«Мій син — не самогубець»

Усе списали на самогубство

Насамперед не відповідало дійсності вищезазначене «зі слів матері покійного». Бо саме мати Іларіона Людмила Миколаївна, з якою вони жили вдвох в однокімнатній квартирі, наміри сина вкоротити собi вiку категорично заперечує. Навпаки, жінка стверджує, що в Іларіона для суїциду не було жодних мотивів.

— Іларіон був спокійним і врівноваженим, — розповідає Людмила Єременко. — Ніяких підстав бодай припустити, що хлопець збирається вкоротити віку, у мене не було. Він закінчив виш, працював слюсарем на підприємстві, займався спортом, спиртним не зловживав, був життєрадісним і комунікабельним.

Проте тижнів за два до трагедії жінка стала помічати в поведінці сина зміни. Спершу Іларіон дуже втішався придбаним у кредит ноутбуком. А потім настрій різко змінився. Хлопець весь час сидів і мовчав. Останнього у житті Іларіона вечора він і взагалі їсти відмовився. Після цього ліг спати, а мама продовжувала дивитися телевізор.

— Через деякий час бачу — у кімнаті горить світло, — Людмила Миколаївна до найменших подробиць пам’ятає всі обставини тієї найжахливішої у своєму житті ночі. — Зайшла до Іларіона — він сидить, а на обличчі — гримаса жаху. Нікого, окрім нас, у кімнаті не було. Можливо, йому хтось зателефонував. Не знаю. Я порадила йому спати, а сама прийняла заспокійливі ліки і вирішила трохи прилягти. Мені снився дуже красивий сон. Я бачила яскраве світло і при цьому відчувала радість. Несподівано почула гуркіт і прокинулася. Зайшла до сина — його в кімнаті не було. Ключі від квартири висіли на цвяшку. Подумала, мабуть, він вийшов на майданчик курити, а двері зачинилися. Вибігла у під’їзд, потім на вулицю — Іларіона ніде не було. І тут звернула увагу на штукатурку, яка посипалася з козирка над під’їздом. Як потім виявилося, на нього впав мій син.

Ще жінка помітила, що зник шматок металевого кутника, за допомогою якого Іларіон відчиняв двері на майданчику свого поверху. На тілі ж сина жінка, як вона запевняє, побачила численні ушкодження, характерні для насильницьких дій.

Отож Людмила Миколаївна припускає, що сина викликали по мобільному телефону для якоїсь розмови, а потім вбили, викинувши тіло з висоти одного з поверхів.

Міліція ж від самого початку наполягала на своєму — самогубство і край. Навіть убиту горем матір Іларіона та сусідів допитати не забажали.

Замкнене коло

При цьому численні суперечності кидалися в очі від самого початку. Фельдшер вказувала на час загибелі Іларіона — перша ночі, а експерт дійшов висновку, що смерть настала о четвертій ранку. Суто на припущеннях слідство зробило висновок, що загиблий буцімто вистрибнув з шостого поверху. Хоча комісійна експертиза зробила висновок, що йдеться про значно більшу висоту.

На клопотання про проведення інших важливих експертиз, скажімо криміналістичної, щодо речей загиблого для виявлення ознак волочіння його тіла, міліціянти принципово не реагували. Проте допитані зрештою свідки, мешканці під’їзду, де сталася трагедія, стверджували, що тієї глибокої ночі чули якісь шуми, ніби щось тягли, як їздив ліфт.

— Наскільки це можливо, я збирала необхідні докази й сама, зокрема, неодноразово заявляла клопотання про допит необхідних свідків, у тім числі й тих, хто міг бути причетним до загибелі мого сина, — розповідає Людмила Єременко. — Але слідчий та його процесуальний керівник iз прокуратури навіть слухати про це не хотіли.

Майже через рік завдяки безперервним зверненням Людмили Миколаївни до найрізноманітніших інстанцій спромоглися розпочати досудове розслідування за ознаками статті 120 Кримінального кодексу України («Самогубство»). Проте практично ніяких слідчих дій в його ході не проводилося. Зрештою, у грудні 2013 року слідчим Інгулецького райвідділу міліції А. Теріховим і взагалі було винесено постанову про закриття кримінального провадження за фактом загибелі Іларіона Єременка, аргументація якої вмістилася на одній сторінці тексту. Але апеляційний суд Дніпропетровської області її скасував, у своїй ухвалі, зокрема, зазначивши на необхідності встановлення цілої низки обставин загибелі молодої людини.

Але й після цього проводити розслідування ніхто не квапився. У травні 2014 року в тому щиросердно зізнався й сам заступник прокурора Інгулецького району Кривого Рогу Юрій Малий у листі на ім’я Людмили Єременко: «У ході перевірки встановлено, що з моменту винесення ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.02.2014 року та станом на 24.04.2014 року слідчим у кримінальному провадженні жодної слідчої (розшукової) дії виконано не було, ваші клопотання у встановлені законом процесуальні строки не розглянуті, досудове розслідування фактично не проводилося».

Здавалося б, після такого щиросердного зізнання крига, нарешті, мала скреснути. Тим паче що й слідчого А. Теріхова від досудового розслідування було відсторонено.

Але навіть після того, як Центрально-міський районний суд Кривого Рогу за заявою Людмили Єременко своєю ухвалою від 2 липня 2014 року зобов’язав міліціянтів зареєструвати її заяву про кримінальне правопорушення і внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками статті 115 Кримінального кодексу України («Навмисне вбивство»), слідство не зрушило з місця.

І вже інший слідчий, незважаючи на це, продовжував так само відмовляти у задоволенні практично всіх клопотань згорьованої матері про проведення необхідних слідчих дій. Зрештою, й це кримінальне провадження було... закрито.

Знесиленій багаторічною боротьбою за чесне ім’я свого сина жінці знову довелося звертатися до суду. І знову зі скаргою на чергову постанову про закриття кримінального провадження. Прикметно, що Феміда вкотре виявилася на боці Людмили Єременко. 23 січня цього року Інгулецький районний суд Кривого Рогу вищезазначену постанову про закриття кримінального провадження скасував на підставі необхідності встановлення цілої низки обставин загибелі молодої людини. Чи дізнається згорьована мати нарешті правду про смерть свого сина? Адже навіть священик відмовився відспівувати її дитину, яку так і поховали з тавром самогубця...