Кіно — це війна

22.04.2015
Кіно — це війна

Іспанець Мануель Гутьєррес Арагон у Києві розповів про те, як божевільний Дон Кіхот за 400 років став лицарем, який прагнув досягти справедливості. (з сайта cultprostir.ua.)

Нещодавно в Україні завершився фестиваль «Тиждень іспанського кіно», організований посольством Іспанії в Україні за підтримки КМКФ «Молодість». На його закриття приїхав видатний іспанський режисер Мануель Гутьєррес Арагон із кіноадаптацією роману Мігеля де Сервантеса «Дон Кіхот» (2002), показ якої присвятили до 400-річчя з дня публікації другого тому відомого твору.
Прогулявшись по Києву, режисер розповів, що це його перший візит в Україну, проте про неї він знав давно і багато. «Я дуже люблю Андруховича, і тому до цієї поїздки знав Україну за його творами. Київ на мене справив враження як місто дуже освічених людей. Воно добре збереглося, мені нагадує Будапешт. Я хочу побачити й інші міста вашої країни», — іспанець явно потрапив під український вплив.

Більше, ніж генерал на полі бою

Після української прем’єри картини Мануель Гутьєррес Арагон провів майстер-клас для школярів навчально-виховного комплексу № 176, які вивчають іспанську мову. Один з учнів запитав, який стиль керівництва застосовує режисер під час роботи. На це Мануель пожартував: «До акторів треба ставитися так, ніби вони теж люди. Режисер — більше ніж генерал на полі бою. Насправді, якщо ти — режисер, тобі варто усвідомлювати, що кіно — колективна, індустріальна справа, тобто потрібно вміти знаходити спільну мову з людьми. Тому основна якість режисера — розуміти актора. Водночас варто взяти до уваги, що якщо ти — режисер і робиш одну помилку — тобі її пробачають, якщо ти робиш декілька помилок — це помічають актори, знімальна група — і тоді кіно починають знімати вони, а не ти».

З приводу майстерності режисера та аматорського кіно Арагон додав «УМ»: «Зараз усе просто: можна знімати на будь-яку камеру, телефон, викладати це в інтернет — виражати себе. Декілька людей зібралися — і зробили кіно. Інша справа — чи воно добре вийшло. Тут залежить від таланту. Вчитися в кіношколі — кращий варіант, щоб знімати кіно. Тоді ви робитимете помилки при навчанні, а не при зйомці реального фільму. Зараз найкращу кінематографічну освіту дають у Польщі, а також Лондоні, Парижі та Нью-Йорку. Але, звісно, це дуже дорого».

Сам Арагон прийшов у кіно не з першої спроби. Він вивчав філософію та письмо в університеті і мав зовсім інші плани. Паралельно з тим вирішив записатися до вечірньої кіношколи. Так поступово Арагон закинув основне місце навчання заради кінематографа — і не прогадав.

Талант не проп’єш і за гроші не купиш

Режисер розповів, що ініціатором зйомки фільму «Дон Кіхот» було Іспанське державне телебачення. Тоді багато світових телеканалів, зокрема ВВС, знімали фільми за класичними творами. Звісно, це була справа не з дешевих. Однак на це в той час виділяли кошти. Арагон пояснив «УМ»: «З того часу, як кіно з’явилось, воно було пов’язане з державою. І його або підтримували, або, навпаки, пригнічували. Без грошей не можна зняти кіно! Це дуже дорогий процес, це як війна. Тому завжди знайдуться люди, які скаржитимуться, що державні гроші йдуть на кінематограф, а не будують за них, наприклад, будинки. Інша справа, що скільки би грошей не давали, талант, якщо його немає, не з’явиться».

«Мені всі друзі-кінематографісти радили не починати зйомок цього фільму, адже це дуже важко. Ви взагалі щасливі люди, що можете читати «Дон Кіхота» в перекладі тiєю мовою, яку ви знаєте. У нас же — «Дон Кіхот» — це книга, яку ніхто не перекладав зі староіспанської, яка містить купу поміток, зносок — і читати її насправді дуже важко. У нас усі вважають, що вони прочитали «Дон Кіхота», хоча насправді змогли прочитати його далеко не всі. Тому адаптувати цей твір для зйомки — насправді зовсім непросто».

Говорячи про екранізацію класичних творів, Арагон жартує: «Рiч у тiм, що коли класики творили, вони не думали, що за їхнiми творами будуть знімати кіно, тому вони з кінематографом не рахуються. Наприклад, у Сервантеса, коли читаєш твір, не замислюєшся, що лопаті вітряка не дiстають до землі, тому битися з ними людині досить важко. А нам для цієї сцени довелося робити спеціально вітряки з дуже довгими лопатями — до землі».

Проте, все ж, режисер відзначає, що у Сервантеса, на його думку, була кінематографічна уява, адже інакше він би не створив таку чудову пару: високого й аскетичного Дон Кіхота та маленького і товстенького Санчо Пансу.

Найбільша складність у зйомках фільму за класичним твором на думку Мануеля, — це «показати не те, що є у творі, а те, що в ньому уявляють читачі». Адже в усіх іспанців є свої власні образи Дон Кіхота, Дульсінеї Тобоської, сцени з вітряками — і вони хочуть, щоб фільм відображав саме їх. «Зараз би я не взявся за цю зйомку», — зізнається режисер. Цікаво, що «Дон Кіхот» виявився взагалі винятком із правил метра режисури: він звик сам писати сценарії, обирати історії. А тут — історію обрав Мігель де Сервантес — довелося підкорятися.

Арагон, говорячи про зйомку фільму, пригадує: «Працювати з актором, який грає Дон Кіхота, було дуже просто. Йому не доводилося пояснювати, як це — грати ненормального. Він і був ненормальним, пив заспокійливе. Але, за порадою лікаря, на період зйомок він припинив його приймати — і в один момент актор вхопив свого меча і вирішив убити оператора, який довго не міг виставити світло на знімальному майданчику».

РІЗНА ПРАВДА

Хто такий «Дон Кіхот»?

Мануель роз’яснив інтерпретації роману Мігеля де Сервантеса. Насправді «роман про відомого лицаря, який прагнув досягти справедливості», — такий зміст вклали у твір сучасники. «У часи ж написання твору це був комедійний бестселер. З нього сміялися, бо Дон Кіхот потрапляв у кумедні ситуації, носив одяг такий, який був раніше, говорив мовою такою, яка була раніше. Але тепер ми перестали відрізняти часи лицарів від часів, коли був написаний роман — одяг і мова вже стали ніби природними — і зміст, вкладений автором, зник. Натомість ми тепер бачимо в романі неоромантичного героя, борця за свободу та право».

Мануель Гутьєррес Арагон двічі знімав «Дон Кіхота» — першу частину в 1991-му і другу — в 2002-му. На думку режисера, другий його фільм зображує Дон Кіхота вже не як неоромантичного, а як барокового героя, який розуміє свою божевільність. Мануель розповів, що йому більше подобається друга частина. Вона більш сумна, меланхолійна, але має дуже глибокий зміст. Та щоб її зняти, треба було спершу екранізувати першу частину. Інакше б грошей ніхто не дав.

 

ЧИНОВНИКАМ НА ЗАМІТКУ

В Іспанії кіно має державну підтримку. Кінематографісти почуваються на своєму місці, завше мають роботу. Про заморожені проекти через брак коштів їм лише сняться жахи. Мануель поділився з «УМ», як іспанцям вдалося врятувати національний кінематограф від глобалізації. «У нас була ситуація, коли на першому місці кінопрокату було американське кіно, потім інших європейських країн, а тоді вже наше. Зараз ситуація змінилася — на другому місці після американського кіно, яке лідирує у всьому світі, у нас стоїть власний кіноконтент. Був запроваджений закон, який змушував кінотеатри показувати іспанські фільми. Зараз його вже відмінили, оскільки державне кіно не потребує захисту: його дивляться і в кінотеатрах, і по телебаченню».