Чому Герцен — це не Путін

24.02.2015
Чому Герцен — це не Путін

Боюсь патріотів, орієнтованих на пошук ворогів. Там, де цих ворогів не було, нема і бути не може. Одна з наших читачок, літераторка, побоюється, як я розумію, зросійщення «України молодої». Більшого абсурду собі годі й уявити. Нашій передплатниці не подобається назва статті «Українське Бородіно» і назва рубрики «Минуле і думи» — алюзія на твір Олександра Герцена. Не думала, що доведеться роз’яснювати очевидні речі, але роблю це.

Битва при Бородіно була фактичним програшем російської армії. Після Бородіно французи гнали росіян вглиб країни, змусивши їх залишити Москву. При цьому французи втратили близько 10 тисяч солдатів, а росіяни — 40 тисяч. Попри всю технічну міць, наші теперішні противники завжди були кепськими вояками. Зараз неофіційні джерела кажуть про те, що на одного вбитого українця припадає десяток мертвих росіян. Тож паралелі з війною 1812 року напрошуються самі по собі. Вони (ці паралелі) — й в іншому. Наполеон напав на Росію не тому, що був агресивним відморозком, а імператор Олександр — беззахисним «душкою». Росія порушила угоду, за якою зобов’язувалась бути союзником Франції у континентальній блокаді Британії. Росія ніколи не тримає свого слова, ніколи. Тому особисто я мріяла б про те, щоб Дебальцеве було справжнім Бородіно для Москви, а теперішній «Наполеон», чи то пак Оланд, був здатний до більш радикальних дій. Адже Франція виступала одним iз гарантів Будапештського меморандуму, порушеного Росією.

Тепер щодо Герцена. Єдина його провина, як я припускаю, полягає в тому, що він народився на території, де через сто з гаком років з’явився на світ Путін. Це — підкреслюю — єдиний його ґандж. Поза тим Герцен був західником, антиімперіалістом, антимонархістом. Він iз величезною теплотою та пошаною ставився до України. Вважав українців вищими за росіян, вважав їх (себто нас) мучениками у боротьбі за незалежність. «Українець, навіть ставши дворянином, ніколи не пориває з народом, як великорос. Він любить свою батьківщину, свою мову, перекази про козацтво і гетьманів. Дика і войовнича, але республіканська і демократична незалежність України протрималася цілі століття до Петра I. Українці, яких безперестанку мучили татари, поляки, турки і москалі, ніколи не падали. Бідна країна протестувала, але не могла протистояти тій фатальній лавині, яка котилася з півночі і покривала все саваном крижаного поневолення», — писав Герцен.

Герцен мав великі проблеми з російською каральною системою. Йому був заборонений в’їзд до Москви та Петербурга. У другій половині свого життя, отримавши спадок і фінансову незалежність, він залишив Росію. Жив і працював у Європі, помер у Парижі. «Олександр Герцен — це Росія, яка не збулась. І вже, очевидно, не збудеться. Європейська Росія. Ця європейська Росія народжувалася кілька разів — і щоразу самознищувалася. І самознищувалася саме тому, що хотіла взяти від Європи форму, а єство залишити своє. Євразійське», — писала про Герцена у 2012 році Оксана Пахльовська.

Теперішня українська інтелігенція може прислужитися українській мові, літературі та культурі у різний спосіб. Можна написати прекрасну книжку малої прози — як це зробив Юрій Щербак — і стати на один щабель зі Стефаником та Тютюнником. Можна видати — як це зробила «Комора» — антологію жіночих творів і повернути читачеві імена Олександри Косач, Уляни Кравченко, Наталі Романович-Ткаченко, Катрі Гриневичевої. Можна, врешті-решт, перекласти зірок класичної та сучасної світової літератури — Генріка Ібсена, Ентоні Троллопа, Ені Прул, Едіт Уортон, Юхана Теоріна. Можна робити щось своє, а можна вишукувати неіснуючих бліх у чужій роботі.

І ще одне. Я, як і кожна адекватна людина, палко ненавиджу Путіна. Але не вбачаю у цій ненависті приводу плюнути в Герцена, Цвєтаєву, Довлатова. Найбільш небезпечними насправді є не байдужі до всього, аполітичні люди, а ті, хто «заточений» на одну функцію, на одну емоцію. Це вони і роздмухують війни, одна з яких палає на нашій землі зараз. І вже зовсім наостанок. Відповідаючи на запитання, що прозвучало на адресу «УМ», а отже, й на мою адресу. Ні, я не відчуваю жодного дисонансу. Бо я не депутат Держдуми Мізуліна, котра пропонує законодавчо заборонити вживання слова «Америка». У нас немає табу на вживання російських імен і назв. Нам ніколи вишукувати зраду національних інтересів там, де нею і не пахне. Ми просто робимо свою газету, яку любимо, шануємо і не проміняємо на жодну іншу.