Металобрухт замість цукру?

Не секрет, що останніми роками вітчизняна цукрова галузь поступово втрачала експортний потенціал. Посівні площі та обсяги валового виробництва цукрових буряків, порівняно хоча б iз тими ж радянськими часами, скоротилися сьогодні більш ніж утричі. Але ж, на відміну від Латвії, де повністю відмовилися від виробництва цукру через низьку рентабельність, Україна володіє значним конкурентоспроможним потенціалом для розвитку галузі. За ґрунтовими особливостями та кліматичними умовами центральні та західні регіони належать до так званого бурякового поясу України, що об’єднував свого часу 16 областей. При цьому найсприятливішою зоною вирощування цукрових буряків визнано Тернопільську, Хмельницьку і Вінницьку. Вони і є основою так званого вітчизняного «цукрового Донбасу».

Розділяй і винищуй

Шість областей України вже поставили хрест на бурякоцукровому виробництві. Схід, за винятком Полтавщини, цукор-пісок перестав виробляти взагалі. Це викликало логістичний дисбаланс. Вплинула відсутність єдиної стратегічно обґрунтованої програми розташування підприємств бурякоцукрової промисловості.

Падіння цукрової галузі почалось у дев’яностих. Особливо дався взнаки стихійний процес приватизації цукрових заводів у 1995—1997 роках, що призвів до переходу підприємств у власність фінансово-промислових структур. Відчутний спад галузі припав на період, коли інтенсивно запрацювала давальницько-бартерна схема. Відмінивши систему державних замовлень на цукрові буряки та цукор, держава зняла з себе відповідальність за подальший розвиток галузі, надавши приголомшеним товаровиробникам повну свободу дій із передачею необхідного права власності на вироблену продукцію. Звільнення від державної опіки і, відповідно, від адміністративного диктату повинно було б, на думку вітчизняних учених, відкрити економічний простір для успішного функціонування цукробурякового виробництва на засадах ринкового саморегулювання. Але результати, не врахувавши бандитсько-корупціонерської складової, виявилися протилежними від прогнозованих теоретиками, а вся галузь — неспроможною ефективно працювати в нових умовах господарювання.

Незадовільний фінансово-економічний стан нових господарів, неефективна управлінська політика в незнайомих економічних умовах прискорили процес банкрутства й руйнацію переробних підприємств. Чергова хвиля перерозподілу власності цукрової галузі відбулась у 1999—2003 роках. Тоді ж, незважаючи на наявність відомих у ділових колах ефективних власників, процеси, пов’язані з шулерським перепродажем та штучним банкрутством, стали превалюючими для цієї сфери економіки. Оскільки ж більшість підприємств перекуповували у часи гіперінфляції, прибуток нових власників у декілька разів перевищував витрачені кошти, хоч на модернізацію виробництва вони не витрачалися.

Інвестори з металорізками

Способи знищення цукрових заводів ділки придумали різні, від нахабного рекету до приховано «вишуканого». Наприклад, зараз компетентні органи вивчають популярні свого часу схеми, коли завод оформляли на підставну фірму-одноденку, що, маючи покровителем чиновника обласного рівня, за змовою з місцевим керівництвом солідного банку (і при цьому свідомо обкрадаючи своїх акціонерів) брала чималий кредит і оголошувала себе банкрутом. Кредитні гроші розподіляються навпіл між місцевими банкірами й фірмою, а завод як застава за кредит переходить до банку. Останній, у свою чергу, ріже його на металобрухт. Виручені гроші знову діляться навпіл. Хоча і траплялися прикрі для псевдоінвесторів збої. Наприклад, неймовірними зусиллями завдяки згуртованості громади вдалося відстояти свій цукровий завод мешканцям села Моївка Чернівецького району Вінницької області. Але це дріб’язок порівняно з сотнями зупинених і порізаних на металобрухт цукроварень. Бо навіть найпримітивніший середньої руки цукрозавод — це дармові (вже розвідані, видобуті й перероблені) поклади кольорових і чорних металів мільйончиків так на два. В доларах США. Який може бути цукор?..

Місцева влада, аби хоч якось аргументувати власну бездіяльність і байдужість до проблем цукроварів-виробничників, час від часу оголошувала про наміри створити нові аналогічні підприємства. Але ніхто з власть імущих так і не дав тоді зрозуміле пояснення громаді на цілком резонну претензію: для чого винаходити велосипед?

Солодкий листок пріоритетів

Нинішня вінницька влада демонструє практичний ентузіазм якщо не у відновленні, то хоча б у збереженні нинішнього обсягу виробництва буряково-цукрової галузі. Заява про те, що в цьому році область планує модернізувати та запустити для цукроваріння, як минулоріч, дев’ять заводів, недавно прозвучала. Зараз майже на всіх цукрових заводах регіону відбувається модернізація технологічних процесів та обладнання. Вона, в першу чергу, сприятиме зменшенню використання газу та допоможе економити кошти на виробництві. Наприклад, газові котли вже переоснащено на використання вугілля на Гайсинському цукровому заводі. Частково таку роботу проведено й на Томашпільському та Крижопільському цукрових заводах. На тих заводах, де немає можливості переобладнати котли під вугілля, використовуватимуть мазут.

Експерти в галузі економіки переконують, що попри вкрай складну економічну та політичну ситуацію в Україні іноземні компанії дивляться на майбутнє українського агросектору з оптимізмом. І обіцяють, що за два-три роки вітчизняні аграрні компанії, в тому числі й зайняті в цукровій галузі, зможуть отримати безпрецедентні можливості для розвитку та посилити свої позиції на міжнародній арені.

У цукрових регіонах України є ідеї, потенціал та ентузіазм відновити традиційне виробництво. Поки що головне завдання — вижити, не потрапивши на поталу невігласам.