес, то нікому не ставав на заваді, усі конфліктні питання намагаюся вирішувати в цивілізований спосіб. Звичайно, певна група людей ставиться до мене вороже. Може, це пов’язано з тим, що активно займаюся волонтерською діяльністю — не від випадку до випадку, а постійно (мене навіть нагородили за це медаллю), возив бронежилети, продукти, інші необхідні для наших бійців речі й на передову. Зараз усе, що збираємо, возить у зону бойових дій приватний підприємець Валерій Петренко, я ж організовую цю роботу: і власні кошти вкладаю, і залучаю друзів, котрі займаються бізнесом. Можливо, комусь це не подобається. Був у мене конфлікт із екс-головою райдержадміністрації. Він звільнив iз роботи мою дружину, котра працювала начальником відділу освіти, вона змушена була звернутися до суду, в результаті її поновили на посаді. Я ж відверто говорив, що такого слабкого керівника району ми досі не мали, а коли він почав ще й зловживати службовим становищем, звернувся до правоохоронних органів — і врешті-решт Президент звільнив його за корупційні діяння. Я завжди говорю те, що думаю. Працював при 5 «губернаторах», сам також був головою райдержадміністрації, і ніколи не боявся різати правду в очі, через що, можливо, й був комусь незручним.
Володимир Анатолійович пригадує про ще один конфлікт — із екс-депутатом від Партії регіонів. До речі, Володимир Анатолійович свого часу допомагав останньому стати народним обранцем, був його помічником-консультантом.
«А коли роздивився зблизька... От, скажімо, дають мені команду виступити й похвалити його, а в мене язик не повертається. Мені це просто гидко. Після цього він викликає мене на килим і починає відчитувати: «Вам давали вказівку мене похвалити? Вам було конкретно сказано...» Я відповів, що служити йому не наймався. Згодом покаявся в тому, що допомагав йому стати нардепом, і сказав собі, що з тим «регіоналом» більше жодних справ не матиму, та й надрукував матеріал про його справжню подобу в одній із центральних газет. Останній подає на мене позов до суду. Ключовий момент: існує рішення Пленуму Верховного Суду України 2009 року про те, що публічна людина не має права вимагати компенсації за моральну шкоду в грошовому еквіваленті. Попри це, Полтавський апеляційний суд присуджує мені 15 тисяч гривень штрафу. Я змушений був їх заплатити, бо виконавча служба заарештувала все моє майно: квартиру, автомобіль. А дізнавшись про згадане вище рішення Пленуму Верховного Суду, написав скаргу про неправомірне стягнення з мене 15 тисяч гривень, і Печерський районний суд міста Києва призначив розгляд справи на 31 серпня. Оце в мене іще така конфліктна історія. Хоч, звісно, нікого конкретно не звинувачую — це було б неправомірно».
Володимир Слєпцов додає, що має недоброзичливців ще й тому, що на сесіях міськради не виніс жодного рішення, написаного під чиюсь диктовку, керується лише тим, наскільки це буде корисним для міста. Та й депутати міськради у більшості випадків голову підтримують.
«Нещодавно на сесії міськради ми прийняли рішення про заборону торгівлі в одному із супермаркетів нашого міста спиртними напоями після 22-ї години, бо вночі до його будівлі, мов метелики, злітаються всілякі асоціальні елементи, влаштовують тут розборки, що нерідко закінчуються викликом «швидкої». Якось проходив пізньої години біля цього супермаркету, то навіть до мене причепилися п’яні. Проте тепер його адміністрація з нами судиться. Мабуть, ми перейшли дорогу й іще одній приватній структурі: прийняли рішення про обмеження руху великовантажних автомобілів із цистернами, які щоденно ганяють до нафтобази, розташованої в межах Карлівки: мало того, що вони знищили асфальтне покриття, так це ще й небезпечно для людей. Окрім усього, в повітрі вже витає дух виборів. А я йтиму на них однозначно — можливо, це комусь, хто боїться, що не зможе перемогти в чесній боротьбі, не подобається. Не скидаю й цього з терезів. Хоч як можна людське життя прирівнювати до крісла чи якихось шкурних інтересів? У мене це не вкладається в голові. У державі пішла якась хвиля злоби. А хочеться, щоб усі ми стали добрішими, щоб у гарячих головах переважав здоровий глузд. Тому часто прошу і своїх опонентів: давайте, мовляв, не розхитувати човна, в якому сидимо, бо спокій — вище благо для наших громадян. До того ж який приклад подаємо наступним поколінням? Мої діти, коли почули про замах на моє життя, сполошилися й одразу ж прибігли. Внучечку взяв на руки, а вона до мене горнеться, немов щось відчула. У мене аж сльози на очі навернулися...»
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
