Класика як сучасність

04.03.2015
Класика як сучасність

Номінація «Хрестоматія» усе ще лишається найбільш непередбачуваною на українському книжковому ринку: видання класики хоч і рясно виходять упродовж усіх років незалежності, а проте до систематизованого відтворення канону (вітчизняного і світового, у перекладах) ще далеко. Тому-то більшість новодруків у топ-списку з’являються з поміткою «вперше».

Щодо української класики такими первістками є дві, як завжди притягальні, антології Василя Габора: «Райська яблінка» (жіноча проза Галичини міжвоєнного періоду) та «Чорна Індія» (творчість модерністів «Молодої музи»). Інший львівський архівіст-укладач Юрій Винничук представив розширену двотомову «Антологію української готичної прози» і ще більш осяжну «Львівську антологію» (2013-го вийшов перший том, торік — другий у двох книжках), де твори тамтих письменників згруповано за тематичними блоками з прозорими назвами: «В сузір’ї Ероса», «Діти вулиць», «Гумор львівської богеми», «Єврейська Атлантида» тощо.

Антології хрестоматійних текстів — це ефективний спосіб адаптації літературної спадщини до сучасних читацьких смаків. Саме так виглядає збірка «Українська авангардна поезія (1910—1930-ті роки)», укладена сучасними поетами Олегом Коцаревим та Юлією Стахівською, — як конкурентний подразник для нинішніх літераторів (про неї див. «УМ» від 22.10.2014). Що ж до авторських книжок письменників-класиків, то неодмінно слід згадати дві книжки, які хоч і не увійшли до «Топ-14», але доволі помітні серед класичної пропозиції: добре збалансований за ринковим показником ціна/якість томик вибраного Василя Стефаника (Івано-Франківськ: Лілея-НВ) та перший том амбітного 10-томового зібрання творів Ольги Кобилянської (Чернівці: Букрек) — до першої книжки увійшла мала проза письменниці кінця ХІХ — початку ХХ ст., здебільшого визбирана з майже неприступних нині тодішніх часописів, а деякі тексти уперше опубліковані з рукописів, що зберігаються в Інституті літератури Академії наук. Вельми дотичною до книжки О.Кобилянської є «Антологія австрійської прози початку ХХ століття» — саме в цьому конкурентному полі (Ф.Кафка, Р.Музіль, Й.Рот, Ш.Цвайґ, А.Шніцлер та ін.) існувала тоді проза нашої письменниці (часто писана, до всього, німецькою).

Ще один відомий львівський укладач антологій (з античних літератур) Андрій Содомора випустив повний коментований переклад утаємниченого пізньолатинського автора Симфосія («про нього, на жаль, не маємо жодних відомостей», — читаємо у передмові). Перфектно зладжена книжка «100 загадок Симфосія» справедливо дістала Ґран-прі на останньому Форумі видавців у Львові.

Уперше в Україні вийшли ще три сенсаційні антологійні видання: «Діяння римські», «Самурайські хроніки» та «Антологія японських мандрованих поетів — дзен-буддистів». І, звичайно, не обійти захопленою увагою вершину Відродження — другу частину «Божественної комедії» Данте в супер-перекладі (так, принаймні, стверджують фахівці) Максима Стріхи.

Так само втішає номінаційний розділ «Життєписи». Книжки про Михайла Коцюбинського, Олександра Довженка та Віктора Некрасова — чи не краще з усього, писаного про них досі. «Листування Тараса Шевченка» — об’єкт азартного полювання бібліофілів, а наклад книжки «Тарас Шевченко у приватному житті» миттєво розпроданий до останнього примірника.

Усе це, сказати б, прогнозований успіх. А от кілька приємних несподіванок: авантюрний роман Володимира Єшкілєва про молодого Григорія Сковороду «Андрогін»; збірка відвертих до провокативності есеїв популярних літераторів «Мій Шевченко» (чого варта, наприклад, назва нарису Андрія Куркова «Ленін, Шевченко, Ататюрк»); збірка белетризованих біографій «Запрошення на Цитеру», де бачимо не друковані у нас раніше твори обох засновників жанру модерного історичного роману в українському письменстві В.Домонтовича та Юрія Косача. Осібно стоїть фотокнижка Василя Пилип’юка «Шевченкова посвята» — візуальна біогеографічна мандрівка поетовими слідами, варта багатьох розлогих текстових коментарів.

Літературознавство і критика, здавалося б, мають нешироку професійну авдиторію. Та коли придивитися до «Короткого списку», видно, що більшість цих видань претендують на доволі масового читача. Есеїстика Євгена Сверстюка ніколи не замикалася у вузьких фахових рамках. Так само й енциклопедична ерудованість та майстерність оповідача Леоніда Ушкалова і Юрія Барабаша завжди привертають увагу поза межами академічного середовища. Авторська історія української літератури від Юрія Коваліва взагалі призначена насамперед студентам. Ну а власне енциклопедії, як знати, завжди знайдуть помітне місце на будь-якій полиці. Нині маємо третій і четвертий томи «Шевченківської енциклопедії», а також, сказати б, хронологічну енциклопедію — «Історію української літератури» від давнини до сучасності у 12-ти томах, перші два з яких уже маємо в руках.