Київський торг

04.06.2015
Київський торг

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Минулого тижня мер Києва Віталій Кличко заявив, що готовий включитися у перегони за крісло столичного градоначальника. Місцеві вибори (у Києві зокрема) відбудуться, нагадаємо, восени поточного року. Рішення Кличка очікуване, проте, навіть оголошуючи про нього, мер не спромігся бодай у кількох словах окреслити ті нові меседжі, на яких він збирається будувати кампанію. Говорив Віталій про давно відоме: йому, мовляв, не вистачає повноважень для ефективного керівництва, а реформа з децентралізації так і не проведена. Однак насправді це не найбільша проблема Кличка.

Забудови як удар по рейтингу

Головний мінус діяльності Кличка полягає в тому, що мер не зумів розв’язати болюче для столиці питання забудов — кияни не пробачать йому побоїща на Осокорках, навіть незалежно від того, наскільки правим чи винуватим був у даній конкретній ситуації забудовник. Взявшись «розрулювати» конфлікт, Кличко не придумав нічого кращого, аніж вимагати від Сергія Котвицького (власника об’єкта на Осокорках) здачі мандата. Пікантність ситуації в тому, що Котвицький потрапив до складу Київради за списками Кличка, і він не єдиний забудовник, котрий пройшов до влади завдяки партії «УДАР». Кличко знав, кого бере у список, тож його праведне обурення виглядає недоречним, тим паче, коли однопартієць Котвицький демонструє привселюдно, як мало він поважає свого шефа, і відмовляється виконати його вимогу.

Справедливості заради слід відзначити, що функції контролю у місцевої влади обмежені з 2011 року, коли був прийнятий Закон «Про регулювання містобудівної діяльності». Згідно з ним, функції міста зводяться до того, щоб виділити землю та сформулювати містобудівні умови. Далі будівництво контролюють уже органи Державного архітектурно-будівельного контролю, а не місцева влада. Забудовники активно користуються цим, а також чинним до липня 2015 року мораторієм на перевірки, який запровадив Кабмін. Вони поспішають здати свої об’єкти до активної фази виборчої кампанії, коли кожен кандидат паритиметься на потребі припинити забудови.

Ситуація важка, але не безнадійна. Віталій Кличко як мер мав би передати всі справи щодо забудов, котрі викликають бодай найменший сумнів, до прокуратури. Проте цього зроблено не було. Він також мав би провести серйозні (не обов’язково публічні) розмови з власними близькими друзями, котрі «піднімають гроші» на будівельному бізнесі, переконавши їх не випробовувати терпіння киян. Власне, в ідеалі бізнес узагалі не вартувало тягти в політику, але говорити про те, що мер дарма відкрив список для забудовників, зараз запізно. Кличко зрозуміє це, коли піде на вибори вдруге — переможного результату минулого року йому вже не бачити.

БПП замінить Кличка на Третьякова?

Те, наскільки успішною буде кампанія Кличка, залежить не тільки від його власного рейтингу. Минулоріч його перемозі сприяла підтримка Петра Порошенка. Дякуючи Дмитру Фірташу, ми вже знаємо, в чому полягав сценарій, розроблений трьома великими комбінаторами: Порошенко стає Президентом України, а Кличко — мером Києва. Проте Порошенко, здається, не підписувався тягнути Кличка за вуха повсякчас. До того ж глава держави ображений на Віталія через його участь у судовому процесі у Відні.

Подейкують, що умовою подальшої співпраці Порошенка з Кличком є вимога першого розпустити «УДАР». Точніше, злити його із «Солідарністю». Рейтинги обох партій відчутно «просіли», кількість перебіжчиків усіх рівнів з «УДАРу» до «Солідарності» наближається до 50%, відтак оптимальний вихід для обох сил — стати нарешті єдиною партією. Остаточно визначитись «УДАР» має до кінця червня, тобто до проведення партійного з’їзду, на якому й буде оголошене те чи інше рішення.

Та в будь-якому разі для «УДАРу» вибори у жовтні стануть останніми — і якщо партія піде на них окремо, і якщо розчиниться у «Солідарності». Бо якщо рейтинг Кличка теоретично ще можна перевести на штучне дихання, то «УДАР» уже не врятувати — чим займалася ця партія протягом року у Києві і де відчутна користь від її перебування при владі, є питанням риторичним.

Альтернативний вибір для Порошенка полягатиме у підтримці іншого кандидата з власного блоку. Теоретично ним може стати Олександр Третьяков (сам він намір балотуватися у мери спростовує). Проте на користь цієї версії говорить започаткований Третьяковим рух «Ми — кияни», що почав діяти чи не відразу по завершенні виборів минулорічних. Бігборди руху розміщені по всьому місту, проте далі наглядної агітації (агітації за що саме — поки не відомо) справа не йде. Сам Третьяков, нагадаємо, є нардепом від Блоку Порошенка, обраним по одному з київських мажоритарних округів.

У рамках руху «Ми — кияни» з ним співпрацює ще один парламентар від БПП — Гліб Загорій, він же — співвласник фармацевтичної фірми «Дарниця». А також — депутат, обраний від Оболоні, командир добровольчого батальйону «Азов» Андрій Білецький. З усіх трьох фігурантів Білецький — безумовно, найбільш харизматичний, проте невідомо, чи має він власні мерські амбіції. Що ж стосується Третьякова, то його шанси підкорити Київ можна вважати нульовими. Можливо, розуміючи це, Порошенко все-таки робитиме ставку на Кличка або ж шукатиме іншого кандидата, хоча за чотири місяці до виборів розкрутити перспективну кандидатуру буде доволі тяжко.

Партії думають

Більшість персон із виборів 2014 року, котрі боролися за мерське крісло, зараз не подають ознак політичного життя. Зовсім зник із медійних радарів Микола Катеринчук, не проявляє активності Леся Оробець. Відмовчується і Володимир Бондаренко. В українських політиків є одна прикметна риса: коли вони не мають відповіді на питання або не бажають її озвучувати, «кивати» на волю партії вважається цілком пристойним виходом.

Саме так і відповідає журналістам член «Батьківщини» і тимчасовий голова КМДА Володимир Бондаренко: якщо партія вирішить, що йому треба йти у мери, то він піде. Бо партію, мовляв, ще ніколи не підводив. Вочевидь, що «Батьківщина» вже давно веде підготовку до виборів, не складно здогадатися й про те, якою буде стрижнева ідея цієї кампанії — боротьба з тарифами тощо. Проте ім’я головного кандидата в середовищі Юлії Володимирівни поки що не називають.

Відмовчується наразі й «Народний фронт». Говорять, що партія ця страждає нині від «рейдерських захоплень» її членів «рекрутерами» з Блоку Порошенка. Адже проблема БПП полягає у відсутності мережі представництва на місцях. І хоч за останній рік партія намагалася розбудуватися, проблема осередків усе одно ще доволі гостра.

Як коментує ситуацію політолог Володимир Фесенко, «більшість партій ще не розгорнули підготовку. Йде навіть не підготовка, а прикидка, оцінка ситуації, — готують кандидатів і шукають ресурси. Але прямої підготовки до виборів я поки не бачу. По Києву ми бачимо рекламу окремих політгруп, а реклами партій поки немає. Я цікавився, кого провідні політичні сили збираються висувати на кандидатів у мери Києва. Може, темнять і приховують, але, судячи з відповідей досить впливових людей, поки з цим не визначилися».

Про що мріє Садовий?

Жодних заяв із приводу участі чи неучасті у місцевих виборах не робила наразі ще одна парламентська партія — «Самопоміч». Подейкують, що її лідер (і градоначальник Львова) Андрій Садовий може спробувати свої сили у київських торгах, благо, що рівень підтримки його та його партії у Києві доволі багатообіцяючий. Однак офіційних рішень із цього приводу «Самопоміч» ще не ухвалювала.

Утім амбіції Садового нібито сягають значно далі, аніж київський чи львівський майданчик. Цілком можливо, що колега Кличка візьме участь у наступних президентських перегонах. Якщо в подібних чуток є бодай якась підстава, то в жодних київських виборах Садовий дійсно участі не братиме. Просто щоб не псувати апетит перед головною стравою.

Тим часом Радикальна партія Ляшка може висунути в мери чинного депутата Київради Марка Греся, на котрого восени минулого року напали невідомі і тяжко поранили ножем. Альтернативний варіант від РП — Юрій Чижмар, колишній голова Тернопільської ОДА. Обидва ймовірні кандидати не коментують припущення щодо своєї участі у виборах, мовчить із цього приводу і їхній партійний лідер Олег Ляшко, котрий програв «битву за Київ» у 2014-му.

Чи не найбільш відвертою з усіх політсил є «Свобода», представник котрої Андрій Іллєнко не виключає, що саме він і буде кандидатом у мери Києва. Хоча варіант балотування його однопартійців Юрія Левченка та Олександра Мирного так само не знято з порядку денного. Тут — знову-таки — все вирішуватиме партія, підкреслює Іллєнко.

А ТИМ ЧАСОМ

Хоча соціологи іще не проводили досліджень настроїв киян саме перед місцевими виборами, про те, як змінилося ставлення виборців до політичних сил, можна зробити висновок за результатами опитування Центру Разумкова, проведеного наприкінці березня. Два місяці тому рівень підтримки Блоку Порошенка становив 14,1%, «Самопомочі» — 9,3%, Опозиційного блоку — 6,8%. Решта партій, схоже, взагалі позбавилися надії здолати 5-відсотковий бар’єр. Так, «Народний фронт» набирав 4,6% голосів, Радикальна партія — 4,5%, «Батьківщина» — 4,4%. При цьому, однак, 3,1% респондентів готові були б проголосувати за комуністів, 2,7% — за «Громадянську позицію» Анатолія Гриценка, 2% — за «Сильну Україну» Сергія Тігіпка і 1,8% — за «Свободу».