Поліщукам підклали свиню. Дику

19.06.2015
Поліщукам підклали свиню. Дику

Люди обурені не стільки «свинством» диких кабанів, скільки свавіллям керівників мисливських господарств, які почуваються «господарями життя».

Днями в селах Залужжя та Колки Дубровицького району ледь не стався стихійний бунт. Десятки селян прийшли до сільради з вимогою знайти хоч якісь важелі впливу на керівництво мисливського господарства «Залужжя». Інакше погрожували перекрити дорогу, щоб привернути увагу і влади, і людей до своєї біди. А претензій у місцевих жителів до «сусідів» чимало: уже не перший рік дикі кабани, яких спеціально вирощують для мисливських «забав», переривають ущент селянські паї. І якщо раніше об’єктом посиленої уваги кабанів була переважно картопля (на Поліссі це — основний продукт), то цьогоріч переритими виявилися і посіви зернових, і сінокоси. Люди вже по три рази пересаджували паї, а результат той самий.

«Я півроку їла свинячу картоплю. А тут і тієї не буде»

Біду поліщуків можна зрозуміти. Роботи в селі немає, бурштин («УМ» свого часу писала про цю ще одну болючу проблему Рівненського Полісся, яка, однак, є чи не єдиним способом заробити гроші) тут не знаходили, тож виживають селяни за рахунок підсобного господарства та худоби. А розгул диких кабанів зводить їхню працю нанівець. «У мене було посіяно 60 соток третікалу. Перерили вщент. Сіємо на тому місці овес. Через пару тижнів — і це знищено. Чим годувати худобу? Хто компенсує мені збитки?» — бідкається залужанка Ганна Жакун.

Спроба звернутися до суду і змусити мисливське господарство відшкодувати збитки теж практично не має шансів на успіх, адже в діючому Законі «Про мисливське господарство та полювання» жодним словом не прописана відповідальність керівників мисливських господарств за завдані селянам збитки. Щоправда, деякі господарства самі ідуть назустріч і відшкодовують втрати. Але такі випадки — рідкість. У більшості ж претензії селян так і лишаються на папері. «Я торік садила 30 соток картоплі. В період цвітіння дикі свині «переорали» поле. Лишилося пару кущів. Півроку їла свинячу картоплю. Цього року знову знищили все — і картоплю, і жито. Тепер і тієї не буде. Звернулась у сільраду. Написали акт. Оцінили збитки в 4 тисячі. Але хто мені верне ці гроші? Що буду їсти?» — зі сльозами на очах каже пенсіонерка з сусіднього села Заслуччя Оксана Федорова.

«Закон і справді на боці мисливських господарств. Єдине, що ми можемо зробити — це звернутися до сесії облради з проханням розглянути це питання і врегулювати ситуацію, зобов’язати власників господарств стежити за дичиною, щоб убезпечити селянські наділи від шкоди. Бо якби цих кабанів добре годували, то вони б на людські поля не бігали», — розводить руками голова Дубровицької райдержадміністрації Сергій Киркевич. Щоправда, самі селяни мало сподіваються на ефективність такого звернення, оскільки, подейкують, реальним власником МГ «Залужжя» є перший заступник голови Рівненської облради Олександр Данильчук та «ще хтось із Києва». Тому люди погрожують в разі відсутності реагування перекрити трасу (а через Дубровицю проходить одна з основних поліських магістралей на Білорусь) або просто спалити мисливство.

«Хто вам дорожчий: ваші люди чи мої кабани?»

Війна людей із дикими кабанами триває уже не перший рік. Хоча війною її назвати можна умовно: за законом, мисливські господарства і дичина захищені набагато краще, нiж людські посіви, тож селяни постійно лишаються у програші. Виходить парадоксальна ситуація: якщо ти пораниш чи, не дай Боже, вб’єш злодія, який залізе у твою хату, суд таки може врахувати і стан афекту, і самозахист, і виправдати тебе. Але якщо ти підстрелиш дикого кабана, який пошкодив усі твої посіви, то, як мінімум, маєш заплатити 10 тисяч гривень. «Самі кабани вважаються власністю держави, тож завдана їм шкода прирівнюється до шкоди державі. Формально мисливські господарства викуповують їх у держави за 600 грн. за голову, а продають ліцензії за 3 тисячі, щоб покрити свої видатки. Я уже другий рік воюю з ними — і нічого не можемо зробити. Світом править капітал, і те, що з людських городів нічого не лишилося, мало кого цікавить. Єгері та власники цих господарств відверто сміються з нас, а то ще й погрожують», — розповідає голова Зарічненської районної ради Микола Якушик, що сусідить із Дубровиччиною.

Тут ситуація ще гірша — якщо в Дубровицькому районі є лише два мисливські господарства, то на невеличкий Зарічненський їх припадає аж сім. «Власники мисливського господарства підгодовують кабанів кукурудзою біля наших городів, там вони побудували й оглядові вишки, мабуть, для зручності полювання. Кабани підходять впритул до села, скоро, мабуть, оселяться в селі. Живемо на кордоні з Білоруссю, у лісовій зоні, де на території сусідів проводиться плановий відстріл, а в нас підгодiвля, то всі дикі кабани у нас, а за слухами, ще завезли свиноматок. Ми вже другий сезон будемо їхати купувати картоплю та овочі в місто. Це абсурд. Майже всі жителі нашої сільської ради пенсійного віку, при пенсії в 1000 гривень ми неспроможні вижити», — йдеться у зверненні жителів прикордонного села Омит. Щоб захистити свою працю, люди ночують на полях, вмикають голосну музику, радіо, вішають брязкальця — усе марно. Хто може — огороджуються, проте свині огорожу перекидають. Поки що перевага на боці свиней, бо за ними стоять багаті й впливові люди, кажуть поліщуки.

Але найбільше вражає в цій ситуації не стільки свавілля диких свиней, скільки свавілля єгерів та директорів мисливських господарств, які, слідом за власниками, починають поводити себе, як «господарі життя». Особливо показовий у цьому випадку приклад того ж МГ «Залужжя», яким керує такий собі Ярослав Сірко. «Він узагалі до людей ставиться, як до бидла. Дійшло до того, що людей не пускають у ліс по гриби чи ягоди, кажуть — приватна власність. Є випадки, коли єгері господарства влаштовували селянам просто на полі обшуки, перевіряючи, чи ті не принесли з собою рушниці. А одного разу хлопчаки малі пішли з собачкою в ліс по гриби, так єгері цю собачку застрелили у них на очах», — переповідають історії місцеві жителі.

Свого часу, після численних скарг селян, Сірка таки звільнили з посади головного єгеря, однак за деякий час знову взяли на те саме місце. Поясненням цьому може бути фраза, одного разу кинута Олександром Данильчуком у відповідь на чергове прохання розібратися із свавільним наглядачем. «Хто вам дорожчий: ваші люди чи мої кабани? — відповів він», — кажуть селяни.

«Вони як їздили, так і їздять, як стріляли, так і стріляють»

Якщо вірити статистиці, то близько 80% території нашої країни — 46,5 млн. га із 60,3 млн. га загальної площі — є мисливськими угіддями. «За законом, їх не можна продавати у приватну власність, лише надавати в користування. Однак найпривабливіші землі вже давно прибрала до рук, так би мовити, еліта, яка тут втамовує жагу до вбивства», — писали в 2011 році журналісти видання «Український тиждень», досліджуючи це питання. Найбільшими власниками мисливських угідь були на той час екс-президент Віктор Янукович, екс-нардеп Олександр Волков, «регіонал» Дмитро Шенцев (саме в його мисливському угiддi під час полювання був смертельно поранений Євген Кушнарьов), екс-міністр транспорту і головний соціаліст Микола Рудьковський, екс-керівник ДУСі Ігор Бакай, нинішній нардеп Нестор Шуфрич та одіозний Віктор Лозинський, відомий пристрастю до полювання не лише на дичину, а й на людей. Утiм і екс-очільник Рівненщини та головний «регіонал» краю Василь Берташ теж любив постріляти в компанії.

Саме на часи «регіонального» всевладдя і припадає найбільший розквіт мисливських господарств на Поліссі, які росли як гриби після дощу. Робилося все за класичною схемою: формально землі лісового фонду належали державі в особі осередків громадської організації — Українського товариства мисливців та рибалок. «Тоді приїжджала комісія, яка складала липовий акт, що УТМР неспроможне забезпечити нормальну популяцію дичини через нестачу коштів, після чого ці землі передавалися приватним структурам у довгострокову оренду. І ніхто не смів слова сказати впоперек, бо все було під ними», — розповідає Микола Якушик. До речі, нині саме за фактами зловживання службовим становищем під час роздачі земель під мисливські угіддя прокуратура порушила кримінальну справу проти екс-очільниці Зарічненської РДА Надії Федюшко.

Селяни сподівалися, що після Революції гідності ситуація зміниться, однак затишшя із розгулом мисливських пристрастей тривало недовго. «Хто втік — той утік, а решта «господарів життя» як їздили сюди, так і їздять, як стріляли, так і стріляють. Ще й гірше стало, бо відчули свою безкарність і тепер відверто знущаються над народом. І ця ситуація з кабанами — яскрава ілюстрація до того, як вони ставляться до людей», — кажуть місцеві. До речі, за висновками науковців, нині чисельність дикого кабана в деяких господарствах перевищує оптимальну в 8,2 раза.

Вихід із ситуації люди бачать один: або Верховна Рада на законодавчому рівні зобов’яже власників мисливських господарств таки рахуватися з інтересами селян і запровадить значні штрафи за пошкоджені городи, або дасть селянам можливість самим захищатися і відстрілювати тих же кабанів на власних городах. Поки що новий законопроект «Про раціональне використання, відтворення, охорону тваринного світу», внесений групою депутатів на розгляд парламенту минулого місяця, цього теж не передбачає. Однак люди переконані, що такі положення в законі мають обов’язково бути.

Інший варіант — у межах реформи самоврядування і розширення прав місцевих громад надати право місцевим радам у будь-який момент розірвати угоду про оренду лісів із власниками мисливських угідь, якщо їхня діяльність завдає шкоди простим людям. У будь-якому разі має бути правовий механізм врегулювання ситуації. Інакше селянам доведеться на свій розсуд шукати шляхи, щоб захиститися від диких кабанів і їхніх «покровителів». І тоді хтозна, які будуть наслідки.