Наша книжка у Москвi

09.09.2004
Наша книжка у Москвi

Видавець Iван Малкович презентує новi книжки. (Фото Костянтина РОДИКА.)

      «Провідні українські видавці, письменники та музиканти візьмуть участь у Фестивалі української книги, який вперше пройде на початку вересня у рамках Сімнадцятої московської Міжнародної книжкової виставки-ярмарку», — таке повідомлення розіслало російське інформагенство ТАКС у перші дні вересня. Дійсно, протягом чотирьох вересневих днів у Москві українські книжники презентували свої досягення. Фестиваль мав назву «Наша Україна», серед його учасників — Юрко Покальчук, Любко Дереш, Володимир Єшкілєв... Своїми враженнями від ММКЯ в ексклюзивному інтерв'ю «УМ» ділиться головний редактор часопису «Книжник -review» Костянтин РОДИК.

 

      — Спочатку я назву кілька цифр для порівняння. На ММКЯ було 2800 учасників. Найбільша книжкова акція України, Форум видавців у Львові, має інший порядок цифр — десь 500 учасників. У Москві було представлено 15000 книжок. Я порахував: якщо поглядом зупинятися на кожній книжці всього на одну секунду, то це займе шість робочих днів. Виставкова територія цього року збільшилася на 1000 квадратних метрів. Спочатку мені здалося, що відвідувачів менше, ніж у минулі роки. Потім виявилося, що перші дні пересічних відвідувачів просто не пускали, з третього дня людей із квитками почали пускати тільки з дванадцятої, а в останні дні — з десятої. Черги у касу вибудовувалися чоловік по 150; причому в більшому павільйоні було чотири каси, а в меншому — дві.

      — До речі, скільки коштував квиток?

      — У «Книжном обозрении», що виходило під час ММКЯ, було написано так: «Билеты в этом году стоят баснословно дешево — 30 рублей». 30 рублів на наші гроші — це приблизно 5 гривень. І це — «баснословно дешево»!

      — Українським виставкам би таких відвідувачів!

      — Вразив найбільший стенд — видавництва «ОЛМА-пресс» площею близько 250 метрів. Чимдалі виставка стає у своєму обладнанні не одноманітною, а дизайнерськи вибудованою... Пригадаймо, знову ж таки, кращу українську виставку — львівський Форум. Там — стандартні бокси, блоки... Тут усе це залишається, але все менше і менше. Кожне велике видавництво має стенди власного дизайну, власної конструкції, як правило, з чотирма виставковими секторами. Це експозиційний сектор, у якому під склом виставлені книжки; це сектор для продажу, де будь-яку з експонованих книжок можна купити, сектор для презентацій — дуже зручний, де беруть інтерв'ю, спілкуються, і сектор робочих зустрічей та переговорів.

      — Що, на вашу думку, стало найяскравішою ярмарковою подією?

      — Найяскравішою, власне, не ярмарковою, а виставковою подією став фестиваль єврейської книги. Робив його Олексій Гаврилов, дизайном опікувався відомий сценограф Борис Краснов. Практично все, що стосувалося єврейства, було там репрезентоване. Виступи йшли нон-стоп. Великі російські видавництва — ЕКСМО, «Амфора» — демонстрували новинки, пов'язані з єврейством, не у себе на стендах, також прекрасно оформлених, а там. У них була, скажімо, програма «Казки світу». Відомі люди — рабін Берн Лазар, Йосип Кобзон, співачка Жасмін, Людмила Улицька — читали казки... До речі, Улицька на цьому ярмарку стала письменницею року у двох окремих конкурсах: «Книга року» — тобто прозовою книжкою №1 визнано її роман «Искренне ваш Шурик», а професійний журнал «Книжный бизнес» назвав її «Писателем года».

      — Як на ММКЯ була представлена Україна?

      — На цей раз набагато презентативніше, ніж у минулі роки. Великі самостійні стенди були у видавництв «Балтія-друк», «Картографія», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», до речі, відкрила своє представництво в Росії і презентувала вже більше десятка книжок, виданих російською. Причому на усіх цих книжках є помітка: «Без права продажу на території України». Тобто у нас вони продаються українською, а там у такому ж оформленні — російською. У книжкову ситуацію українських експозицій цього року втрутився політичний момент, який потім не мав жодного відлуння. Ніяких політичних акцій на українському стенді та на фестивалі української книги не відбувалося, окрім того, що називався він «Наша Україна». Для пересічного росіянина це ніяк не асоціювалося з політикою. Але на стадії підготовки, коли стало відомо, що за цим нібито стоять опозиційні сили, кажуть, владні структури звернулися до організаторів виставки з проханням значно збільшити розміри офіційного стенду України. Оскільки політики на поверхні не було, то це стало суто позитивним моментом — бодай збільшили офіційний стенд і зробили його хоч трошки цікавішим. Раніше він був дуже стандартним, фронтальним, у цьому році зробили лабіринтоподібним, більш складно організували простір, що саме по собі привертало увагу. Хоча організовували його за принципом «ярмарок у ярмарку» — тобто видавцям було запропоновано надати книжки для експонування. Деякі відгукнулися. Співаковський привіз свою книжку та обклеїв своїм зображенням зовні майже весь офіційний український стенд, так що складалося враження, що це Співаковський представляє Україну.

      — Виставку, очевидно, відвідали офіційні особи...

      — З російського боку на відкритті очікували прем'єр-міністра Федерації Фрадкіна, але він не зміг бути у зв'язку з подіями на Кавказі. Офіційну Україну представляв перший заступник голови Держтелерадіо Василь Шевченко, у минулому — директор видавництва «Юридична книга». Для Івана Сергійовича Чижа найбільшою зовнішньою книжковою подією повинен бути Московський ярмарок. Не Краків, не Лейпциг, не Варшава. Що може бути для нього поважною причиною, щоб не приїхати в Москву? Я не знаю. Хіба хвороба, яка прикула його до ліжка. А якщо він, державний службовець, на цей період спланував відпустку, то таких чиновників просто не можна тримати. На відкритті очікували нашого посла, його теж не було. Функція посла — просувати товари своєї країни у країні перебування. Очевидно, пан Білоблоцький просто не вважає книжку товаром. Чи навпаки — для чого заважати російським братам продавати свою книжку на своїй території, створювати їм конкуренцію, а собі — складнощі?

      — Проте українське книгарство було представлено доволі презентативно?

      — На український стенд приїхало багато цікавих книжників. Була «Кальварія», був Мацкевич, був Любко Дереш. Популярним був Юрко Покальчук, який виступав зі своєю співаною поезією. Олег Джон Сук презентував там свої композиції як на слова українських класиків, так і на поезію сучасних авторів — Андруховича, Ірванця, Покальчука...  Всеукраїнський рейтинг «Книжка року» показав переможців 2003 року та лідерів літа. Книжок було більше, ніж можна було поставити, і це створювало додатковий ефект. Люди підходили, брали книжки до рук і цікавились передусім гуманітаристикою, історією, біографікою, мемуаристикою... Дуже хотіли купити, але все це були виставкові примірники. А проблема купівлі української книги в Москві існує. Ми навіть зробили невеличкий навігатор із вказівкою на розташування стендів окремих українських видавництв. До Москви можна везти товарну партію книжок, продаж яких окупить перебування на стенді й може дати комерційний ефект. Це проблема, яка ніяк не розв'яжеться... Частину з тих книжок, що ми привезли, було передано в українську бібліотеку в Москві.

      — Як виглядали українські видавництва на тлі російських?

      — Конкурентоспроможними, особливо в галузі гуманітаристики. Треба сказати, що в цьому році на ММКЯ якихось яскравих книжкових ідей я не помітив. Це не характеристка ярмарку, адже гарні ідеї з'являються нечасто. Книжка, звичайно, стає все більш і більш вишуканою. Росіяни одну й ту ж саму книжку роблять у двох варіантах. Скажімо, на стенді ОЛМА «Ділова література» — останні праці з маркетингу, менеджменту, піару — виходить у двох варіантах: один — трохи збільшеного формату на дуже якісному папері й коштує двісті рублів, поруч — у звичайному форматі, на гіршому папері, але у цупкій та яскравій обкладинці — за сто рублів. Хочеш — вибирай. Таких прикладів дуже багато. Взагалі, російське книговидання сьогодні на підйомі. На відкритті ММКЯ офіційно було заявлено, що у цьому році, за прогнозами, російська книжкова галузь перетне кращий показник, який був досягнутий у СРСР. Це був 1974 рік, коли все радянське книговидання випустило трохи більше 76000 найменувань книжок. У цьому році російські видавці очікують 80000 найменувань — і це без України, яка становила близько одієї чверті загальносоюзного книговидання, без Білорусі, Молдови, Прибалтики, в яких у радянські часи були дуже потужні книговидавничі сили.

      ...Ми — конкурентоспроможні. Наші наклади, принаймні у сфері нон-фікшн, такі ж, як і у російських видавців. Наші книжки дешевші. Але чомусь українська книжка займає всього сім відсотків на українському ринку...