З Лондона — до Вишкового

02.04.2015
З Лондона — до Вишкового

Антиникотинова територія.

Квітень у Вишковому — місяць повсюдних розмов про підсумки місцевого конкурсу «Людина року». Туристи, заїхавши на тиждень-другий підлікуватися термальними водами, також у курсі: три призові місця вперше посіли жінки. Особисту відзнаку засновника благодійного фонду «Вишково» отримали школярі, які власноруч почистили десятки струмків та захламлених берегів малих річок в околиці. Там, де зростали нинішні вишківці та земляки, котрі через сторений у 2010 році фонд допомагають місцевій громаді з ближнього та дальнього зарубіжжя.

Брат Саша

Казковий дерев’яний будиночок на Карпатському узгір’ї приваблює увагу кожного мандрівника. «Це мій брат Саша побудував. Сам, на ходу, проектував, — з відчутною симпатією і повагою пояснює Степан Людвігович, наш невтомний гід і наставник з місцевих знайомих. — Він сам у Лондоні з сім’єю живе, працює. Але у Вишково часто приїздить, дуже любить ці місця. Фонд благодійний організував, місцевій футбольній команді, талановитим дітям допомагає... Хочете ближче на будинок поглянути?».

Ми, звісно, хочемо. Підіймаємося по земляних сходинках, закріплених дерев’яними кілочками, до цікавого навісу з трьома дзвонами і сонячним годинником на південному зрізі пагорба. З британського тут, можливо, — скляний дах над внутрішньою терасою. Усе інше — оригінальний природний ансамбль, органічний для цих лісів і гір з яскравими первоцвітами на осонні. Доки розглядаємо будинок, від дровітні на терасу неквапно підіймається чоловік у робочому одязі. Обіймає долонями дебелі кручені мотузки, звичними рухами пробуджуючи мелодійні дзвони: на сонячому годиннику — полудень...

«А ось і Саша, — усміхається Людвігович. — Бо я вже думав: чому ж дзвони мовчать? Чи не захворів після нашого пригощання закарпатськими стравами?»

Брат, мешканець далекої Британії, чемно бажає нам доброго дня, простягає руку для знайомства, скромно представляючись: «Шандор».

Обличчя знайоме. Приглядаюся уважніше. Розгублено оглядаюся на Людвіговича: «А ваше прізвище часом не Варга?».

«Ні, ми двоюрідні брати по матері» — сміється той.

Благодійний фонд — це з дружби

Шандор Варга зазвичай уникає преси. Його кредо: «Робота хорошого футбольного промоутера, як робота хорошого футбольного судді: чим менше його помічають у процесі гри, чим менше про нього розмовляють опісля, тим краще. Отже, справа зроблена добре». Але про благодійний фонд «Вишково», започаткований ним для земляків п’ять років тому, Шандор погодився розповісти.

— Місцева футбольна команда кілька років тому почала розпадатися, і я побачив, що треба якось допомогти. Так усе й почалося, — пояснює він свою ініціативу. — А потім потихеньку почали підходити люди місцеві, церква, школа, лікарня... Ну і в якийсь момент я зрозумів, що сам усього не потягну. Та й неправильно це було б... Звернувся спочатку до близьких з дитинства друзів, — священиків, учителів, лікарів. Дуже важливо робити такі справи спільно, щоб ти не один за все хапався. І тепер можна сказати, що нас у цій вишківській благодійній групі вже чоловік п’ятсот точно є.

— Це і місцеві, і ті, хто виїхав із села?

— Так-так. Вишково — село, де раніше більша частина мешканців була етнічними угорцями. Багато хто з молоді, як і я свого часу, виїхали вчитися за кордон, там знайшли хорошу роботу, завели сім’ї... Але душею тягнуться до рідних місць. І охоче підтримують тих земляків, які хочуть і роблять для цієї землі якісь хороші справи. Ми тут організовуємо такі дійства до конкурсу «Людина року». Консул угорський цього разу з Ужгорода приїхав з чемності, — ну що там у глухому селі може бути цікавого... А як тільки зазвучав голос нашої дівчинки, Андреа Євреш (а вона ж сьогодні вже співає в угорському державному оперному театрі!), — то він тоді: «Вау! Куди це ми потрапили?!» А потім піаніст наш сів за рояль Янош Бочі, — він їх зовсім приголомшив своєю майстерністю. Кажуть, — ми ніколи не думали, що у Вишково такий виконавський рівень почуємо! А цим молодим людям і наш фонд свого часу підтримку дав. Приємно, що сюди тепер приїздять звідусіль і що всім у нас цікаво і приємно гостювати.

Люди скрізь однакові

— Наскільки я зрозуміла, зараз у вашій роботі досить сильний український акцент з’явився?

— У мене є клієнти і з Бразилії, і з Японії, і з Південної Африки, — з усього світу. Але якось такий період склався, коли я влаштував Лужного в лондонський «Арсенал», Реброва — в «Тоттенхем», це були значні успіхи для українського футболу. Після цього до мене почали звертатися самі футболісти з України, без моєї ініціативи. І коли збірна України потрапила на чемпіонат світу у 2006 році. Можна сказати, це був найбільший успіх нашої збірної часів незалежної України, коли увесь світ завдяки футболу дізнався про Україну, побачив український прапор. Бо футбол — справа наднаціональна. Увесь світ слідкує за такими чемпіонатами. На той момент він проходив у Німеччині. І в позитивному плані всі відкрили для себе нашу країну, бо українська збірна потрапила до вісімки найкращих команд світу. Раптом Україну почали скрізь упізнавати. І сталося так, що з 11 футболістів стартової української збірної восьмеро виявилися саме моїми підопічними. Тобто так чи інакше, я мав великий вплив на команду. І в одній із київських газет з’явилася велика стаття з запитанням: хто керує командою — керує командою, Блохін чи Варга? Олег мені телефонує: «Шандоре, що таке? Чому така публікація?» Я йому: «Олеже, заспокойся, ти сьогодні програв 4:0 іспанцям, розумію твій стан... Я розберуся, не переживай». Я прочитав ту статтю — мого коментаря там не було, спростовувати нічого. Ну, журналісти правильно порахували... Так що ми з Олегом після цього стали співпрацювати. Я тепер і його агент... Так що український акцент у моїй сьогоднішній роботі дійсно є. Я не люблю дальніх перельотів й можу вже собі дозволити обирати клієнтів з тих, хто мені особисто симпатичний. Так що можу сказати, що моя ліцензія ФІФА на всі двісті країн цієї організації останнім часом тяжіє до України.

— Але це вже ваш особистий вибір?

— Так, це мій вибір. І я сам вирішую, з ким працювати, кому відмовляти. Працюю без контракту, за усними домовленостями. Мені платять, якщо захочуть. Я так вирішив, щоб не заморочуватися вибиванням грошей. Мій клієнт сам вирішує, скільки платити.

— Ви працювали з різними людьми з різних країн. Наскільки і чим ваші клієнти відрізнялися одне від одного?

— Я переконався, що всі люди на землі однакові. Моя молодша дочка Кароліна (старша — Вікторія, обидві Кембрідж закінчили), так вона недавно надіслала мені притчу: старий мудрий індіанець пояснює онуку, що таке добро і зло. Це — два вовки, які живуть у кожній людині і постійно борються між собою. «І який же з них переможе?» — запитує онук. «Переможе той, якого ти годуєш», — відповідає дід. Такі вовки живуть у кожній людині, незалежно від релігії, від національності. Треба годувати хорошого вовка...

ДОВІДКА «УМ»

Шандор Варга — перший міжнародний промоутер ФІФА українського походження. Народився на території радянського Закарпаття — у селищі Вишково Хустського району. Навчався у Львівському, потім — у Московському інституті фізкультури. Входив до складу комплексно-наукової групи, що виконувала дослідження для збірної СРСР з футболу. У 80-х переїхав до Угорщини, де працював у місцевій федерації футболу та помічником головного тренера національної збірної Угорщини. Згодом — другий тренер саудівського клубу «Аль-Іттіхад». У 1996 році отримав ліцензію на здійснення промоутерської діяльності з рук президента ФІФА Зеппа Блаттера . Дебютним трансфером Варги став перехід Юрія Калитвинцева з лав київського «Динамо» до складу турецького «Трабзонспора». В різні часи Шандор Варга, окрім зарубіжних, співпрацював iз багатьма українськими тренерами та футболістами, — це Христо Стоїчков, Олег Блохін, Сергій Ребров, Олег Лужний, Олександр Шовковський, Євген Хачеріді, Руслан Ротань, Андрій Гусін, Сергій Назаренко, Андрій Русол, Роман Безус, Андрій Канчельскіс.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>