Чи зіпсуємо дебют Казахстану в Європі

      Наші вболівальники зі стажем можуть багато пригадати про казахський футбол, який за часів Союзу асоціювали з «Кайратом». Непоступливий алма-атинський клуб, щоправда, вище сьомого місця в чемпіонаті не піднімався (1986 р.), а в кубкових змаганнях у 1963 році дійшов до півфіналу, де поступився «Шахтарю» (донеччани тоді втретє поспіль вийшли до фіналу). До речі, з українцями у казахів пов'язані й приємні спогади. Так, Антон Шок — один із помічників головного тренера їхньої збірної Сергія Тимофєєва — свого часу в складі «Дніпра» став чемпіоном і володарем Кубка СРСР. А півзахисник «Кайрата» Євген Яровенко разом із нашим Олексієм Михайличенком під керівництвом українця Анатолія Бишовця став олімпійським чемпіоном Сеула-1988, що дало підставу УЄФА назвати його кращим футболістом в історії Казахстану. Щоправда, опитування фахівців і вболівальників у країні дало інший результат — кращим у ХХ столітті було визнано Сеїльду Байшакова, який у 70-х роках з'являвся у складі союзної збірної. Пригадаємо також алма-атинського форварда Олександра Хапсаліса (чемпіон Європи серед юніорів 1976 року), який кращі свої роки провів у київському «Динамо». Проте більшість пам'ятають зірок «Кайрата» 80-х — майстрів атаки Сергія Стукашова та Євстафія Пехлеваніді. Євстафiй став першим казахським футболістом, який підписав контракт із закордонним клубом — грецьким «Левадікосом». Те, що Пехлеваніді згодом  одержав громадянство своєї історичної батьківщини, і не дозволило йому одержати заслужене, на мій погляд, звання найкращого форварда всіх часів у Казахстані.

      У цій країні, дев'ятій у світі за площею (14 відсотків географічно розташовано в Європі), мешкає 700 тисяч українців, кожен третій — росіянин, але у футбольному сенсі — це все-таки азіати. Єдине, що у нас спільне — абсолютно ідентична синьо-жовта форма. А ще наставник збірної Казахстану свого часу один сезон зіграв під керівництвом Леоніда Буряка в тернопільській «Ниві». І, судячи з передматчевої конференції, Сергій Тимофєєв, який очолив збірну в квітні цього року, має сучасне бачення футболу. На місці наших гравців я б сприймав його жарт щодо «лома» проти Шевченка серйозним, оскільки захисник Тимофєєв був ще той «костолом» і зібрав за кар'єру багатий «букет» жовтих і червоних карток.

Сергій Тимофєєв:

      — Перший етап нашої підготовки полягав у тому, щоб підвести хлопців до єдиних функціональних кондицій. Ніби це вдалося виправити. Велике значення ми надавали і вивченню тих елементарних помилок, які були в матчі зі збірною клубів Росії (1:1. — Авт.). Ми працюємо над моделюванням ігрових мометів при атаці та обороні — хто і в якій зоні повинен бути. Для гравців це все нове, оскільки у клубах вони над цим не працюють. Певні зрушення вже є — вони прагнуть діяти швидше.

      Кожен тренер мріє переграти свого суперника. Ми прагнемо показати сучасний футбол, хоча на нас тисне тягар відповідальності — це ж історичний матч для нашої країни. Хочеться, щоб у пам'яті залишилася перемога над українцями. У мене є величезне бажання передати хлопцям той досвід, який я накопичив, навчити їх мислити. Позитивного результату ми можемо досягти лише за рахунок дисципліни та самовідданості. Команда повинна діяти організовано і виконувати те, що від неї вимагають. У нас як грають у чемпіонаті? Гравець пробив повз ворота і півгодини стоїть і думає, як це він зробив. Або віддасть один другому неточну передачу, і вони зупиняються та з'ясовують стосунки. Але ж це — футбольне поле, а не базар. Питання нейтралізації Шевченка будемо вирішувати просто — дамо кожному по лому і будуть із ними грати. Якщо ж серйозно, то персонально з ним ніхто не гратиме.

      Ми зараз приділяємо багато уваги молодим футболістам, інакше наш футбол залишиться на старому рівні. За 2-3 роки відбудеться зміна поколінь у збірній, і треба, щоб новачки швидше адаптувалися до європейського футболу.

      Найчастіше ми гратимемо з одним форвардом. Не бачу сенсу у двох нападаючих на полі, оскільки вони у нас не навчені брати участь в оборонних діях. Якщо будемо грати в авантюрний футбол — це завершиться для нас сумно. Я дивився матчі українців із французами та англійцями — команда Блохіна теж грає з одним форвардом. Звичайно, проти нас вони діятимуть інакше, а нам це і потрібно. Ми віддамо їм свої тили. Часто недооцінка суперника виходить фаворитам боком. Загалом наша група — найсильніша за складом учасників. Навіть Албанія та Грузія мають шанс її виграти. І якщо нам вдасться у цій компанії виступити гідно, то це буде чудово. Найголовніше, щоб хлопці вірили в себе. Тому з 4 вересня з командою працює психолог. Щодо проблем суперників з адаптацією до наших кліматичних умов, то я впевнений, що наукова група, яка є у збірної України, цей момент урахувала. Також при сучасному рівні медицини для українців не є проблемою відновлення після поєдинку з данцями.

      Щодо складу збірної Казахстану, то для наших шанувальників футболу їхні прізвища нічого не скажуть. Крім хіба що опорного півзахисника Руслана Балтієва з російського клубу прем'єр-ліги «Москва» та захисника Рената Дубинського з ярославського «Шинника». У 2000 році Балтієв грав за збірну зірок Азії, і тоді ж ним цікавилися деякі українські клуби.

      «Європейська ера» в історії Казахстану розпочалася в 2000 році, коли Футбольний союз країни очолив генерал-майор, доктор медичних наук Рахат Алієв, який у 2002 році став ще й президентом НОК. Упродовж двох років Алієв активно тиснув на президентів УЄФА і ФІФА, з якими зустрічався в Москві. І 25 квітня 2002 року в Стокгольмі Казахстан став «Європою», тобто 52-м членом УЄФА. У країні сподівалися, що вихід на вищий рівень допоможе залучити більше коштів на розвиток інфраструктури футболу. Проте оптимістичні прогнози не виправдалися, що й підтвердило недопущення казахських клубів до єврокубкових турнірів. Що там казати, пластикові крісла на Республіканському стадіоні в Алмати (вміщує 35 тисяч глядачів) встановлювали ще за два дні до матчу, який сьогоднi розпочнеться о 21.00 за місцевим часом (17.00 — за Києвом). Проте керівництво ФСК знайшло можливості для солідної премії, яку одержать казахи у разі перемоги над українцями. Як сказав Сергій Тимофєєв, «розмір» мотивації не поступається клубному рівню. Усі ці «преміальні» розмови, схоже, залишаться на теоретичному рівні. На мою думку, суперника, який лише вчиться два тижні грати у сучасний футбол, збірна України обіграти просто зобов'язана. Інакше навіщо взагалі грати у відбірковому циклі?