До кінця його епохи лишається пiвтора місяці. (Фото УНІАН.)
Пане Президенте!
Зізнаюся: мав намір завершити листування з вами з невеличким сентиментом, можливо, з прощальною вологою в очах, бо ж таки десять років і мого життя (хай навіть під «вашою рукою») варті того. Їй же Богу, коли ви одважилися «не прив'язуватися» до президентського крісла ще на одну каденцію, я був готовий саме до такого останнього листа до вас.
Одначе на фініші вас покинули не так фізичні, як моральні та розумові сили. Стільки фатальних помилок ви не робили за весь період «царствування». Ніби руйнівні, дідьківські духи вселилися у ваше єство і безконтрольно владарюють ним.
Чи можна було придумати щось більш антикучмівське, як призначення Медведчука «президентською тінню»? Ви ж його ненавидите. Згадайте вашу розмову з тодішнім міністром Кравченком, яку задокументував Мельниченко: ви погоджувалися, що Медведчук дуже жорстокий, що він сидів у тюрязі за побиття школяра. Ви знаєте і те, що мільярдер-скоробагатько Медведчук не дав ані гривні старшому братові по матері, який важко хворіє і живе в селі у жахливих злиднях, хоч вивчив і вигодував обох молодших. Ви ж усе це знали, пане Президенте, але хотіли, щоб Медведчук, нав'язавши Україні кримінальний стиль буття, відомстив усім нам, вашим опонентам. Та ви не врахували одного — вашим опонентом уже став увесь український народ. Тому глава Кучминої адміністрації найбільше нашкодив саме Кучмі, консолідувавши і зміцнивши опозицію. Мої відкриті листи, віддруковані мільйонними тиражами, нашкодили вам менше, як підготовлені писарем президентські укази. Отож від імені опозиції я дякую вам за Медведчука. Навіть бідну, опущену на самісіньке соціальне дно Національну спілку письменників він зумів об'єднати — 1700 письменників вистояли і перемогли під несамовитими ударами вашої влади.
У вас була можливість бодай відійти «зі сцени без свисту навздогін»: не нав'язувати українцям свого спадкоємця, а вибачитися за помилки і забезпечити вільні та чесні вибори. Ви не скористалися і цим «рятівним колом». Більше того — зневажили весь український народ, вважаючи, що погоничем після вас може бути лише людина, що двічі позбавлялася волі за кримінальні злочини. Це щоб на його тлі вас згадували як менше зло?
Майбутні історики братимуться за голову: Кучма, не знаючи української мови, став Президентом України, а Прем'єр-міністр Янукович у назві своєї посади робив дві граматичні помилки, претендуючи на роль лідера високоосвіченої нації. Театр абсурду! Таке враження, що вам, пане Президенте, не той народ дістався. Не держава, а зона. Я за останні місяці об'їхав більшість областей України і не зустрів жодної людини, яка б публічно зізналася, що буде голосувати за «продовжувача справи Кучми». Ваша підтримка прирекла б на поразку навіть Ющенка, а що вже казати про Януковича. Тому ви свідомо обираєте кримінальний варіант виборів і тим самим провокуєте народ на масований політичний опір. Об'їзд вами спецпідрозділів і загравання з ними — незаперечний доказ, що ви готуєтесь до силової розв'язки.
Зрештою, кожна мисляча людина розуміє, що ви не вірите ні самому Януковичу, ні в його перемогу на виборах. Бо чому б тоді так нервово, по-мародерському, як перед утечею чи відступом, роздавати все те, що вам не належить? Нафтопровід «Одеса-Броди», який міг зробити Україну енергетичним партнером Європи, ви одноосібно віддаєте Росії. Виводите український військовий флот із Севастополя й заганяєте його в пастку Донузлаву. Відмовчуєтесь, коли кримський шовініст-міністр теревенить про передачу Криму в оренду Росії на 99 років. Невже все це задля можливого політичного притулку в Путіна?
Життєздатний навіть в умовах економіки «перезрілого кучмізму» металургійний гігант Криворіжсталь ви даруєте своєму зятеві та першій особі донецького клану. Створена вами підпільна і загребуща «ДУСя», що здійснює нібито державне управління вашими справами — заковтнула найкращі санаторії, тисячі гектарів найдорожчих курортних та заповідних земель, покладів корисних копалин, горілчаних і тютюнових підприємств, профспілкове та укоопспілчанське майно, навіть Палац «Україна» працює на Кучму. А тепер за вашим указом все це народне добро іде під «прихватизацію».
А патріотичний чех Гавел за два президентських терміни, вивівши Чехію на рівень класичної демократії в лоні Європи, навіть не подбав про своє пенсійне забезпечення. А хіба можна уявити, що так, як ви, «відступатиме» від польського престолу Кваснєвський? Або ж уявіть себе (у моторошному сні, звичайно!) президентом Литви, котра з тріском викинула з головного крісла Паксаса, якого сама ж туди щойно посадила. Таки дала під сідницю, зганьбивши на весь світ. За манесеньку «вдячність» одному лишень росіянину. То що б литовці вчинили з вами?
Отож помоліться Богу за великотерпеливих і добрих українців, пане Президенте. Помоліться. І відходьте. Здається, всі ласі шматки в Україні ви вже хапонули й роздали родичам, сателітам, політичній обслузі, вірнопідданій челяді.
Як до болю тривіально все це. Скільки разів воно повторювалося у світовій та українській історії. А в українців щоразу викрадали ще й душу та національну пам'ять. Слава Богові, ваша влада бодай на ці наші безцінні святощі не розповсюджується.
У тому мародерському стані, в якому перебуваєте зараз ви і ваше оточення, розумні вчинки вже неможливі. З командою озлоблених медведчуків, білоконів, рафальських, різаків, піховшиків ви наберетеся ще більшої ганьби, а Україна — біди. Зупиніться. Не слухайте їхніх нашіптувань, то вони дбають про себе, а не про вас, пане Президенте. Тільки про себе.
У вас ще є можливість розумного відступу і людської покути: не заважайте Україні визначитися, за ким їй іти — за Ющенком чи знову за вами, вибачаюся, за Януковичем, якого ви обрали для продовження вашого десятилітнього експерименту над українським народом.
Я не махаю вам услід рукою, але й не кидаю каменем... Бо таке в нас вийшло прощання. Без жалю. Зате правдиве, пане неукраїнський Президенте...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
